Вступ

Більшість мешканців цієї  квартири вважають, що я — просто шматок синьої бавовни, який невдало залетів під диван. Вони називають це “загубився”. Я ж називаю це — Глибока Розвідка.

Мене звати Арчі. Колись я був частиною елітного підрозділу “Сині Смугастики”. Нас було двоє: я і мій брат Бені. Ми були ідеальними. Ми пахли лавандаю. Ми мали однакову кількість смужок і спільну мрію — колись потрапити в кросівки до справжнього футболіста.

 Але тиждень тому сталася Вона. Велика Біла Булькалка. Люди називають її “пральна машина”, але я знаю правду. Це міжгалактичний портал, який працює на мильній піні і дитячих сльозах.

Бені зайшов у барабан усміхненим і повним сил. А через годину... дверцята відчинилися, випустивши хмару пари, і звідти виповзли всі: мокрі джинси, напівпритомні сорочки і навіть той нахабний рушник. Але Бені серед них не було.

Господар (я називаю його Велика Нога) почухав потилицю і сказав те, що кажуть усі люди в таких випадках:

- Знову ця машина жере шкарпетки.

“Жере?” — подумав я, здригнувшись усіма нитками. Ні, тут щось серйозніше. Це не просто прання. Це державна змова бавовняного штабу.

Зараз я лежу під диваном, прикриваючись шаром пилу для маскування. Мої сусіди — зачерствіла сушка та деталька Lego (дуже небезпечний тип, краще на нього не наступати) — вважають мене божевільним. Але я вже почав креслити карту.

Я з'ясую, куди зникає другий грам бавовни після віджиму. Я дізнаюся, чому барабан завжди крутиться ліворуч, коли хоче щось приховати

Мене звати Арчі. Я — одинока шкарпетка. І я виведу цю Білу Булькалку на чисту воду. Ну, або хоча б на мильну.