Розділ 33. Друге завдання.

Анджеліка Ланден

У записці, яку ми знайшли гарним каліграфічним почерком було написано. 

“Вітаємо з успішним проходженням першого завдання. Тепер зачекай свою подругу і нас для подальших вказівок. Але якщо хочеш подивись сама.”

– Вони не знають, що я вже тут, – здивовано сказала Аделі. 

– Тоді це нам на руку. Сховайся в тінь, я скажу коли з'явитися, – подивилася на неї змовницьки. 

Подруга не заперечувала. Я ж почала з цікавістю роздивлятися дивні предмети, які були звичайними квадратами, але я побачила, що їх можна відкрити. Завдання на логіку чи що? 

Кивнула Аделі, вона використала магію і зі спецефектами з'явилась знову. За мить король з королевою. 

– Твої роздуми правильні, Анджеліко. 

Вона махнула рукою і вони розділилися одні мені, інші Аделі. Потім відкрилися і я побачила різні букви, які там були. 

– І не забувайте про час, сподіваюся він буде йти для вас занадто швидко, – сказав наостанок король, прошипівши це крізь зуби. 

– І для чого так явно виявляти зневагу, – манірно сказала я. 

Але насправді все було легко. Я швидко розсортувала букви і у мене вийшло – вода, магія, танець, якщо слово було правильним воно світилося зеленим, якщо ні то червоним. А в Аделі меч, життя, пісня. 

– І що тепер з ними робити? – з нерозумінням перезирнулися ми. 

Вітаю. А тепер складіть з цього словосполучення і зробіть з них текст, – знову з'явився листок. 

– О, тепер набагато простіше. Магічний меч. Танець життя. 

– І виходить пісня води, – невпевнено закінчила Аделі. 

– Це нам що попросити Лію або Лоренс заспівати, вони ж сирени в якомусь розумінні доньки води? – таким самим тоном запитала я. 

Ми задумалися. А ж ось Аделі викрикнула. 

– Дощ! Амулет дощу, ось що мається на увазі, – сплеснула руками вона.  

– Ну точно, – на радощах обійняла її. 

– Тепер пора скласти текст, – з усмішкою промовила я. 

На мене нахлинуло дивне відчуття якому я не могла опиратися. Невже я зараз скажу пророцтво! 

“Ні тільки не зараз, тут не можна”, – щосили опиралася я. 

– Анджелі! – прокричала Аделі, тормошучи мене за плече. ( хоча щось мені здається що ця фраза має звучати інакше) 

Я відкрила очі, з полегшенням, розуміючи, що нічого страшного не сталося. 

– Я ледь не сказала пророцтво, – тихо прошепотіла їй на вухо. 

– Але ж…– з нерозумінням подивилася на мене Аделі. 

– Потім, – махнула рукою я, –  Вигадай зараз щось, вони не повинні знати про мої здібності інакше закриють десь як піддослідного кролика, – вже голосніше сказала. 

– Точно. Зараз все буде, – подруга підбадьорливо посміхнулася. 

– Пройди під дощем з Амулетом Дощу, неси свій магічний меч і танцюй танець життя, – ми сказали це разом, при тому у Аделі був наскільки пафосний тон, що я розсміялася. 

Ви можете сказати будь що, все одно вони вас пропустять. Пам'ятайте найважливіше клятва.  

Ви встигли, а тепер знайдіть вихід, поки все не почало руйнуватися.

Ця зловіща записка одразу вказувала на свого власника. От тільки як знайти двері там де навіть натяку на них немає?