Розділ 29. Acta est fabula( Виставу закінчено)

Психея( Анджеліка Ланден) 

Ролі відіграно, виставу закінчено, шпигунки покидають прийом. 

Тільки хто сказав, що це буде просто? Ми тепло попрощалися з королевою, коли вона сказала.

– Скоро вас викриють. 

– Хто саме? –  подивилися на неї запитально.  

– Агата Форбс. 

– От  же ж, ми ж їй пояснили, що нас краще нас не чіпати. Де вона? –  прошипіла розлючано, мої очі наповнилися темрявою, хоч сама я погано усвідомлювала це. 

Королева показала в напрямку одного столу де навколо Агати зібралося багато людей. 

Переглянулася з Аделі. 

– Ви хоча б заховайтеся, ідіотки, –  але тон королеви все ж звучав м'яко, наче вона й справді хвилювалася за нас.  

Двічі нас просити не потрібно було, ми злилися з натовпом і надпили зілля змінюючи зовнішність. Енгайда дала це зілля і сказала використати у разі можливого викриття. Що ж, тепер ми мали таку можливість. І все через цю Агату Форбс. Та щоб її підняло і гепнуло і бажано декілька разів. Щоб її тільки білі коти дорогу перебігали. Щоб Афродіта прописала їй долю з якимось старим з провінції, щоб життя її було як в Кавалькаді. А взагалі, хай темрява її оберігає. Від мене. 

–  Спокійніше подруго, –  шепнула мені Аделі, –  краще спробуй переглянути майбутнє. 

– Обрані. Обрані тут! – почули голос Агати Форбс. – Вони прикидаються Психеєю і Евридікою! Не дайте їм піти. 

Ми посміхнулися одна одній. Ха. Спробуйте, а ми подивимося. І приєдналися до однієї з груп людей, які нас шукали. Знайомих побачили в різних частинах зали і кивнули їм. 

– Зілля діє лише десять хвилин, нам потрібно встигнути непомітно піти. Це ж ви? –  шепнула до нас Ельва. 

Ми кивнули і це було останнє, що нам потрібно було робити. 

– Я знайшла їх, – думаю вона хотіла сказати це Вел, але Агата теж почула.  

– Обрані вирішили змінити свою зовнішність ще раз, –  вона усміхнулася так хижо і неприємно, що нас перекосило і ми уже приготувалися до того, що це кінець. 

– Ви так налякали моїх підопічних, що вони зробили це для того, щоб ви не переслідували їх, –  легковажно всміхнулася вона – Агато, це переходить будь–яку межу. 

– Вибачте, тайро Ладор. Але я хочу переконатися в цьому точно. Це несе загрозу для нашого королівства. 

– Скажіть, Агато, яку саме. Нам дуже цікаво послухати, – єхидно зазначила Евридіка знову стаючи собою. 

– Вони хочуть, щоб Дарксленд об'єднався з Флаверлендом, але не думаю, що королева це зробить, – холодно зазначила вона. 

– Ви забули? Обраним немає справи до розбірок цих країн, – гаркнули на неї, що вона здригнулася, але все одно продовжила гнути свою лінію. 

До якої ж степені набридлива людина. 

Елевонда. Комусь пора йти у більш світле місце, для нашої Анджелі тут занадто багато темряви. 

– Але ж це лише хитрий план для відводу очей. Є артефакт, який допоможе визначити хто ви насправді? –  сказала вона хитро примружуючись. 

Ситуація повністю виходила з під контролю і саме в цю мить двері відчинилися і в приміщення граційно впливла Лія де Ліра. 

Елевонда. Але знаєте уся ця історія з появою Лії побудована на суцільних “якби” і мені справді цікаво, а як би Анджеліка і Аделі викрутилися без неї. Хоча мая версія, що Дейла і Елінго влаштували б хаос і допомогли б іншим втекти. 

Хоча спочатку ми навіть не впізнали її. Замість чорного одягу вона була вдягнута у схожу сукню як в Лоренс і справді здавалось, що вона пливе, а не йде. Тканина шлейфом пливла за нею. 

– Хранителька Часу йде, – пройшли шепоти залом і усі схилилися в низьких поклонах.

Відчуття було, наче вони богиню якусь зустрічають, хоча як я знала Хранителі йшли одразу після них. ( Не після, але майже одразу)

– Тельаморі лі адельфі сейлін.

Лія ледь схилила голову, наближаючись до неї. Ми не розуміли, що саме вона говрить і могли лише здогадуватися про сенс слів. Лоренс повторила усе точно як Лія. 

– Тель санфралі морі чен? – з насмішкою запитала Лоренс. 

– Тольде ді Гельде – так само відповіла Лія. 

– Аттельші, фарільє доне, – мовила вона байдуже знизуючи плечима і змірюючи Лію зверхнім поглядом. 

– Тарбі рельд? Аварше,  лі адельфі сейлін, – загрозливо прошепотіла Лія. 

– Лорден лі сейлін ар несоте, – розсміялася вона, і її погляд став легковажним. 

– Торе мі честер. Торе мі альєн, Торе мі вельшен, – тихим крижаним тоном прошипіла Лія. 

– Льєде, – королева кивнула і в її очах було видно страх. 

Ми не могли бачити як виглядала в цей час Лія, але скоріше всього вона викликала темряву або якусь силу сирен. 

– Тармі шебе ді невельєре, ель фарінем лон тальд, – мило всміхнулася вона, а Лоренс зітхнула, визнаючи поразку. 

– Еш марін Рейн тарфі ді? – тихо запитала вона. 

Можливо чи це Рейн покликав Лію, бо насправді хто б ще міг це зробити як не радник королеви. 

– Льєде. Енас сабельфос альне фральше, мі тель льєкоста, – розсміялася Лія, ледь прикриваючи рот. 

– Мельфес анкаре тольде, – приречено відповіла Лоренс. 

– А тепер закінчи прийом і ми спокійно все обговоримо в твоєму кабінеті, – нарешті заговорила нормальною мовою. 

– Доне, – погодилася вона. – Рейн, альфорі шаль ді, – вона покликала свого радника і він підійшов до неї. 

Королева піднялася на підвищення з якого починала прийом і сказала:

 – Дорогі гості нашого темного прийому, прошу хвилинку вашої уваги. Дякую всім вам, що прийшли сьогодні і  таких зустрічей ще буде багато. Сподіваюся вам сподобався цей прийом. 

Вона важко зітхнула, продовжуючи:

 –  Так як до нас завітала важлива гостя Хранителька Часу і моя названа сестра сирена з якою ми так рідко бачимося, що я не можу не приділити їй свою увагу, – яскраво заусміхалася королева, але виглядало це дуже натягнуто.