Розділ 28 Хай почнеться вистава. Акт 1 Темний прийом.

Дія 1 

Психея – Анджеліка Ланден

Евридіка – Аделі Фрейлез

Лоренс Кліедо – королева Дарксленду. 

Агата Форбс, Єлена Бейрам – придворні дами. 

Від імені Психеї (Анджеліка Ланден)

“Темний прийом розпочинається. Залиште усе світле, що у вас є і віднайдіть усе темне, що у вас є і зробіть крок у темряву цієї лицемірної вистави.”

Зараз ми виглядали як справжні леді, і вели себе так само. Мадам Ладор підібрала нам прекрасні чорні сукні, які вдало підкреслювали фігуру і дозволяли нам виглядати велично і впевено. Хоч це й було не зручно.  Нам принесли бокали з вином, які ми взяли. 

 – Королева йде, – прокотився шепіт. 

Аристократи відволіклися від своїх розмов і жінки присіли в реварансі, а чоловіки схилилися в поклоні. 

 – Хай живе королева! Здоров'я і процвітання нашій королеві! Хай темрява допомагає вам! 

Почули ми вигуки і сказали разом зі всіма, далі підняли бокали і випили за неї. Що ж, тепер зрозуміло про який саме прийом згадувала Емілія. 

 – Я вдячна кожному з вас, хто прийшов сюди сьогодні, відкрийте свої серця для того, щоб зануритися в  світ темряви та магії. Нехай кожен момент цього прийому стане для вас незабутнім. Дякую, що ви тут. Оголошую прийом розпочатим. Хай буде темрява з нами!  –  голосно прокричала вона. 

 – Хай темрява нас не покидає! 

 – Хай буде темрява з нами!  – сказала вона вдруге. 

 – І світло нас оминає! 

 – Хай буде темрява з нами!  – втретє.

 – До кінця вірні їй і вам! 

Тепер до нас дійшло. Це королівство справді темне, чомусь раніше ця інформація пропливла поблизу нас білою хмаринкою. Чомусь здавалося, що вони просто темні, але тепер я розуміла. Темрява для них  – понад усе. Це не просто вид магії, а сенс життя і тепер стало по справжньому страшно. Куди ми потрапили? У справжнє логово темряви затягнула нас Енгайда. Навіть у Хель не було аж так. 

Щоб відволіктися я подивилася на сцену де стояла королева. І вражено завмерла. Я навіть не знаю як словами описати її вигляд, але я постараюся. Здогадалася, що вона якось пов'язана з морськими мешканцями через її сукню. 

Легка невагома тканина огортала її як хвилі, донизу йшов схоже як хвіст в русалки, а взуття було як витвір мистецтва, скляна підошва була як справжній акваріум в якому плавали живі рибки. 

 – Хто вона?  – запитали здивовано. 

 – Сирена,  – відповіла Вел своїм звичним холодним тоном. – І вона може взнати хто ми, тому краще триматися від неї подалі,  

 – Після такого привітання не маю жодного бажання,  –  криво всміхнулися ми. 

 – Це чудово. Ми тут як подвійні агенти і маємо випитати корисну інформацію. Збираємося на цьому самому місці, а зараз розходимося,  –  дала останні настанови Енгайда і відпустила. 

Ми попрощалися і кожен вирушив у свій бік. Спочатку ми вирушили справді куди мали, але коли побачили, що ніхто з дівчат за нами не дивиться пішли до королеви. 

Ні, я б з радістю не робила це, але побачила видіння з майбутнього і нам прийшлося. Хоча Евридіка вирішила так само. Все через те, що в яких би поганих стосунках не були вони з королевою, але не привітатися з нею це й неввічливо. 

Тому зібравши всю свою хоробрість ми направилися до неї. 

 – Не збийся з ролі, Психеє. 

 – Тобі бажаю того ж, Евридіко. 

 – Вітання королево! Хай буде темрява з вами!  –  присіли в реверансі, посміхаючись. 

 – Які люди прийшли на мій прийом,  – протягнула вона,  – Ви уже вибили зі своїх розумних голівок ту маячню?  – запитала пильно скануючи нас поглядом. 

 – Так, королево. Вибачте і прийміть наші каяття,  – з вдаваною виною відповіли. 

 – Хай темрява буде з вами і оберігає вас від світла!  – звично вигукнула вона. 

 – Так, звичайно,  –  опустивши погляд кивнули ми. 

 – І це вже так безліч разів. А далі знову підете до повстанців, знаю я вас,  – сумно зітхнула вона, махнувши рукою. 

 – Таке життя, Лоренс. Головне обрати правильну сторону,  – протягнули ми задумливо. 

А потім вона нахмурилася і поставила дуже каверзне запитання. 

 – Яку сторону обрати, якщо я все життя присвятила темряві, так само як і всі ці люди, хіба не буде це зрадою?

Ми переглянулися, а потім одночасно відповіли. 

 – Посуха чи Країна Квітів, ось головне питання. Тільки обирати потрібно тих хто виграє, а в нашій реальності на жаль завжди виграє саме світло. 

 – Ви розумні дівчата. Не по роках розумні,  – посміхнулася вона. 

 – То ми вгадали, всі ці ролі справді підлаштовані? Тоді чому ми досі не в темниці?  – запитали вражено дивлячись на неї. 

Ми й не сумнівалися, що не можливо пройти повз королеви і вона не буде знати про те, хто прийшов у її країну. 

 – Якщо я темна це не означає, що я монстр якийсь,  – обурено відповіла вона, а потім продовжила з хитрою посмішкою.  – А насправді мені просто цікаво. Розважайтеся дівчата поки можете. 

 – Прекрасно звучить,  – зі звичним сарказмом промовила Евридіка. 

 – Хорошого вечора, королево!  – відказали ми знову зробивши реверанси. 

 – Вам теж. І пам'ятайте ви в безпеці поки я цього хочу, тому не забувайте про ролі, не всі будуть до вас такі добрі як я,  – презирливо глянувши на нас  сказала вона. 

 – Дякуємо за попередження. 

Ми пішли до наших об'єктів. В яких і справді повинні були щось взнати, але чи вийде це зробити? 

Це були дві жінки, які щось захоплено обговорювали, не зважаючи на оточуючих. Вдягнуті у чорні сукні з великим декольте, через що ми ледве стримались від того, щоб не скривитись. Хіба це не порушує етикет, хоча може це ми занадто довго не були в столиці? Або у них прийоми клуби заміняють. 

 – Чудовий вечір. Вітання, Агато, Єлено!  – яскраво всміхнулись ми, підпливаючи до них з бокалами вина.