Розділ 26. А тим часом у фей

Енгайда Тернер

Прокинулася в камері. Очікувано, я ж знала, що вони можуть зрадити, але все одно пішла на цей ризик. 

Я піднімаюся з землі і розумію, що не відчуваю болі від ланцюгів. Може ще не все втрачено? Можливо, це лише чергова їхня ілюзія? Вони були професіоналами в них і інколи я думала про те, як вони ще не загубилися серед них. 

Але зараз важливо вибратися і потрапити на прийом від якого залежить занадто багато. 

– І як тобі камера Енді, – в приміщення плавно зайшла Агель, опускаючись на землю біля мене. 

Щось клацає. Вона піднялася з приторною посмішкою, а я почала відчувати біль. 

– Мм, і як я могла забути ввімкнути їх, – вона звертається наче не до себе. 

– Все готово, – чую голос Софт. 

– Прекрасно. 

– Це ж ілюзія, скажи Софт, це ж ілюзія? – кличу її, сподіваючись побачити у її очах щось, що дасть мені відповідь. 

Але вони мовчки виходять з приміщення, закриваючи двері. 

Я звільняюся від ланцюгів, але вийти не можу. Двері замкнені магічно і я зараз безсила. Невже вони зрадили нас по справжньому? Осідаю на підлогу. Я не хочу боротися, залишуся тут назавжди. Кайдани застібаються на моїх руках, але я вже навіть не зважаю на це. Байдуже. Мені вже абсолютно байдуже. 

Елінго, Алінго і Дейла Тернер( Розповідь ведеться від імені останньої)

– Випустіть нас. Владою даною мені як Хранительці, прошу випустити нас негайно, – перше, що я чую прокинувшись від сонного дротику, це крик Елінго. 

Здивовано озираюся навкруги розуміючи, що застрягла в камері. 

– Що це з нею? – здивовано запитую в Алі. 

– Сама зрозуміти не можу. Вона веде себе занадто дивно для неї. 

– Випустіть нас, кому сказала. Я Елінго Тернер, як Тамлієрра...

Я здогадуюся, що вона хоче досягти і з розумінням киваю їй, вона посміхається. 

– Алі, коли до нас прийдуть хтось з тих двох, нам потрібно швидко вибігти, – шепочу їй на вухо. 

– Так я вже зрозуміла, потрібно приготуватися. 

Ми звільняємося від ланцюгів. Елінго передає нам камінці і ми завмираємо статуями біля виходу. 

– Випустіть нас негайно, я поскаржуся на вас Вищим Чарівникам і тоді вас будуть переслідувати нещастя все життя! Клянуся, що так і зроблю! – продовжує розлючено кричати сестра, виглядаючи зараз як руда бестія. 

Нарешті. Вони заходять. 

– Ну чого ти розкричалась, – невдоволено говорить Аґель. 

– Біжіть, – кричить Елінго і ми збиваємо фей з ніг і йдемо шукати когось з наших, щоб врятувати їх. На щастя, назустріч нам йдуть сестри. Хоч би встигнути допомогти Елінго. 

Елевонда. Ще одна, за яку викрадачі доплатять, але проблема Елінго в тому, що вона може діяти імпульсивно і не продумано. 

Вільгельта Тернер 

Сниться дивний сон, я наче прокинулася в темному коридорі, а потім чую дивну, але чомусь знайому мелодію. Щось схоже на лі– тен– тен– тан( 2р) – тен – тері. 

– Амолефар, – молефарт, – монтері. 

– Хто її співає? – не розумію я. 

– Тен– тері. 

Вона звучить трагічно і сумно, наче якщо вона закінчиться щось станеться.  І я йду на цей знайомий голос, але все ще не можу зрозуміти, чий він. Мелодія вбивається мені в голову і я вже сама починаю наспівувати. Лі – тен –тен – тан– тен – тері. 

Переді мною з'являються двері і я відкриваю їх. І тільки тоді розумію, –  це Енгайда. 

Енайда Тернер

Так самотньо, скільки я тут, сиджу на підлозі і не можу нічого зробити. Чи не хочу? 

– Досить. Досить скніти Енгайдо! – різко підіймаюся з землі і знову звільняюся від цих дурних кайданів. 

Я повинна вибратися, чому я взагалі замість того щоб зробити щось, просто сіла і роздумую над сенсом життя, наче у мене є на це час. Саме тому люди й витримують так довго у таких місцях. Їхня свідомість розчиняється в потоках болю і магії в’язниці. Я маю щось зробити я не можу чекати того чого не буде. Так що ми маємо. 

Вкотре дивлюся на цю набридливу камеру і шукаю шляхи виходу. 

– Двері закриті, це факт і я добре знаю що для них потрібно ключі, – роздумувала вголос вона. ( а вдруге їх залишати, то не цікаво) 

А потім мій погляд переходить на бокову стіну і я розумію, що на ній щось написано. 

– Лі – тен– тен– тан– тен– тері. 

Я завмираю. Я добре знала цю мелодію і слова до неї, пам'ятаю кожне слово з неї, тому що сама давним давно її склала. 

Вел, якщо комусь з нас буде потрібна допомога, йди на цю мелодію і ти зможеш знайти мене або я тебе. 

Все ще не розуміючи, як ці слова могли опинитися тут, я починаю співати. Вел обов'язково знайде шлях до мене. можливо з її камери можливо вийти. 

Вільгельта Тернер

Це був не сон. Я відкриваю двері і бачу Енді, яка не відриваючись дивиться на двері з яких я вийшла. 

– Я тут, – промовляю наближаючись до неї, цими словами я повертаю її в реальність. 

– У тебе все вийшло, – радісно обіймає вона мене. 

– Так тепер головне звідси вибратися. 

– У мене не вийде, – вона вказує поглядом на закриті двері, проблема у тому, що відкрити їх можна тільки ключами, –  Ти дивилася, що в тебе? – запитує в мене. 

– Ні, потрібно повернутися. 

Ми пройшли тим самим коридором в мою камеру. 

Я торкнулася грат. 

– Відкрито, – нахмурилася. 

– Можливо ще не все втрачено, – з надією прошепотіла Ен. 

Далі все було простіше, ми вийшли зустріли сестер, але Елі не було. 

– Я й не сумнівалася, що ви виберетеся, але де ви Елінго загубили? – зиркнули на них.  

– Вона там, – махнули рукою, але побачили, що вона вже й так до най йде. 

– Не хвилюйтеся це було легше простого, – самовдоволено посміхнулася вона. 

Ми направилися на пошуки Анджелі і Аделі, бо їх досі не було і ми почали хвилюватися.