Частина 2. 2 Королівство Дарксленд. Розділ 25 Знову в’язниця.

Анджеліка Ланден

Я знову відкрила очі у темній і холодній камері без жодного покриття і вікон. 

На мить мені здалося, що попередніх подій не відбулося, це все мені привиділося, а я все ще залишилися в камері Лондерів прикута до ланцюгів.

Можливо мене ніхто й не рятував. 

Елевонда. А що цікавий поворот був би, якби Анджелі привиділися усі наступні події, але це було б вже занадто жорстоко по відношенню до неї. 

Але звикнувши до темряви я побачила, що біля мене на холодній підлозі сидить Аделі.

– Ей Делі, прокидайся? –  потормошила  її за плече. – Ти щось пам’ятаєш? Може хоч ти розумієш що відбувається? –  почала розпитувати я, бо була занадто схвильована, але сподівалася, що вона почула щось важливе з тієї розмови. 

Вона озирнулася довкола, подивилися на свої руки і промовила.

– Це Дарксленд, а ми у в’язниці їхньої королеви, щоб не було підозри щодо Аґель і Софт, точніше Жасмін і Сальвії. З того що я встигла почути нам потрібно потрапити на якийсь прийом, але спочатку відпочити в таких чудових умовах, – з сарказмом завершила вона.

– Почекай, а ці двоє хіба не темні, вони ж тобі тоді давно снилися? –  нарешті змогла згадати звідки знала їх. 

Це ще було до того як ми потрапили до Хель. Здається, що з того часу вже пройшла ціла вічність, а не декілька тижнів.

– Сподіваюся вони все ж на нашій стороні, –  крізь зуби прошипіла вона, –  Тому що останнє що я пам’ятаю…

– Дротик зі снодійним, –  завершила за неї я.

– То тебе теж? 

Кивнула.

– Я читала про таку в’язницю, тут кожен неправильний рух приносить нестерпний біль, –  задумливо протягнула вона. 

– А я перевірила на практиці в Лондерів. Добре що відразу прийшов Лоранд і допоміг, коли вона ввімкнула тобі те відео, я вже була в залі. Не уявляєш наскільки я боялася, що ти вибереш мене, – важко зітхнула згадуючи минуле. 

– Знаєш, попри все я б не змогла тебе вибрати, Аделарда не дозволила б, – з якоюсь гіркотою сказала вона. 

– Так їй важливо врятувати свою країну, – погодилася вона. 

А потім Аделі зробила те чого я не очікувала, вона різко встала і я з жахом очікувала, що зараз буде.

– Мені здається чи нам відключили те щоб біль до нас доходив? – здивовано і обурено сказала вона.

– А що хочеться відчути? – з сарказмом запитала я. 

– Так, Анджелі, ти ж це пережила, – сказала вона сумно всміхнувшись. 

– А ти була в Кімнаті Страхів, – з тіні вийшли дві феї. 

Ми вже знали хто вони.

– А я б хотіла туди потрапити… – з якоюсь дивною замріяною посмішкою продовжила. 

– Щоб від тебе всі страхи самі повтікали, – почула я незнайомий голос в своїй голові.

– Ти хто? – ледь не скрикнула вголос я, але потім перейшла на телепатичний зв'язок. 

– Ліка –  твоя тінь, мене надіслала Хель, щоб приглядати за вами. Я і Ларда маємо захищати вас від впливу Леандри, – пояснила вона з гордістю за надану честь. 

– І як я повинна тобі вірити? 

– Тіні не ховаються. Смерть не спить.

– Прийнято, – посміхнулася я, –  Будемо співпрацювати, Ліко, – відказала більш привітно. 

– Чудово. Буду щаслива тобі допомогти, – радісно сказала вона. 

–  Але якщо хочеш ми можемо ввімкнути, – вийшовши з телепатичної розмови я почула жорсткі голоси фей. 

–  Так, –  відповіла подруга.

– Подруго, це називається мазохізмом,  – протягнула я здивовано дивлячись на неї. 

– Та нічого з нею не станеться, – легковажно відповіла замість неї Ларда.

– Не говори так, – гримнула не неї Ліка. 

Але це страшнувато коли моїм голосом говорить інша людина, знаходячись в моєму тілі.

– А ваші тіні точно подруги, а то їхні погляди розходяться? – розсміялася Агель. 

– Це просто Ліка і Анджелі нічого не розуміють, це справа принципу. Все вмикайте, немає часу з цим гратися, – скомандувала Ларда.

– Для вашої безпеки ми введемо вам у пам'ять неправдиві спогади, – пояснила Софт. 

– Добре, робіть що потрібно, – кивнула я і потім звернувшись до своєї тіні запитала. – Це безпечно, Ліко?

– Ти б спочатку запитала, а потім погоджувалася, але так це можна, – спростувала мої підозри вона. 

– Думаю це буде весело, – нервово всміхнулася. 

– Особливо, коли ви будете щиро в них вірити, – відповіла Софт.

Спогади накладалися одні на одні і я розчинялася в них не розуміючи де ілюзія, а де дійсність, це як хвиля яка накрила з головою.

А потім був біль, багато нестерпного болю. Знову, я думала я вже забуду про це, але це було знову. І як тоді я терпіла біль, все завершилося так само швидко як і почалося.  

(Примітка. Так як Анджеліка повірить в реальність спогадів, вони стануть звичайним шрифтом, але якщо вона буде згадувати справжні, то шрифт зміниться на курсив.)

Я прокинулася в камері, але поруч мене була Аделі.

– Ти як? – запитала повертаючись до неї. 

– Як ти це витерпіла тоді, подруго. Я захоплююся тобою, це ж настільки нестерпно, – тихо і з гордістю відповіла вона. 

– Знаю, звикла чи що? Це ж лише ілюзія Аделі, – якось байдуже відповіла. 

– Так я читала про Кавалькаду магічну в’язницю в якій використовують чари болю, – протягнула вона, –  І з тих хто змогли пробути там тиждень і ще й вийти звідти були Елевонда і Арфа, як я читала потім в кінці з ними була ще й Омега.

Почувши знайомі імена я оживилися. Але це ж виходить, що вони туди потрапила через Тесс, яка вирішила, що вони має туди потрапити. Це якщо вірити її словам, що вона спадкоємиця свого магічного світу і тоді усі події, які там відбувалися були створені нею. 

Наша історія не була створена нею, а просто написана з того, що ми в майбутньому розкажемо Елевонді, чи якось так.

– Оце так, я й не знала про те, що Ела там була так довго? Як вони взагалі змогли витримати цілий тиждень! – здивовано вигукнула захоплюючись моїми подругами з майбутнього.