Розділ 24. На зустріч темряві.

Анджеліка Ланден

Після розмови з королевою я бачила, що Аделі ходить повністю в своїх думках.

– Розкажеш? – врешті не витримала я.

Вона щось обдумала, а тоді почала швидко розповідати, на диво, її переповнювали емоції.

– Ей, помаліше, я не встигаю це обдумати, –  зупинила її я.

– Я дізналася про те хто я така, а ще поговорила з Леандрою. І уявляєш вона сьогодні добра і дозволить нам просто пройти, –  і все ж її голос звучав якось надломлено, а посмішка була натягнутою. 

– Та ну, ти б ще з нею поговорила, то може вона б відступила від цієї країни, –  спробувала витягнути щось ще. 

– Ну, не настільки вже, –  протягнула вона. 

– Шкода, але знаєш я ні разу не сумнівалася, що ти якась королева, –  з гордістю за мою подругу сказала. 

– Ти завжди віриш у когось більше ніж вони самі, –  вдячно посміхнулася вона. 

– Такий вже мій характер.

А потім вона зовсім тихо прошепотіла мені на вухо слова, які заставили мене здригнутися від жаху –  Леандра одержима Аделардою. Повіситися можна. Я міцно стиснула подругу в обіймах, навіть не уявляючи як вона сприйняла цю інформацію. Але одне я знала точно –  їй страшно, але вона з усієї сили старається цього не показувати. 

Ми попрощалися з кореловою і вирушили в дорогу.

Не знаю, що мала на увазі Леандра під тим, що дасть нам просто пройти. Мабуть, що не буде робити нам пастки у вигляді міражів, піщаної бурі та іншого. Пустеля була такою як вона й має бути – куди не глянеш скрізь піски, яким не видно кінця і жодного натяку на той самий оазис. Спека стояла нестерпна здавалося ще трохи я розплавлюся іншим теж було погано.

– Лаєр Фрест. Вінд Фрест, – зглянулися над нами Дел і Лін, яким на відмінну від нас стихія дозволяла не  відчувати те що й ми.

Від щитів віяло прохолодою і якщо не зважати увагу на пісок в який ми постійно провалювалися, то можна спокійно йти.

– Ви наші рятівниці, – радісно обійняли ми їх.

– Я вже думала, що мені кінець настане, – і це сказала Аделі, а не я.

– Ти ще нам жива потрібна майбутня королево, – тихо прошепотіла їй.

З цим всім я забула про одну важливу деталь. Королева Роза відправила з нами двох супроводжуючих – Сальвію і Жасмін, але вони не вселяли довіру. Про це я й сказала іншим. Енні і Вел, перезирнулися, посміхнулися і кивнули, сказавши що приглянуть за ними. Вони знають про щось чого не знаємо ми? Це ще більше насторожувало.

Елевонда. По факту. А тут хтось взагалі є не підозрілий? Якраз через це я одночасно і обожнюю і терпіти не можу свої книги, бо насправді у мене майже немає персонажів яким головні герої можуть довіряти. 

– Ми скоро підійдемо до оазису,  – голосно сказала Жасмін і повертаючись до Енгайди запитала. – Тоді зробимо привал, Енді? 

– Так, тут прекрасне місце Дель, –  погодилася вона. 

Дель? Нічого не розумію, вони знайомі. А ще мені здалося наче я його вже десь чула, але звідки. 

Елевонда. Вони справді згадувалися на самому початку книги. 

Ми сиділи в наметі під зігріваючими чарами від Елі. Коли Енгайда, Жасмін і Сальвія пішли на чергування, Аделі непомітно вислизнула за ними на вулицю, я залишалася на шухері, була впевнена, що подруга почує щось важливе.

Аделарда Фрейлез

Я непомітно вийшла за ними і почула їхню розмову, яка мене дуже здивувала.

– Дель, то ти з Софт зможете провести нас в Дарксленд. Тільки головне не потрапити у їхню в’язницю, нам просто потрібно потрапити на прийом, –  стишено заговорила Енгайда, виглядаючи знервованою.

Я точно десь чула ці імена, але звідки. Так, наче це було уві сні. 

– Вибач Енді, але без цього ніяк. Ми ще точно не знаємо на якій вона стороні і краще підстрахуватися, – відповіла та хто прикидалася Сальвією.

– Це погана ідея, –  вона почала міряти кроками територію біля намету, я відчувала що вона надзвичайно схвильована. 

– Енді, погана ідея взагалі туди йти, вони підготувала підставні запрошення, але будемо сподіватися, що все обійдеться, –  важко зітхнула та, яка прикидалася Жасмін, –  А діяти потрібно за обставинами.

– Імпровізація наше все. Добре, який план? –  повернулася вона до цих двох з усмішкою. 

Але я встигла відчути як шию щось вкололо і я заснула, а в голові пролетіла думка про те, що ще колись мені справді і снилися дві феї з іменами Аґель і Софт.