Розділ 22.1 Магічний чай

“Я з захопленням роздивлялася тут все, але грошей у мене не було.

– Ви така засмучена, купіть мій чай і ви завжди будете спокійні.

–  Емоції роблять нас живими, я не хочу стати байдужою.

– Ні, нічого такого, відразу видно, що ти не місцева.

– Вибачте. У вас є щось справді цікаве.

Жінка вийняла коробку і простягла мені.

– Я не беру плату, не дивись зараз, потім ти сама все зрозумієш. Сховай в свій рюкзак. А тепер йди поки ти не відстала від своїх супутників, Анджеліко.

– Але я не називала вам своє ім’я, ви теж маєте дар?

– Маю. Прощавай.

– Дякую вам за все.

Я пішла, а коли обернулася її вже не було на місці. Дивно.”

Спогад пронизав мене і я ледь змогла не показати цього. То ви хочете сказати, Амеліє, що ваш подарунок допоможе нам розібратися.

Я вже хотіла відкрити рюкзак, щоб взяти коробку, коли з книги, яку я читала випав лист. Швидко підняла і сховала, як буде можливість прочитаю, а зараз коробка. Відкрила і уважно подивилися на них.

Ні, нічого не привертало увагу, все було не тим, що я шукала. Розчаровано видихнула і вже хотіла закрити, коли побачила.

Чай трав’яний. І маленьким шрифтом писало. Проти будь–якого впливу на людину.

– Так, це саме те, що я шукала, – радісно прошепотіла я.

Я непомітно всипала порошок в одну з чашок і перемішала. В бібліотеку якраз зайшла королева. Ми присіли в реверансі.

Як нічого не бувало взяла свою чашку і простягнула королеві ту що з порошком.

– Арканія, – тихо прошепотіла чари відводу очей я і продовжила вже вголос.

– Вип’єте зі мною чаю, Розо? – зі своєю наймилішою, але якоюсь майже приторною посмішкою сказала я. – Якраз обговоримо куди ми повинні йти далі, – вже звичайним тоном продовжила. 

– Дякую, Анджеліко, – нічого не підозрюючи королева взяла чашку і я ледве стрималась, щоб щасливо не засміятися, –  Так, звичайно, – погодилася вона. 

Елевонда. Як зараз часто говорять про персонажок манхв – слей. Просто яка ж вона крута і продумана. 

Роза Декабріз

Зайшла в бібліотеку лише для того, щоб переконатися що все спокійно і дівчата не знайшли нічого забороненого. Перед їхнім приходом я уважно вивчила всю інформацію про них. І знала, що ці двоє можуть куди хоч влізти. Такий вже характер, особливо це стосується Анджеліки. Всі присутні присіли в реверансі, а Анджеліка сказала.

– Вип’єте зі мною чаю, Розо. Якраз обговоримо куди ми повинні йти далі?

І щось у її милій посмішці видалося мені підозрілим, та й хіба я можу приймати чай від неї. Але ж вона обрана, то може їй і дозволено. 

– Дякую, Анджеліко. Так, звичайно.

Сіла в крісло навпроти неї і зробила ковток чаю. Смак був незвичний і я поставила чашку на стіл. Не дарма Анджеліка його пропонувала, ой не дарма. Але було вже пізно, морок у її голові почав поступово розсіюватися, а темрява зашипівши відійшла кудись в глибини свідомості. 

– Що ти сюди підсипала, Анджеліко? – обурено запитала я, звертаючись до неї. 

Вона навіть не здригнулася. Лише щось прошепотіла і з абсолютно чесним поглядом заговорила.

– Що ви королево, як можна таке подумати? – сплеснула руками вона повністю видаючи свою причетність, – Це просто трав’яний чай, вам немає про що хвилюватися, – тихим якимось заколисуючим шепотом сказала вона. 

І я зовсім  не зрозуміла чому попри все повірила, чому спокійно випила всю чашку і заснула. Зовсім не підходить для поведінки королеви, так і отруїти можуть.

Анджеліка Ланден

Як тільки зможу побачити Тейсі знову, обов’язково подякую за надані знання. Арканія, точно одні з найкращих чар, якщо ними не зловживати і користуватися з розумом.

Хоч я виглядала абсолютно спокійною зовні, всередині мене всю перевертало від хвилювання, навіть чай не допомагав.

Серце то стукало як божевільне, то здавалося, що зупиниться, але я видихнула з полегшенням, коли вона випила весь чай і заснула.

– Вищі Чарівники, це було ризиковано, Анджелі, але й справді допоможе. Скільки воно має діяти? – тихим змовницьким тоном запитала Елінго. 

– Лише 24 години, але зараз цього достатньо, – все ще переривчасто дихаючи, відповіла. 

Моє серце теж продовжувало шалено калатати, все ж якби я не навчилася грати від Аделі, я не могла бути такою ж холоднокровною. 

– Так, щоб все розпитати, – продовжила за нею Енгайда, –  Коли ти зрозуміла, що вона під впливом? – запитала з цікавістю. 

– Відразу, а ще більше тоді, коли не змогла потрапити в усвідомлений сон і взагалі забула про цю ідею. Та і вона вела себе якось не правильно, от не відчувалося від неї аури Королеви Квітів, – нарешті заспокоївшись спокійно відповіла. 

– А найгірше те, що від впливу Леандри не можна врятуватися, – з сумом сказала вона. 

– Тобто? – не зрозуміли ми. 

Ні, ми вже чули про її вплив, але те що від нього не можна врятуватися, це було якось занадто. Хальді ж якось може. 

– Ніхто не застрахований, – тихо пояснила вона і продовжила стишено, – Що ж тепер залишається почекати, коли вона прокинеться.

Її сон не тривав довго. Вона розплющила очі і подивилася на нас нерозуміючим поглядом. Потерла скроні, наче у неї був головний біль. 

– Як ви почуваєтеся, королево? – запитала одночасно схвильовано і знущально. 

– Що це за чай був? – нарешті повністю прийшовши до тями і все усвідомивши налетіла з запитанням вона. 

– Для того, щоб зняти з вас вплив Леандри і взнати реальну ситуацію, королево, – нарешті сказала їй правду. 

– Фрезіє! – нажахано покликала вона.

Вона з’явилася швидко так, наче чекала на це. При її появі вигляд королеви став занепокоєним.

– Я ж нічого не встигнула натворити? – злякано прошепотіла вона.