Розділ 22. Бібліотека

Нас розбудила спека, а потім прийшла Фрезія щоб провести в бібліотеку. Ми слухняно йшли за нею.

– Будьте обережні з Розою, вона під впливом Леандри, – тихо шепнула вона. 

– То це все ж правда, – важко зітхнули ми. –  Дякую що попередили, Фрезіє, – вдячно посміхнулися. 

Вона промовчала. Перед нами відкрилися двері і ми завмерли зачаровані побаченим. За розміром бібліотека була величезна, стелажі простягалися в довжину і висоту і на них було безліч книг. Прямо йшли великі панорамні вікна у які потрапляли перші промені сонця.

За інших обставин ми б побачили неймовірний краєвид, але зараз краще було туди не дивитися. Також біля вікон були столики з чаєм і м’якими  кріслами.

– Сидіти б тут з якоюсь книгою, але часу немає, – замріяно протягнула я. 

– Підтримую, – сумно посміхнулися Делі і Елінго.

– Але після того як це закінчиться ми обов’язково тут залишимося на декілька годин, – пошкодувала нас Енгайда. 

– Так і зробимо, – кивнули майже всі присутні. 

Після чого кожний з нас розійшовся у пошуках книги. Насправді я зовсім не знала, де вона може бути, тому лише робили вигляд, що я справді зайнята, а насправді краєм ока заглядала у подаровану Лією книгу, але замість того, щоб шукати потрібну мені інформацію захопилася її пригодами у інших світах. І як вона крок за кроком збирала себе зі шматків у які розбилася. 

– Дівчата я знайшла потрібну вам книгу! – покликала нас Ен, змусивши мене відірватися від цікавого чтива, так і не дізнавшись, що там сталося в тій історії. 

– О дякую, Ейго. 

Я закрила книгу і швидко підбігла, до неї, наче тільки й чекала на це. Взяла її і прочитала назву.

–  «Королівство Медлентен. Все що вам потрібно про нього знати»

– Тільки хочу попередити, такі книги можуть самі вирішувати, що вам можна знати і на деяких сторінках може бути стертий текст, – наголосила на цьому Енгайда з якоюсь сумною посмішкою. 

– Ого, розумні книги, – вражено вигукнули ми і все ж тон Енгайди насторожив. 

Вона або здогадувалася. що ми не прочитаємо справді потрібну інформацію або ж мала гіркий досвід з такими книгами. 

Всього тут було аж 779 сторінок включно зі змістом. 

“Так, розташування  – сторінка 50.” – відкрила і прочитала уривок.

– Королівство Медлентен розташоване за 100 км на північний схід від Країни Квітів. Дорогою до нього є королівства Посухи, Дарксленд і Емеленд, – на цьому моменті ми з Аделі переглянулися з виглядом мучениць яких уже давно пора назвати святими. 

– Це ж дуже далеко! І ви хочете сказати, що нам туди йти пішки! – вигукнули ми благально дивлячись на фей. 

– Не завжди, – невизначено махнула рукою вона.  

– Добре прочитаю далі, – важко зітхнула і продовжила шукати ще якусь інформацію, яка у всьому цьому тексті мала б бути важливою, перегортаючи сторінки я наткнулася на короткий опис, –  Це королівство засноване в 1319 і вважається молодим. Правляча династія Лайт.

– О то вони світлі?  – оживилася подруга. 

– Так і є Аделі, – кивнула Ен, але на мить відвела погляд у бік. 

Чується запах підозрілого. 

– А ще вони є Левілондами, воїнами світла, так само рід є засновниками Ордену Левілондів.  

Але потім я зрозуміла, що голос звучить в моїй голові і я почала слухати, що він скаже далі. І говорю я це так, наче перебуваю у трансі. 

– Зроби все, щоб не вступити в нього, Анджеліко. Пам’ятай – є світлі, які відрізняються від темних, лише тим, що вміють чудово прикидатися, – сказала зовсім не своїм голосом, але це не лякало, а відчувалося, наче все як має бути. 

А ми вже радіти почали…

Лиш цікавить мене, що це за дивний жіночий голос попередив мене? 

Елевонда. Та мав це бути цілком звичайний світлий орден, але що якщо мій мозок вирішив, що це занадто просто і взагалі, нам потрібна інтрига