Розділ 19. 1 Мельгія і Лоранд

  А десь на території лондерів почувся розлючений крик Мельгії.

– Лоранд!!! – прокричала вона на всю залу. – Я не зрозуміла що це таке!? – продовжила, фурією влетівши у його кабінет. 

– Про що ти, – він ліниво підняв на неї погляд і продовжив щось записувати, зовсім не звертаючи уваги.

– Ти зруйнував мій план, – просичала вона так, що їй і змії б позаздрили. 

– Не твій, а Леандри, – байдуже знизав плечима він. 

– Та що ти знаєш про це! – обурено вигукнула вона. – Я служу справжній королеві, а не тій жалюгідній пародії.

Лоранд зітхнув, нормально так його дружині Леандра мозок промила, і чи можна це вилікувати?( про це стане відомо в третій книзі циклу. Як ви думаєте ким вона стане?) Раніше вона була зовсім іншою, спочатку, коли він забрав її з того казино, у якому Мельгія працювала та лише боязко за всім спостерігала і ніяк не проявляла себе. Інколи йому навіть здавалося, що її зовсім не існує. 

А потім він дізнався, що вона робила вигляд милої і наївної, щоб збити його з пантелику і у неї це чудово вийшло. 

– Але нічого, я знаю що зробити, щоб вони не виконали завдання. – вирвав його з роздумів її голос.

– І що ти зробиш? – тепер вже зацікавлено запитав він.

– Щоб я з тобою ділилася планами? – стукнула рукою по столу вона, – Ще чого? – насупилася. 

– Так, а з чого ти взяла, що це я їм допоміг, Мельгія? Тебе дезінформували, – протягнув він змірявши її презирливим поглядом. 

– Але ж якщо не ти, то хто? – нарешті змінила гнів на милість вона. 

Чудово,  починає вірити. Тепер потрібно спробувати відвести від себе підозри. 

–З ними Хранителька, ти в курсі, що вона спокійно може зайти навіть в основну темницю, а ти говориш про ту нещасну камеру, – вкрадливо посміхнувся він, підійшовши і нахилившись до неї ближче. 

– Це правда? – недовірливо перепитала вона.

– Звичайно, – натхненно обманював він, чого не зробиш для блага.

– Тоді як ти поясниш мені, мій дорогий чоловіче, чому ти провів церемонію передачі прав на Амулет Дощу, – обернулася до нього і пильно подивилася у вічі. 

Прорахувався. Але як вже почав, потрібно довести справу до кінця, тому прийдеться все ж витягнути козир з рукава і піти в ва банк. 

– Чому ти не вбила мене як і всіх інших? – швидко перевів він тему, настільки різко, що Мельгія лише могла витріщатися на нього здивовано і важко ковтати повітря, наче риба викинута на берег. 

– Звідки ти…Звідки ти…Звідки ти знаєш, – нарешті промовила вона. 

– Ти занадто різко змінила свою поведінку, Мельгі, – протягнув він з насмішкою. 

Вона важко зітхнула, опустившись на м'яке крісло з темною оббивкою. Над чимось задумливо розмірковуючи, а потім ще раз важко зітхнула і сказала. 

– Компромат на стіл і тільки тоді я повірю, що у тебе є інформація на мене, – холодно відповіла вона. 

– Тримай, – він відкрив одну із шухляд стола і кинув перед нею всю її справу. 

– Чому ти не здав мене, – сказала здивовано уважно проглядаючи усе. 

– А навіщо, ти ж моя кохана дружина, який порядний чоловік таке зробить? – знущально подивився на неї він, а потім помякшивши свій тон додав, – Мельгі, мені справді не було сенсу робити це, адже мене б могли звинуватити у твоєму переховуванні. 

– Дякую, – тихо прошепотіла вона, – якою б не була причина, дякую. 

– Будь ласка. То що ж, чи можна вважати тему про те, як я зміг провести церемонію закритою, – лукаво всміхнувся він. 

Мельгія подивилася на нього розлючено, але нічого на це не сказала. 

– Ти повинен мені принести клятву, що нікому не розкажеш те, що почуєш від мене, – нарешті після довгих роздумів холодно сказала вона.

– Як скажеш.

От тільки, він міг спокійно обійти її клятву, як добре, що вона про це не знала. Мельгія розповіла йому свій план. Коли вона пішла в свою спальню почав писати листи для Хальденс, Роуз, і Венельс, в останньої і своїх проблем вистачає, але звіт надіслати потрібно. Так само написав в Хальвардіент, Айлези були його друзі, і він знав, що вони на їхньому боці, хоча сподівався, що листа все ж першою прочитає саме Емілія.

Щодо Роуз, то він не знав чи вона взагалі отримає лист до приходу дівчат, але мав надію, що встигне.

Справа була зроблена і він з почуттям виконаного обов’язку, вийшов зі свого кабінету і пройшов у спальню.  

– Мельгія? – здивовано подивився на неї, вона переминалася з ноги на ногу, і нервово смикала поділ своєї нічної сорочки.

Елевонда. Але якщо чесно цей момент виглядає двозначно, але також показує її довіру до Лоранда.  

– Це місце стало мені домом, – глухо прошепотіла вона, наче зовсім не хотіла, щоб він насправді розчув її. 

Він подивився на неї здивовано, не розуміючи про що саме вона говорить. 

– Ти запитував чому я, будучи тою кого називають Чорна вдова, не вбила тебе, – з її тону було видно, що пояснення дається їй важко, тому він не квапив і терпляче чекав, коли вона продовжить.

– Вони справді заслуговували на смерть і я зовсім не вважаю себе вбивцею, – підняла на нього погляд, чекаючи розуміння. 

– Сядь, хоча б, – зітхнув він. 

Вона вдячно усміхнулася і сіла в крісло, продовжуючи говорити. 

– Насправді я роблю це, щоб помститися тим, через кого я опинилася у тій дірі, з якої тільки ти зміг мене витягнути.  

Він зацікавлено підняв на неї погляд. 

– Спочатку я хотіла зробити як і з іншим, тоді дізналася, наскільки важливою фігурою ти є і вирішила, що це дуже вигідно для мене і можливого одного дня я навіть зможу зустрітися з моїми колишніми найкращими друзями. 

– То ось чому ти так відреагувала на те, що Аделі не вибрала Анджеліку, – задумливо протягнув він. 

– Я не вірю в дружбу, тому що тебе завжди можуть зрадити заради когось іншого чи чогось, що потрібне більше, – з гіркою посмішкою промовила вона. 

– Але ти зміг завоювати мою довіру, ставився до мене набагато краще ніж будь-хто раніше і ні до чого не змушував як інші. Чекаючи, коли я звикну до твоєї присутності в моєму житті. Тому я завжди відчувала до тебе вдячність і повагу, – вона завершила розмову і встала, щоб покинути спальню.