Розділ 16. Лондери. Перемогти чи програти?

Аделарда Фрейлез

Перше, що я хотіла зробити це бігти за Анджелі, але Дейла мене втримала.

– Ще не час, – тихо прошепотіла вона мені на вухо. 

– А коли буде? Що як вони їй щось погане роблять? – злякано зашепотіла я. 

– Тихо. Нам потрібно побачити, що тут і як, а тоді діяти, – заперечно похитала головою Дейла. 

– Добре, – здалася я.

Вдихнувши і видихнувши я повернула собі самовладання і постаралася діяти спокійно. Це правда поспіх нічим не зарадить Анджелі, а може ще більше нашкодити. Я вірила, що моя дорога подруга зі всім справиться 

– З нею все відносно нормально, – почула я шепіт Ларди і вперше по справжньому пораділа, що у мене є Тінь. 

Хоча її відносно нормально і моє – речі різні, але спробую їй вірити. 

– Мені здається, чи я чую сарказм у твоїх словах? – обурено зазначила вона і все ж продовжила, – вам потрібен Амулет Дощу, цей артефакт є лише в них.

– І що з його допомогою викличемо ще один Всесвітній потоп? – не змогла стримати насмішку я. 

– А про це вже у своїх питай, – обурено змовкла вона. 

– Для чого нам Амулет? – запитала в Алі.

– Щоб перемогти Посуху. Там зрозумієш, а звідки ти про нього в знала? – підозріло примружившись запитала вона. 

– Від перевіреного джерела.

– Ясно. І ще одне не думай ні про що, вони читають всі думки і це може вийти нам боком.

Кивнула. Звідкись взялася дівчина і сказала йти за нею. Ми пройшли в простору печеру, де починався лабіринт, я опинилася в своїй стихії і мені стало спокійніше.  Нас вели все далі і далі, почала хвилюватися, що це пастка, але на щастя це було не так.

– Ельби(Феї) і  Тальєрра(людина), – презирливо–приторним голосом промовила мідноволоса жінка.

Що ж мушу визнати виглядала вона невимовно гарно, саме такими я завжди уявляла лиходійок. 

– Ви порушили угоду з Лондерами, про заборону заходити на наші території, у вас є на це підстави? – владним тоном сказала вона. 

Вперед впевнено вийшла Елінго, перед тим телепатично передала мені

– Сейлін, звертання до головної Мельгії Абсент, Альрі, до головного Лоранда  Абсента. Насправді спочатку було тільки Сейлін, але вона це змінила.

– Ясно, дуже дякую за цю важливу інформацію.

– Я не могла так підставити тебе, – пояснила вона. 

Елінго підняла голову і з посмішкою подивилася на неї.

– Звичайно, Сейлін Мельгія. 

– Поясніть, Ельба Елінго, – таким же тоном відповіла вона. 

– Сейлін Мельгія, – знову сказала вона, але було видно, що подруга ставиться до неї, як до нижчої за статусом. 

Дивно, чому так.

– Бо так і є, – знову прийшла з відповіддю Ларда. – Ти в курсі, що ця, – на цьому моменті вона точно скривилася, – вийшла заміж за договором, і потім обманом забрала в свого чоловіка майже всю владу. Вона взагалі не гідна називатися Королевою Лісу. Та ще й з Посухою водиться.

– Тепер розумію.

– Так ви скажете, Ельбо Елінго?

– Я чекаю нормального відношення до себе. А взагалі у нас важлива місія і як я знаю королева Венельс давно про все домовилася з Альрі Лорандом, а чи були ви на тій зустрічі мені не відомо, – вдавано мило усміхнулася вона. 

Вона хотіла щось сказати, але один з бокових стінок цієї зали відїхав убік і в приміщення зайшов сам Лоранд, і це був той самий, хто підштовхнув Анджелі в пастку. Я ледве стримала себе, щоб не запустити у нього Шенгельтом чи ще чимось з тих чар про які читала. 

– Вітання, Ельби Елінго, Алінго, Дейла і Тальєрра Аделардо, – ввічливо звернувся до нас він і навіть схилив голову і бік кожної з фей. 

– Вітання, Альрі Лоранд, – сказали ми всі. 

І чому всі роблять вигляд, що не знають його? Може це частина якогось плану. 

– Ви напрочуд розумні, Тальєрро. Як і говорила моя дорога подруга, ваш розум вражає, – почула я його голос у своєї голові і говорив він без сарказму. 

– Там Анджеліка, – одночасно з ним сказала Ларда і я мимоволі повернула голову туди де був прохід.

– То ви допомогли нам? – звернулася до нього з надією. 

– Не зараз, – і так завжди.

– Ми справді домовлялися з королевою Венельс. Але правила є правила. Ваше  завдання антоніми до чар, – проговорив він холодно.

– Контр закляття? – перепитала я. 

– Ні, саме антоніми. Це не одне й те саме. – пояснив і з очікуванням подивився на нас. 

– Добре, тоді я буду, – впевнено відповіла я не звертаючи увагу на промовисті погляди інших. 

Невже вони вважають, що я не здатна на щось таке. 

– Не дарма ж вивчила книгу з чарами. У мене феноменальна пам'ять, – легко мовила напів правду я. 

– А чи не багато ти на себе береш, Тальєрро? – з насмішкою запитала Мельгія. 

– Не думаю, Сейлін Мельгія, я все одно майбутня чарівниця.

– Алі, Дел, ви згодні?

Вони промовчали і довго розмірковували, занадто довго як для тих хто вже прийняв рішення, це я знала від Ларди.

– Так, ми впевнені. Але я б теж хотіла взяти участь, – сказала за всіх Алі.

– Добре, якраз тут нас двоє. Хай буде так! –  з легкою усмішкою завершив все Лоранд.

– Хай буде так! – вигукнули ми за традицією.

Змагання почалося і на мить я засумнівалася в своєму рішенні. Проти мене найкраща з них, якщо я програю це кінець. Хоча я люблю кидати виклик комусь з таких. А взути цю самовпевнену жінку мені ой як хотілося. 

– Правильно, – підтримала мене Ларда, задоволено посміхаючись. 

Темрява наповнювала мене і я постаралася вдихнути, щоб не видати часткову втрату контролю. Ніхто не мав довідатися, що у мене вже є Тінь інакше на мене очікує повний провал. Попри мої страхи початок був легкий і я встигла розслабитися, а дарма.

– Що ж Тальєрра, непогано, – протягнула Мельгія, зацікавлено спостерігаючи за мною і я вловила у її очах щось схоже на визнання, –  а що ж ти скажеш на це. Фрест, – хитро усміхнулася вона, дивлячись на мене з азартом.