Історія Емілії( 3)

І знову ці вибори. Цікаво через, що таке відчуття, як у якійсь візуальній новелі, коли якийсь вибір призводить до продовження історії, а інший до кінцівки. 

– Та однозначно втекла, – сказала Аделі, закотивши очі. 

– А я за третій варіант, Тесс у майбутньому завжди про це говорила, коли писала книги. Тому однозначно третій варіант. 

Елевонда. Його б не було, але інакше розходився сюжет з вбоквелом, який був написаний раніше. 

Емілія. Добре, прийму це як вибачення. 

Елевонда. Та я ж нічого такого не казала тоді. 

– Я була налякана, тому втекла, хоча спочатку, коли я ще не зрозуміла, що це він ледь не почала з ним зустрічатися. Але здогадавшись вирішила втекти, поки не погодилася повернутися. Дерек, як мій друг вирішив мене супроводжувати. 

– О, а до нього у тебе не було ніяких почуттів? – як справжня шиперка не могла не запитати я. 

– А ні, – напружилася Емілія, – та й йому було явно не до мене, у нього була його, тепер вже колишня дівчина з якою у них були дуже токсичні відносини і вони постійно, то сходилися, то розходилися і так постійно. 

– А чому так? – Аделі знову шарпнула мене за рукав, щоб я перестала лізти у історії інших, але як я зрозуміла Емі була не проти. 

– У них були справжні почуття, але занадто різні погляди на життя. Амаранта, так її звали, любила подорожувати і екстремальні види спорту. Вона відвідала дуже багато країн і світів, у цьому її точно ніхто не перевершить, а Дерек спокій і хотів мати нормальну цілком традиційну сім'ю. 

– Якщо він не міг її зрозуміти, то навіщо бути разом, – тихо мовила Аделі, – хіба ти після цього не подумала, що Хальді непоганий варіант?

Емілія заперечно похитала головою. 

– Навпаки, тригернуло від цього. 

– А я от нерозумію, навіщо Дерек поїхав з тобою? – запитала адже з її слів він би в житті на таке не пішов, бо інакше у нього б не було суперечок з Амарантою. 

– Через те, що кинув Амі. Я не хотіла їхати сама і він погодився на мою пропозицію, з горя, мабуть. 

Декілька митей помовчавши, вона допила своє вино і закінчила розповідь останніми важливими подіями. 

– Далі ми відвідали багато світів об'єднання і одними з них були – Саргос світ Перевертнів, саме після відвідування його я зрозуміла, що Хальді просто ідеальний чоловік кращого за якого я не знайду. Серйозно у них там постійні розбірки, у всьому бачать зради і не можуть поділити дітей і пари. Психлікарня просто. 

– То виявляється тут і така реальність існує. А дракони і вампіри? – запитала нетерпляче. 

– Саме другий найважливіший світ називається Дрейфарт. Це світ у якому раніше жили дракони, але зараз він перетворився на пустелю. Хоча можливо ми просто не були у вцілій частині. Там в печері я знайшла дракончика Тейма і коли я взяла його на руки я відчула, наче у мене прокинулося щось схоже на материнський інстинкт і я відчула, що він найцінніше, що у мене є, – з ніжністю у тоні сказала вона. 

– І після цього ти повернулася? – тихо запитала Аделі. 

– Саме так і коли опинилася у своєму місті – воно виглядало як середньовічне, хоча найсмішнішим було те, що корпорація тата стала таверною. 

– Оце так опустили з небес на землю, – не змогли стримати сміх ми. 

– Але після цього батько став вільним від своєї корпорації і таким чином я отримала повноцінну сім'ю знову, – зі щасливою усмішкою сказала вона і продовжила пояснювати –  Далі я з'єдналася з енергією міста і після цього воно стало таким як ви його можете бачити зараз. 

–  Але з твоїх спогадів воно було більш звичайним? –  запитала я. 

–  Це через магію, –  лаконічно відповіла вона. 

– А ваші відносини як вони змогли покращитися? –  з цікавістю запитала Аделі. 

Емілія зітхнула і тихо пояснила 

–  Я з тих людей, які звикли лише брати, а не віддавати. Звикли до того, що усім їм щось повинні і повинні бігати навколо них, –  на мить вона змовкла, а потім продовжила з ніжністю, –  Але Тейм, цей маленький бешкетник, навчив мене любити когось і робити усе для когось. Саме через нього я повернулася в Хальвардіент і відразу прилаштувала його разом з Дереком у моє кафе – клуб, яке перейменувала в Замок Дракона. 

–  Тепер аж цікаво побачити того дракончика Тейма, який змушує тебе так усміхатися, –  сказала я. 

–  Я можу провести вас до нього, але давайте з цим пізніше. 

–  Точно, то чим усе завершилося?  –  запитала нетерпляче стукаючи пальцями по столу. 

–  Ми з Хальді нарешті почали  налагоджувати наші стосунки, це звичайно відбувалося дуже поступово і надзвичайно складно, але ми спробували зробити усе, щоб насправді зустрічатися і бути одруженою парою, а не просто співмешканцями за договором. І тепер я не можу уявити свого життя без нього. 

–  А він без тебе? –  не змогла стриматися від питання я. 

–  А як інакше, –  самовпевнено відповіла вона, від чого ми не змогли стримати усмішки, –  що ж дякую, що послухали мене. 

Елевонда. А насправді? 

Хальді. Так і є. 

Елевонда. І це все що ти скажеш? 

Хальді. Найгірше було коли вона пішла, найкращий день у моєму житті, коли вона повернулася. Ще щось, леді Елевондо?

Анджеліка. А от мені теж цікаво, анліре Хальді. 

Хальді. Добре. Проблема полягала у тому, що насправді у нас схожі характери через що, ми в житті б не визнали щось. Тому Мія зробила правильно, коли втекла. Це справді допомогло розкласти усе і зрозуміти, що вона мені була потрібна не через договір і весь цей час усе було не лише через дар. Тому як тільки вона повернулася я постарався зробити усе, що потрібно аби вона більше не покинула мене. 

Елевонда. Вельми вам вдячна, анліре Хальді. 

Хальді. Ти занадто ввічлива, не думаєш? 

Елевонда. А ні. Що ж, а тепер коли ми почули точки зору двох головних героїв цієї розповіді історія про них офіційно завершена.