Історія Емілії( 2) Поговоримо про кліше.

У минулому розділі є ще одна частинка розділу, тому перед прочитанням цієї переконайтеся, що ви прочитали попередню. 

–  Хоча це добре, що він не опоїв Емілію чимось, –  тихо сказала звертаючись до подруги. 

–  Ага, –  продовжила думку Аделі, –  бо потім він міг переспати з нею. 

–  Точно. І у кращих традиціях жанру, вона б завагітніла і точно не змогла б від нього піти, –  закінчила Аделі. 

– Але ж вам тільки чотирнадцять дивно, що ви про це говорите, не зарано ще? – здивовано прошепотіла Емілія, яка за тими ж законами жанру нас почула. 

– А ні, наші батьки посвятили нас у тему того як ми з'явилися ще в років десять, хоча я була дуже засмучена з того приводу, що нас не принесли лелеки, – байдужим тоном відповіла я, але в кінці голос став більш засмучений. 

І під пильним поглядом Аделі я все ж не стала розповідати про те, як у 11 років вона прочитала книгу в жанрі еротика і отримала психологічну травму, а ще вічну огиду до цього жанру. 

Декілька митей промовчавши Емілія все ж прокоментувала наші слова. 

– Хальді у ті часи через дар був звичайно ще тим персонажем, але б до такого в житті не додумався б, – тихо сказала вона. 

– Ми ж жартуємо, – протягнули ми примирливо, – та й він не виглядає як покидьок, хіба вів себе інколи. 

– Це точно, – погодилася вона, – за ці три роки у мене так і не вийшло народити дитину, – засмучено сказала вона і продовжила говорити про минуле, щоб не нагадувати собі про теперішнє. 

– Почувши про це, моя мама дуже розхвилювалася і вирішила, що найкращим способом для мене буде втекти. Та для початку прийняти пропозицію Хальді, щоб у нього не виникло жодних підозр. 

–  Розумно, –  зазначили ми.

–  І можеш пояснити про свій дар, –  Аделі легенько торкнулася її руки, зупиняючи, коли вона хотіла взяти пляшку, щоб налити собі вино, –  ми уже здогадалися, що означають твої дії, але ще не все зрозуміли. 

–  Ах, це, –  вона елегантним рухом налила вино, взявши келих у руку, –  що ж пояснюю лише один раз.  Я можу бачити спогади крізь скло. 

–  Не рідину? –  перепитали, бо саме й так думали. 

–  Ні важливо саме прозорість тої ємкості з якої я п’ю. Те, що там налито теж грає роль, найкраще це вода чи вино, найгірше те, що є не натуральними напоями.  

–  Он як, отже, щоб побачити спогад саме від твого імені нам потрібно випити те, що п'єш ти? – сказала як висновок я.  

–  Саме так, –  з усмішкою кивнула вона, тим часом знову занурюючи нас у спогад. 

Цього разу Емілія вбрана у брючний костюм, який дуже гарно їй підходив кудись швидко йшла вуличкою Хальвардіенту. Це було більше схоже на алею, а місто ще не було схожим на те, яке ми могли бачити зараз.  

Вийнявши із сумочки свій телефон вона прийняла виклик і ми почули, що вона розмовляє з Хальді. 

–  Як тобі новина, Емі? –  самовпевнено запитав він. 

–  Не називай мене так, а за цю новину я готова тебе роздерти власноруч, –  прошипіла вона. 

–  Я можу усе тобі пояснити, –  втомлено відповів він, –  тільки, будь ласка, дозволь зустрітися з тобою. 

Він назвав незнайому для нас адресу і Емілія різко звернула убік, перебігла дорогу зовсім не дивлячись по сторонах. 

Через декілька хвилин таких швидків проходів між різними вулицями, вона зупинилася, передихнула і знову зателефонувала. 

–  Я уже майже на місці, –  холодним тоном сказала вона. 

–  Я теж там, якщо хочеш, можу вийти зустріти тебе, –  більш примирливо сказав він. 

–  Сама тебе знайду, –  відрізала вона. 

–  Як скажеш, як скажеш, Емі, –  повернувся до свого колишнього тону. 

Вона влетіла в затишне і невеличке кафе, розглядаючи приміщенні і відразу ж побачивши, Хальді біля вікна, швидко підійшла до нього. 

–  Емілія фон Бальд, за вашим наказом прибула, –  сказала вона з насмішкою, ледь схиляючись у реверансі. 

–  Заспокойся, колючко, я до тебе з миром, –  він підійняв руки в примирливому жесті, –  може хоча б сядеш і послухаєш, навіщо мені потрібна. 

Емілія знову хотіла подивитися на нього крижаним поглядом і все ж постаралася заспокоїтися, хоча б на трохи. Вдихнувши і видихнувши, вона з рішучістю глянула на нього і діставши телефон, поклала його перед ним. 

–  У тебе є рівно хвилина, щоб усе пояснити. Час пішов, –  припечатала вона його своїм тоном. 

–  Можу й швидше, –  усміхнувся він. –  Мій дар некерований без тебе, і через те, що ти являєшся моєю парою, стала Хранителькою Хальвардіенту. Якщо тебе не буде наше місце, перестане бути сучасним. Тому я хочу тобі запропонувати шлюб за контрактом. 

Після цих слів він поклав перед нею папери. Вона взяла їх у руки і сіла уважно їх читаючи. Нічого підозрілого там не було. 

–  Ти можеш робити будь– що, –  запевнив її він, –  навіть працювати у корпорації свого батька, як ти завжди мріяла. 

Вона підійняла на нього погляд сповнений німої надії. 

–  Ти справді так зробиш? 

–  Навіщо мені відмовлятися від своїх слів. Єдине чого я хочу, це нарешті відчувати себе вільно від цього дару, який мені не дає нічого хорошого, –  втомлено відповів він. 

–  Тобто це взаємовигідна угода. 

–  Так, ти ж підпишеш? –  навіть трохи благально промовив він. 

–  Ох вибач, але я не взяла з собою ручки, –  нарешті її тон був саме таким, який був у неї зараз, коли я і Аделі, познайомилися з нею. 

–  На щастя, я подумав про це, тому тримай, –  сказав зі щасливою усмішкою 

Вона легким рухом підписалася і передала йому документ. 

–  Коли прийшов тоді до мене вночі, міг відразу їх залишити. Не кажи, що тоді вже не знав правди? –  сказала вона з насмішкою, підіймаючись з місця.