Історія Емілії( 2) Поговоримо про кліше.

Декілька хвилин ми вражено переглядалися між собою і жували омлет, який нам принесли, не знаючи як це взагалі коментувати. 

– Хоча це добре, що він не опоїв Емілію чимось, – тихо сказала звертаючись до подруги. 

– Ага, – продовжила думку Аделі, – бо потім він міг переспати з нею. 

– Точно. І у кращих традиціях жанру, вона б завагітніла і точно не змогла б від нього піти, – закінчила Аделі. 

– Але ж вам тільки чотирнадцять дивно, що ви про це говорите, не зарано ще? – здивовано прошепотіла Емілія, яка за тими ж законами жанру нас почула. 

– А ні, наші батьки посвятили нас у тему того як ми з'явилися ще в років десять, хоча я була дуже засмучена з того приводу, що нас не принесли лелеки, – байдужим тоном відповіла я, але в кінці голос став більш засмучений. 

І під пильним поглядом Аделі я все ж не стала розповідати про те, як у 11 років вона прочитала книгу в жанрі еротика і отримала психологічну травму, а ще вічну огиду до цього жанру. 

Декілька митей промовчавши Емілія все ж прокоментувала наші слова. 

– Хальді у ті часи через дар був звичайно ще тим персонажем, але б до такого в житті не додумався б, – тихо сказала вона. 

– Ми ж жартуємо, – протягнули ми примирливо, – та й він не виглядає як покидьок, хіба вів себе інколи. 

– Це точно, – погодилася вона, – за ці три роки у мене так і не вийшло народити дитину, – засмучено сказала вона і продовжила говорити про минуле, щоб не нагадувати собі про теперішнє. 

– Почувши про це, моя мама дуже розхвилювалася і вирішила, що найкращим способом для мене буде втекти. Та для початку прийняти пропозицію Хальді, щоб у нього не виникло жодних підозр. 

– Розумно, – зазначили ми.

– І можеш пояснити про свій дар, – Аделі легенько торкнулася її руки, зупиняючи, коли вона хотіла взяти пляшку, щоб налити собі вино, – ми уже здогадалися, що означають твої дії, але ще не все зрозуміли. 

– Ах, це, – вона елегантним рухом налила вино, взявши келих у руку, – що ж пояснюю лише один раз.  Я можу бачити спогади крізь скло. 

– Не рідину? – перепитали, бо саме й так думали. 

– Ні важливо саме прозорість тої ємкості з якої я п’ю. Те, що там налито теж грає роль, найкраще це вода чи вино, найгірше те, що є не натуральними напоями.  

– Он як, отже, щоб побачити спогад саме від твого імені нам потрібно випити те, що п'єш ти? – сказала як висновок я.  

– Саме так, – з усмішкою кивнула вона, тим часом знову занурюючи нас у спогад. 

Цього разу Емілія вбрана у брючний костюм, який дуже гарно їй підходив кудись швидко йшла вуличкою Хальвардіенту. Це більше нагадувало алею, а місто ще не було схожим на те, яке ми могли бачити зараз.  

Вийнявши із сумочки свій телефон вона прийняла виклик і ми почули, що вона розмовляє з Хальді. 

– Як тобі новина, Емі? – самовдоволено запитав він. 

– Не називай мене так, а за цю новину я готова тебе роздерти власноруч, – прошипіла вона. 

– Я можу усе тобі пояснити, – втомлено відповів він, – тільки, будь ласка, дозволь зустрітися з тобою. 

Він назвав незнайому для нас адресу і Емілія різко звернула убік, перебігла дорогу зовсім не дивлячись по сторонах. 

Через декілька хвилин таких швидків проходів між різними вулицями, вона зупинилася, передихнула і знову зателефонувала. 

– Я уже майже на місці, – холодним тоном сказала вона. 

– Я теж там, якщо хочеш, можу вийти зустріти тебе, – більш примирливо сказав він. 

– Сама тебе знайду, – відрізала вона. 

– Як скажеш, як скажеш, Емі, – повернувся до свого колишнього тону. 

Вона влетіла в затишне і невеличке кафе, розглядаючи приміщення і побачивши Хальді біля вікна, швидко підійшла до нього. 

– Емілія фон Бальд, за вашим наказом прибула, – сказала вона з насмішкою, ледь схиляючись у реверансі. 

– Заспокойся, колючко, я до тебе з миром, – він підійняв руки в примирливому жесті, – може хоча б сядеш і послухаєш, навіщо мені потрібна. 

Емілія знову хотіла подивитися на нього крижаним поглядом і все ж постаралася заспокоїтися, хоча б на трохи. Вдихнувши і видихнувши, вона з рішучістю глянула на нього і діставши телефон, поклала його перед ним. 

– У тебе є рівно хвилина, щоб усе пояснити. Час пішов, – припечатала вона його своїм тоном. 

– Можу й швидше, – усміхнувся він. – Мій дар некерований без тебе, і через те, що ти являєшся моєю парою, стала Хранителькою Хальвардіенту. Якщо тебе не буде наше місце, перестане бути сучасним. Тому я хочу тобі запропонувати шлюб за контрактом. 

Після цих слів він поклав перед нею папери. Вона взяла їх у руки і сіла уважно їх читаючи. Нічого підозрілого там не було. 

– Ти можеш робити будь– що, – запевнив її він, – навіть працювати у корпорації свого батька, як ти завжди мріяла. 

Вона підійняла на нього погляд сповнений німої надії. 

– Ти справді так зробиш? 

– Навіщо мені відмовлятися від своїх слів. Єдине чого я хочу, це нарешті відчувати себе вільно від цього дару, який мені не дає нічого хорошого, – втомлено відповів він. 

– Тобто це взаємовигідна угода. 

– Так, ти ж підпишеш? – навіть трохи благально промовив він. 

– Ох вибач, але я не взяла з собою ручки, – нарешті її тон був саме таким, який був у неї зараз, коли я і Аделі, познайомилися з нею. 

– На щастя, я подумав про це, тому тримай, – сказав зі щасливою усмішкою 

Вона легким рухом підписалася і передала йому документ. 

– Коли прийшов тоді до мене вночі, міг відразу їх залишити. Не кажи, що тоді вже не знав правди? –  сказала вона з насмішкою, підіймаючись з місця. 

– Ти знала? – вражено запитав він.