Частина 1.3 Хальвардіент. Розділ 11. Листи і новини. Складний вибір.

Тіні – вартові тепер легко пропустили нас, навіть побажавши щасливої дороги і вказавши правильний шлях. Ми знову вийшли в ліс. Стежка була ледь помітна в цих лісових хащах. Хоча, як би це дивно не звучало, від нього віяло штучністю, ніби всі ці дерева створені магією, а може так і було насправді. 

– Кажуть, що за легендою тут колись існувало місто і герцогство справді займало велику територію, – тихо промовила Енні і я приготувалася до того, що нас чекає нова цікава історія, бо ніхто не вмів розповідати так чудово як вона. 

– Тоді мали б пояснити куди воно поділося? – запитала я з цікавістю. 

– Ні, – відповіла вона. – Одного разу воно просто зникло разом з людьми, – відповіла вона з таємничою посмішкою. 

– Ого, цікаво було б знайти щось про нього.

– Це таємниця попередніх герцогів, батьків Хель і Оріона, хоча з цими теж не все однозначно, – задумливо відповіла вона і продовжила, – чула, що герцогство завжди мало мати Хранителя містечка і коли Оріон помер, не було б того, хто замінив його. 

– Тобто? – подивилися ми здивовано. 

– Місто відновиться, якщо у когось з сестер народиться син у якого проявиться подібна здібність, – пояснили Енні зі своєю звичною теплою усмішкою і мудрим поглядом, наче вона все про всіх знає. 

Чи це якась здібність, чи вона просто начитана, але відповідати на це питання Енгайда відмовилася. просто зробивши вигляд, що не почула моє телепатичне повідомлення. 

– То ти хочеш сказати, що місто існує, але десь паралельно до нас? – витріщилися здивовано. 

– Щось типу того, – відповіла знизавши плечима, – а от про Хель говорять, що вона не рідна донька. 

Ми лише приголомшено переглянулися. Ні, ну пролітала звичайно така теорія, але все ж.

– Я знаю людину, яка б могла дати нам відповіді, але вона в Енстрагральті, – сказала Елінго, і з розумінням подивилася на мене. 

Так, наче у нас є спільна таємниця. Я посміхнулася у відповідь.

– Ти на щось натякаєш, сестричко, – лукаво посміхнулася Енгайда. 

– На ось це Енні.

 Вона вийняла лист і передала їй.

– Звідки це в тебе? – її погляд став роздратованим. 

– Я – Хранителька. Я знаю майже все що відбувається в нас, – яскраво всміхнулася вона. 

З повітря в руки почали падати листи. У кожного був свій. Я відкрила конверт, і вийняла лист. Писала мама, що не було для мене несподіванкою.

Привіт, Анджелі

Як ти там? Все добре? Ми знаємо що коли ви отримаєте цей лист, то вже підете від Хель. Цікаво, що вона придумала для тебе? В нас була кімната дзеркал. Це щось схоже з кімнатою страху.

Далі буде складніше, далі буде важче. Але ми віримо в тебе.

Передавай всім вітання. До зустрічі!

– Дякую, –  прошепотіла я і швидко написала відповідь.

У Аделі був схожий відрізнялося тим, що вони були в кімнаті – лабіринті.

Думаю наші батьки зараз теж сидять разом. У наших листах не було нічого незвичайного, а от у фей.

Перший лист був від королеви Енстрагральту.

– Що вона написала? – я постаралася не видати хвилювання.

– Вам знати це непотрібно, – холодно відповіли Вел і Ен.

– У мене є копія, – одночасно з ними подумки сказала Елінго.

Я вдячно їй посміхнулася.

– То вам є, що приховувати? – все ж вирішила дотиснути я.

– Добре читайте, – все ж здалися вони – Тільки це шифр, не впевнена, що ви зрозумієте, – переможно посміхнулися вони. 

І справді це був дивний лист і спочатку здавалося, що це рандомний набір слів, але потім ми склали і зрозуміли те що нам потрібно, але промовчали і передали їм назад.

–  Анджелі, ви ж зрозуміли, що в листі? –  запитала Енгайда пильно подивившись на нас. 

Ми переможно кивнули 

– І ви нічого не сказали. Це підозріло? – схиливши голову на бік запитала вона. 

–  Я думаю над тим чи можливо зробити, щоб ми були одночасно і там тут, Енні. – перебуваючи в глибокій задумі відповіла.

 –  Тіні, це будуть ваші копії, але не впевнена, що ви б хотіли цей варіант, –  

–  А як ти тоді зробила, що я провела лише одну ніч у вас?

– Це була одноразова акція. Я ж не Хранителька Часу.

– Я знаю одну, яка не відмовить, якщо про це попросить Елевонда, – посміхнулася Елінго.

Наступний лист був від Королеви Рози. Теж шифрований, але дуже короткий.

Вітання

Часу обмаль. Леандра готується завдати ще один удар і я не знаю чи ми витримаємо. Бережіть себе і стережіться лондерів.

Роза Декабріз.

–  А це ще що за одні? –  приреченим тоном запитала я, вже не дивуючись з того, що знову зустрінемо якихось нових невідомих істот. 

Чи вони все ж таки люди? 

–  Дуже неприємні типи, –  нахмурилася Вел.

– І скільки ми ще будемо бродити лісами, – сказала подивившись на магічну карту, на якій можна було побачити наш маршрут.

–  На жаль це швидший шлях, –  зітхнула Енні. 

–  Особливо, якщо ми ще будемо скрізь затримуватися, –  з сарказмом відповіла Аделі.

–  Тут лише Хальвардіент, в якому ми лише переночуємо і якщо не потрапимо до Лондерів, то все, –  постаралася розвіяти її сумніви Вел.

–  Не потрібно бачити майбутнє, щоб знати що ми туди потрапимо, –  посміхнулася я.  

–  Тоді нам потрібно чим швидше прийти в той Хальвардіент, –  якось невпевнено промовила Аделі, і вже звичним тоном запитала. –  Що це взагалі за місто? 

–  Це довго розповідати, правителів країни називають анліре – відповіла, Дейла.

– Це щоб не були одні королівства? –  розсміялися Анджеліка і Аделі. 

Елевонда. Те відчуття, коли так і є. Хель мала бути королевою,  а Хальвардіент князівсвом, але так як зараз набагато краще підходить до сюжету книги.  

–  Королеви Енстрагральту, тому що це відноситься до того ким вони є, а не до самої країни. Справжньою королевою – є та, яка головна, –  пояснила Вел, змірявши нас невдоволеним поглядом.