Розділ 10. Плани і відкриття.

Шайлібрі Аміґен

Тим часом у одному з  коридорів замку

– Так, що з нашим планом, Шефрі в тебе є ідеї? –  я запитально подивилася на сестру, адже не була повністю впевнена у тому що робити. 

–  Крім того що ми повинні прикидатися милими і наївними, поки що нічого, –  зітхнула вона.

–   Я взагалі не розумію, як добитися дозволу, знайшла Хель коли про це згадати, – обурено відповіла я. 

–  Підтримую, у них там і в самих щось в країні відбувається.

–  Ага, тільки дивно, що феї ще досі про це не знають.

–  Справді. Хоча ти не думала, що вони тут лише через обраних? – з насмішкою запитала сестра. 

–  Ну так їх повинен хтось до місця призначення довести, – дзвінко розсміялася я. 

На декілька хвилин запанувала незручна мовчанка.

– Тебе не розпитували сестри про те хто ти? – запитала з цікавістю. 

–  Якби я чудово не грала свою роль вони б здогадалися, – задоволено посміхнулася Шефрі, – а ти сестро, – запитала проникливо.

–  Вибач, я випадково проговорилася.

Вона зміряла мене холодним поглядом. 

– Шкода, але зараз нам пора йти. справи не чекають. 

І вони так і не дізнаються, що тут була одна зайва людина. 

Аделі Фрейлез

Так, ці сестри не такі прості, як хочуть здаватися. Цікаво. Я зовсім випадково почула їхню розмову. І тепер думала чи розповісти про це Анджелі? Хоча Вел і Ен знають, та й можливо інші теж, то чим ми гірші.

- Анджелі, я взнала дещо цікаве. 

Захоплено переказала їй розмову, очікуючи на її реакцію. 

- А тобі не здалося дивним, що їм потрібно проникнути в Енстраґральт, – сказала вона уважно мене вислухавши. 

– Звичайно, – я кивнула, чекаючи від неї цікавих і нестандартних ідей. 

– Я здогадуюся хто вони, – задумливо відповіла подруга, склавши руки на колінах. 

Версія подруги мене здивувала, але все ж вона й логічна. Я була рада, що нам дозволили залишитися на довше, тепер у нас є час для власного розслідування. Нам завжди подобалися історії про подвійних агентів чи шпигунів і зараз у нас була можливість побути кимось на зразок них. 

Я бачила, що погляд Анджелі загорівся азартом,  а у її очах пробіг смуток і одразу ж зник. Вона як завжди яскраво посміхалася, готуючись до нової цікавої пригоди. 

От тільки хто б знав як усе обернеться. 

Анджеліка  Ланден

Я довго роздумувала над словами, які почула Аделі. Вони сказали, що в їхній країні зараз теж щось відбувається і мала вони тут на увазі, ні що інше як Енстрагральт  Цікаво чи знають про це феї і якщо так, чому не скажуть правду? Чому до нас відносяться як до дітей! Таке ставлення обурювало мене. 

Ранок приніс прохолоду,  дощ і тривогу, яка витала в повітрі. Я могла майже фізично відчути, якісь зміни. Сьогодні ми встали раніше, щоб не запізнитися на тренування герцогині, яке мало бути о сьомій.  Передчуття говорило, що нас чекає щось дуже погане і мені було лячно. 

Їдальня у яку нас провели Тіні, до присутності яких вже почала звикати зустріла нас тишею і тільки Шефрі і Шелбі час від часу стукали столовими приборами і про щось перемовлялися. Їхні схвильовані погляди заставили мене насторожитися. 

Час тут йшов нормально і їжу не отруїли, але герцогині з нами не було. 

– А де герцогиня? – тихо запитала сівши поруч біля Шелбі. 

– Вона вчора погано себе почувала, тому й не з'являється, – тихо пояснила вона, але ці слова не заспокоїли моє відчуття повністю. 

Швидко поснідавши ми попрощалися і попросили чергову Тінь провести нас у потрібну залу, але коли ми прийшли на тренування яке вона ж назначила, але не прийшла, ми нарешті дещо повністю зрозуміли. 

– Щось сталося, - констатувала факт Аделі.

Я кивнула і ми побігли назад, сподіваючись, що сестри Аміген ще не пішли. На щастя вони ще сиділи там, хоча й збиралися йти, а феї тільки сідали на свої місця. Ми влетіли залу, і погляди присутніх повернулися до нас. 

– А тепер скажіть нам, що вчора було з герцогинею, – мій незвично наказовий тон, заставив присутніх застигнути. 

Шефрі і Шелбі розгублено переглянулися і сіли назад, а потім остання все ж промовила усе більш детально. 

– Вчора Хель була дуже втомлена, постаралася швидко закінчити з нами розмову і відправитися в свої покої, – по черзі розповіла про все. 

– І що, ви так її любите, що навіть не перевірили її сьогодні? – з сарказмом запитала я, адже коли моя мама погано почувалася я завжди старалася чимось допомогти її, тому дії сестер обурили мене. 

– Вона попросила не заходити до неї, – тихо промовила Шефрі, посміхаючись так, що у мене виникло бажання вдарити її. 

– Обманюєте, - холодно сказала Вел.

– Коли вона хворіє, не любить щоб ми бачили її слабкою, не хотіли, щоб вона сердилася, – Шелбі говорила з виною в голосі. 

– Вони знають, – почула я голос Аделі в своїх думках, – вони переглянулися з розумінням і тривогою. 

– Точно, ви ж уже з ранку були схвильовані, то хіба ви не про неї говорили? – згадала я їхню дивну поведінку за сніданком. 

Її очі забігали, а погляд став ворожим до мене. 

– Ні, – прошипіла вона, а потім її погляд наповнився розумінням і вона вибігла з приміщення. –  Я знаю що з нею, - нажахано промовила Шефрі вже в дверях.

Часу не було. Ми наздогнали наляканих Шефрі і Шелбі вже біля дверей в покої Хель.

Що ж сталося? 

Вони зайшли і відразу направилися до відкритих дверей у ванну кімнату як я зрозуміла. Краєм ока, я встигнула помітити як тут все гарно оздоблене. Мінімалізм, але як чудово все виглядає. Також ця кімната була дуже світла, але відчувається, що усе зроблене зі скла і неживе. А ще мене здивувало те, що дії дівчат були, наче автоматичні, наче вони вже робили це й раніше.  Ми пройшли за ними і завмерли на порозі від побаченого.