Розділ 9. Хальденс – рішення і наслідки.

(Спочатку розділу від її імені не мало бути, але я не змогла залишити її поза увагою, все ж в неї важлива роль)

Хальденс Аміґен

Всі хто її знали, з першої зустрічі починали називати її не інакше, як Хель. Це було цілком правдиво, тому що вона справді була втіленням богині Хель у цій реальності, а може й у всьому об'єднанні. Також вона остання Хранителька Тіней, але у Шефрі теж проявився цей дар про що ніхто крім неї не знав.

Хель подобалося мати цю роль. Знати все і про всіх, спостерігати за усіма і вивчати їх, це було таким цікавим і не набридало навіть після багатьох років майже повної самотності, якщо не рахувати тіней і гостей. Її недооцінювали, нею захоплювалися, не розуміли, але хотіли бути схожими на неї. До числа перших і останніх входив її брат і більшість, хто її знав, до числа других – її колишня подруга і ще деякі дивні, дурні чи наявні люди і чарівники. 

Елевонда. А як взагалі можна не захоплюватися Хель? 

Анджеліка і Аделі. Підтримуємо. 

Хальденс.  

Олів'єрент. То ви дивні, дурні чи наївні? 

Елевонда. Вже краще дивні, це хоча б звучить краще за два наступні варіанти. 

– Вітання, темна Хранителько, - сказала Елінго, зайшовши в приміщення і використавши стандартне привітання в Хранителів.

–  Вітання, світла Хранителько, - велично відповіла їй, і теж встала з трону, щоб правильно привітатися. 

Елевонда. “примітка” Коли світла хранителька вітається з темною. Ліву ногу виставляють вперед а руки складають перед собою, так щоб ліва була над правою. Коли ж темна вітається зі свтлою усе роблять навпаки. І робиться реверанс, чи щось типу поклону. 

– Тіні, Смерть? – перепитала Аделі з цікавістю, коли почула таке звертання до мене, але відчувала, що вона точно знає відповідь.

–  Перше, але до другого теж маю відношення, –  тихо сказала, ухиляючись від точної відповіді.

Вони лише з розумінням переглянулися, а потім на мене чекало моє власне покарання за легковажність. 

– То що, коли нам чекати запрошення на чай? – з легкою усмішкою запитали Енгайда і Вільгельта і я ледь не скривилася від їхніх слів. 

– Найближчим часом, але з вами повинна бути вона, я не люблю залишати борги, - багатозначно посміхнулася, знаючи, що вони усе добре зрозуміли. 

Якщо приймаєш рішення потрібно не забувати виконати всі умови. А ще справді пора сказати правду, поки сестри ще тут.

– Про що ви говорите? – запитали присутні.

–  Хель пообіцяла нам, що якщо ми вийдемо з кімнати, то вона пояснить свої мотиви, тому нам прийдеться затриматися, – з яскравою посмішкою відповіли вони. 

–  Якщо ми встигаємо в Королівство, то ми не проти, все одно герцогиня Хальденс тепер наша Наставниця, –  з гордістю відповіли дівчата, від чого очі феї збільшились від здивування, а від хвилювання їхні крила проявилися. 

–  О це ви даєте! Багато хто мріє тут хоча б вижити, а вам випала така честь! Це просто неймовірно. 

Наступну хвилину мені прийшлося спостерігати за тим як їх всі обіймали і хвалили. На мить я прикрила очі, бо мене охоплювала деяка злість. 

–  А коли ми підемо, як будемо потрапляти до вас? –  дівчата перервали це своїм питання, від чого я полегшено видихнула і мяко їй відповіла. 

–  Я підготувала для вас два портали, у них немає терміну дії. Якщо вам буде загрожувати небезпека, можете теж їх використати.

–  Дякуємо, Хель, –  ледь схилилися в поклоні вони. 

Тільки тепер я задумалася над тим, що в мене немає їх куди поселити. Звичайно у мене є нормальні кімнати, але їх ще потрібно привести в людський вигляд. Тіні і на що я підписалася. 

–  Не хвилюйся, головне щоб там було де поспати, –  підбадьорила мене Елінго, побачивши мій похмурий погляд і здогадавшись про що я думала, –  Я й так ледве тримаюся після використання сил, –  пояснила вона справжню причину чому так сказала. 

Дівчину стало шкода, така молода Хранителька і не береже себе.

–  Тримай, горе ти моє, –  я простягнула їй спеціальне зілля відновлення сил, яке завжди мала з собою,

–  Хіба забула наші основні правила? –  трохи обурено відповіла я, адже як і всі хто був Тінню чи близькими до них не вміла виражати хвилювання. 

–   Дякую. Звичайно, що я їх знаю, але на карті стояли життя моїх сестер, я не могла нічого не робити, –  відповіла вона з вдячністю випивши ковток зілля, а її погляд був рішучим. 

–   Це було не обов'язковим. Вам просто потрібно було разом застосувати свої сили.

Сказала я ледь розсміявшись. Не потрібно шукати підступ там, де його немає. Не потрібно ускладнювати собі життя, коли все можна зробити так легко. 

– Це занадто просто, –   недовірливо прошепотіла Елінго, досі не вірячи, що так нерозсудливо використала її силу і відкрилася, якщо цього можна було уникнути. 

Хоча, що візьмеш із молодої Хранительки, це ж як знову стати дитиною і заново пізнавати навколишній світ, тому що він стає іншим після отримання сили. 

– Можливо, –   погодилася я. –   Пройдіть за мною, – і вже звертаючись до племінниць, які мовчки стояли біля мене весь цей час,  наказала, – Шелбі, Шефрі, скажіть служницям зробіти кімнати придатними для проживання.

Вони кивнули і вклонившись вийшли. Полегшено видихнула, я завжди могла доручити їм це і знати, що вони з усім впораються, тому коли я привела фей і обраних до їхніх кімнат усе було ідеально зроблене. 

Сама по собі кімната були зовсім звичайна. Тут були лише два гарно застелені ліжка, дві тумбочки біля них і з освітлення лише лампадки, стіни світлі. Такі ж кімнати були і у фей, за винятком того, що Алінго, Дейла і Елінго жили разом тому мали три ліжка. 

У нашому замку зараз не було більше колишніх гостьових кімнат, які вражали своїм ідеальним інтер'єром, тепер це виглядало так, що на якусь мить мені стало соромно, щоб у них взагалі хтось заходив.