Розділ 8. Завдання для фей. Енгайда і Вільгельта.

Енгайда Тернер

Анджеліку і Аделі варта повела у бік тронної зали, а нас іншим коридором у невідомому для нас напрямку. Нам залишалося лише слухняно йти далі, після чого нас завели у велику простору залу де нас чекали дві дівчини схожі між собою, на вигляд років вісімнадцяти, тільки одна з них мала світліше волосся і прохолодніший погляд. 

– Королева просила провести вас, – наблизилися до нас перша, з великими блакитними очима, довгим каштановим волоссям і привітною усмішкою. Вона здавалася хорошою, але зовнішність буває оманлива, щось у ній насторожило мене.

Хоча погляд у неї був наляканий, але все ж уся її поведінка видавалася нам з Ельмою награною( скорочення, яке для Вел використовує тільки Енгайда)

– Все добре? – запитала з вдаваним занепокоєнням.

Вона лише кивнула, а її руки затряслися, видаючи тривогу, вона виглядала так, наче їй потрібна допомога.

– Ти родичка Хальденс, – задумливо сказала сестра, – у тебе є щось спільне з нею, можливо ти дочка її брата – вона з посмішкою виділила останнє слово, пильно чекаючи на реакцію дівчини.

– Але якщо це так, чому ти працюєш на неї? – запитала здивовано.

– Що мене видало, – тихо прошепотіла вона, її поглядав виражав страх.

– Погляд, поведінка, тобі не подобається тут працювати, але це єдине, що тобі дозволене, –  задоволено відповіла Ельма. 

– Я справді донька Оріона Аміґена, але тоді коли він загинув від нещасного випадку, а мама зникла безвісти вона взяла нас на виховання і тепер навчає нас керувати нашою магією, – все ж визнала вона і неохоче сказала нам правду. –  І що б ви там собі не думали Хель не дає нам складної роботи і є найріднішою для нас людиною, – завершила вона холодно з ворожістю подивилася на нас. 

– Ти можеш довіряти нам… – м’яко сказала я і запитально подивилася на неї, не знаючи як до неї звернутися. 

– Шенферрі, мені 24 роки, але всі завжди думають, що менше, – відповіла вона, – нам з сестрою потрібна ваша допомога, – але тон її звучав так, наче ми їй щось повинні. 

Вона простягнула конверт.

– Тут вся інформація. А тепер пройдіть за мною, більше жодних зайвих розмов, – її тон звучав якось небезпечно, наче вона дає нам інформацію, але наперед не вірить у нас. 

Ми ввійшли в дивну залу у якій було щось схоже на кар’єр, він був таким глибоким, що я не бачила дна, а через те що він не освітлювався, не могла зрозуміти, що саме нас очікує. 

– Якою б не була Хель, мене завжди захоплювала фантазія щодо її «кімнат для гостей» – сказали ми одночасно і переглянулися з усмішками.  

Вона подивилася на нас з гарно прихованою презирливістю. 

– Проходьте далі, – тихо сказала вона. 

– Не поясниш? –  подивилася на неї запитально вигнувши брову. 

– О, нічого поганого, – протягнула вона, – на відміну від вашої похмурої підопічної.

- Куди вона відправила Аделі? - занепокоєно звернулася Вел, повертаючись до Шенферрі.

– Не хвилюйтеся вона не сама, за зовсім випадковим збігом обставин з нею один з Фенлерсів, для яких спочатку Хель так старанно готувала ту кімнату, – сказала вона з іронією в голосі. 

Вел заспокоїлася коли почула цю інформацію. Все ж між цими двома створився особливий зв’язок, вона відчувала що відповідає за її безпеку і життя.

–  Що ж, а тепер мушу залишити вас, насолоджуйтеся, все спеціально для вас, – співуче вона, і я відчула у її тоні зловтіху. 

Шефрі вийшла і закрила за собою двері. Ця дівчина вже зовсім не складала те враження, яке було на початку. Я відчувала, що вона точно небезпечна і можливо має ту саму силу, але все ж потрібно потім не забути прочитати лист, який вони з сестрою хотіли, щоб ми отримали

– Ти готова? – запитала я повертаючись до Ельми. 

–  Завжди, рись. (традиція Аві перед якимось завданням  називати анімагічну форму людини, яка знаходиться поряд)

–  Завжди, кобро.

З’явилися сходи якими ми спустилися, відразу перевіривши, що магія тут не діє. Всі стіни засвітилися і на них почали з’являтися цифри і букви. Шифри.

Я з жахом зрозуміла де ми, Вел дивилася так само. Стеля почала закриватися над нами і я зрозуміла, що ми приречені, коли вона накриє нас повністю, приміщення знищить нас як чужорідних об’єктів.

–  Кімната неправильних шифрів, –  прошепотіли ми разом, відчуваючи приреченість і справжній страх.

–  Вам подобається кімната, яку я підготувала? –  почули ми насмішкуватий голос Хальденс.

–  Просто не можемо не радіти, –  сказали ми з сарказмом. 

–  Це чудово, я завжди роблю все, щоб догодити моїм гостям, –  сказала вона радісним тоном. 

–  За що ти так ненавидиш нас, Хель? Ми ж нічого тобі не зробили, –  тихо сказали ми, бажаючи вивідати за що нам настільки не пощастило. 

–  Коли ви прийдете сюди ще раз, я неодмінно розкажу цю вельми цікаву історію, - тепло проговорила вона.

–  Ти  смієшся.

Ми вражено переглянулися. З цього місця неможливо вийти, вона знищить нас без жодного шансу на виграш. 

–  Ну я ж не сказала, складайте заповіт чи вибирайте квіти і епітафію на свої порожні могили, –  засміялася вона і я зрозуміла, що вона кудись пішла.

Ми задумливо переглянулися. Що ж вона задумала? Я не вірила, що ВОНА так просто дасть нам піти. Їй завжди подобалося гратися чужими долями, це було її улюблене.

–  Не розумію, чому сказала коли, а не якщо!? Як вона думає що ми вийдемо, просто як!? –  істерично закричала я. 

Я завжди була наймудріша серед сестер і тою хто найкраще може справитися з усім, я була прикладом для них, як старша сестра, але зараз я була у відчаї і зовсім не могла знайти спосіб заспокоїтися. 

–  Заспокойся, сестро, –  холодно звернулася до мене Вел, наче обливаючи мене відром холодної води –   Зараз мені не цікаві мотиви її дивних вчинків, Енді. Зараз нам потрібно просто протягнути час. Згадаємо дитинство? – сказала вона стиснувши мою руку, передаючи мені впевненість.