Розділ 7. 2 Його страхи. Їхні страхи.

Олів’єрент Фенлерс

Я боявся не встигнути врятувати її. Це було моєю найбільшою помилкою, що забув сказати їй найважливіше і тепер міг втратити ту, яка стала найдорожчою людиною за такий короткий час. 

Делі лежала на підлозі зали поранена. Над нею схилилася дівчина, яка на вигляд була схожою на Аделі, але її волосся було світліше, а на руках було багато дивних браслетів. 

– Я підтримую її, давай вже залікуй її рани, - наказово сказала вона, підійнявши вимогливий погляд на мене, - Я - Ларда,  зовсім не рада знайомству, - сухо відповіла вона. 

– Олів’єрент Фенлерс. Взаємно, - прошипів я. 

– Плече, лікоть і правий бік, - відзвітувала вона байдуже, - Чудово що це дурне органи важливі не зачепила, - зітхнула вона і хоч говорила з сарказмом, я зміг вловити у її тоні ледь помітне хвилювання. 

– Це зараз не важливо. І сам все бачу, - холодно відповів. 

– І вона так само казала, але думаю ми спрацюємося, темний. Що робити? - запитала вона з очікуваністю до дій. 

– Допоможи зробити перев’язку, - попросив я, передаючи їй свою магічну силу і заплющивши очі, бо вона скинула одяг з Аделі, щоб зробити це. 

Ларда зробила все так швидко, що я навіть не встигнув зрозуміти, як вона вже завершила роботу. 

– Готово. Що далі? - запитала вона. 

Я тим часом наклав ще одні потрібні чари. Хоча мене дивувало те, як Ларда слухняно все виконує і навіть сама зацікавлена у тому, щоб врятувати Аделі. Я підійняв на неї погляд і вловив десь в глибині її очей вину. 

– Чому вона не прокидається, Лардо? - тихо запитав я, насправді говорячи більше до себе, ніж до неї. 

Ми перенесли Аделі ближче до стіни і я взяв її за руку, щоб вона змогла знайти шлях назад. Ларда сперлася на стіну з втомленим поглядом і задумливою посмішкою. 

– Звідки ж мені знати темний, може нашатир їй викликати, а хоча ж у вас усе інакше, ви ж маєте робити все через провідників - протягнула вона. 

Я кивнув на її слова. 

– То поклич її, мені сподобалося з нею говорити, – сказала вона з чистим і невинним обличчям.  

Я всміхнувся з її дивної поведінки. 

– Чому ти спочатку шкодиш, а потім хочеш допомогти? – запитав зацікавлено. 

– Кого для чого створили темний, - пробурмотіла вона. 

– Ну справді, як можна забути про здібність Хальденс, - з сарказмом протягнув я і хотів ще щось сказати, але на диво Аделі й сама відкрила очі. 

Аделарда Фрейлез

Десь здалеку я почула голос Рента, туман розвіявся і пішла на світло. Опритомнівши я почула його розмову з Лардою.

– Ви про що? – тихо прошепотіла.

– Делі, - занепокоєно звернувся Рент, - тобі краще?

– Води, будь ласка, - прошепотіла я хриплим голосом. 

– Тримай, - це зробила Ларда.

– Ви за цей час зіспівалися? – ледь посміхнулася, - і чому все так болить, - протягнула я зрозумівши, що мені важко встати, чи навіть поворухнутися. 

– Всі удари, які ти завдавала тіням передалися на тебе після того як ти перемогла Ларду, - він спопеляючим поглядом подивився на неї, - Ти була поранена, коли я знайшов тебе.

– Ну я ж не хотіла… - сказала вона з виною в голосі, але її посмішка все ще залишалася саркастичною. 

– Вибачаю, - сказала я. 

– Я не просила вибачення, і так знаю, що ти б це зробила, - але вона опустила погляд в підлогу.

– Що там було? – запитав Рент через трохи із занепокоєнням дивлячись на мене.

– Багато чого. Мені ще довго так лежати? – постаралася перевести тему.

– Через те що я темний, лікувальні чари діють з запізненням, - сказав він з виною в голосі. 

– Делі, в тебе у тій твоїй сумці термосу не знайдеться, хочеться чаю випити? -раптово запитала Ларда. 

– Десь був, думаю там і стаканчики пластикові знайдуться, і плед візьми, - відповіла з усмішкою. 

– Чудово, кому печиво? - сказала вона, вийнявши пачку. 

Я розсміялася.

– Таке дивне місце для чаювання, але мені так не хочеться нікуди йти, - сказала я меланхолічно. 

Я сперлася на стіну і взяла чай. Так само спокійно і затишно мені було тоді, коли ми розмовляли з Елі в палатці. 

– Що ж якщо тобі ще досі цікаво, спочатку були страхи минулого, тоді майбутнього, потім в залі знову було тіні, які говорили різні болючі речі. І попри те, що я була поранена, рада що перемогла їх. 

– А в майбутньому було те, що ти замовчала, - хитро посміхнувшись, сказала Ларда. 

– Це не важливо, - холодно відповіла, відчуваючи себе некомфортно. 

– Просто там з тобою пов’язане, - посміхнулася вона Ренту.

– Лардо! - прикрикнула я. 

– Хіба це таємниця. Так от, - хотіла продовжити вона, але я закрила їй рот рукою.

– Жах я думала у нас свобода слова, - обурено прошипіла вона. – Так от,  до першого моменту ти ще доживеш, це буде дуже скоро. А от другий, - вирвавшись вона продовжила говорити і виглядала зараз як справжня шиперка, я аж на мить забула, що вона взагалі - то Тінь. 

І чому її так хвилює наша пара? Трохи подумавши я все ж тихенько сказала. 

– Я боюся, що якщо ми зійдемося, то ненадовго. Просто хто взагалі може витримати мій характер, хоча ти нормально спілкуєшся з моєю тінню і …

Я замовкла, але не задане питання все ж цікавило мене.

– Ти ще щось скажеш? – зацікавлено запитала Ларда, -  тебе ж цікавить те що я їй сказала, правда Делі?

–  Саме так, озвучиш? - все ж відповіла, підхопивши її настрій. 

– Звичайно це звучало, що ти будеш шкодувати, що ви зустрілися, Рент, - урочисто сказала вона. 

– Взагалі ти сказала, що Рент прокляне день, коли ми вперше побачилися, - не могла втриматися від того, щоб виправити її. 

Рент розсміявся.

– Сподіваюся ти в це не повірила, - сказав він згодом, приобійнявши мене за плечі. 

– О, вона це ще й відвоювала! - відповіла Ларда з гордістю, - Та і я знала, що це не правда, ти ж носишся з нею, як з кришталевою вазою, ну я краєм ока заглянула в майбутнє, тому Делі забирай не пошкодуєш, - сказала вона задоволено розсміявшись.