Розділ 7.1 Її страхи

Аделі Фрейлез

Всі розійшлися, а я залишилися дивитися на їхню жалюгідну пародію на дуель. Ну добре, у Анджелі виходило не так і погано, але все одно вона ж раніше фехтуванням не займалася.

Після закінчення королева, ой точніше герцогиня, це я вже за звичкою так назвала, підійшла до мене. 

– Іди за мною, Аделардо, – сказала вона тихим наказовим тоном. 

Ми направилися коридором і довго йшли мовчки.

– Я не знаю, що з тобою робити, – втомлено сказала вона, раптово зупинившись. 

– Тобто? Для мене немає завдання? – радісно похопилася я, хоча була впевненою, що вона все одно щось для мене знайде. 

– Бачиш я не думала, що ти будеш з Анджелікою в Енстрагральті, для тебе я підготувала лабіринт, такий чудовий лабіринт з пастками, гризунами і всім іншим антуражем, – засміялася Хель.

– Я не проти, – відповіла з легкою усмішкою.  

–  О звичайно, після лабіринту Тунеля, тобі всі будуть здаватися дитячою забавкою. То що мені з тобою робити, Аделі? – пильно подивилися вона. 

Я засміялася.

– А може взагалі нічого, – мені подобалося те, як невимушено ми з нею спілкувалися, наче були давніми подругами. 

– Ні, мені вельми не подобається, коли мої дорогі гості залишаються без завдань, у мене знаєш тоді депресія з’являється, – спохмурніла вона. 

– Мені вас так шкода, Хель, – сказала приклавши руки до грудей. 

– Не обманюй, – фиркнула вона. 

– Знаєте я зроблю що скажете, але в майбутньому я хочу чесну відповідь на будь-яке моє питання після того як пройду, – відповіла з хитрою посмішкою. 

– Ти хочеш, щоб я відступила? – тихо, а від цього ще більш, лякаюче запитала вона. 

– Ні, я кидаю вам виклик.

Впевнено зустрілася з її очима нефритового кольору.  

– Тоді у мене для тебе є квест - кімната. Я її готувала для інших, але як ти так хочеш, – на її обличчі з’явилася неприємна посмішка, яка не віщувала нічого хорошого.

– Як скажете, Ваша Темність. Якщо не секрет кого я врятувала від такої участі? – з сарказмом запитала. 

–  Чому ж, я можу це сказати, – усміхнулася вона. – Ти їх знаєш. Фенлерси.

Перепитувати не стала з її погляду було зрозуміло, що вона не дасть конкретної відповіді.

Вона відкрила двері в кімнату і я пройшла в невідомість, двері відразу зачинилися, що було не дивним.

Я знала, що вона обманює і була права. Це була кімната страхів і щоб вийти мені потрібно перебороти кожен з них. 

Я впевнено вступила в першу кімнату де зустріла Рента. Здивовано застигла не розуміючи, що відбувається. Вона ж говорила, що я врятувала Фенлерсів від проходження. Тоді чому він тут? 

–  Не хвилюйся, я справжній, – сказав він зі своєю коронною зухвалою усмішкою, зробивши крок вперед до мене. 

Насправді я не сумнівалася, серце як завжди шалено застукотіло від одного його погляду, але зовні я залишалася спокійною.

Аделі. Анастасія щоб тебе Елевонда, з якого дива ти це пишеш!?

Елевонда. А я що, та й в житті не повірю, що ти відреагувала абсолютно спокійно. 

Аделі. І все одно, перестань розважатися за наш рахунок. 

Елевонда. У мене просто такий хороший настрій…

Аделі. Ти просто нестерпна. 

– І як я маю тобі в це повірити? – скептично запитала. – Що як ти просто відповідаєш за якийсь мій страх. Вона ж казала, що готувала це Фенлерсам, хіба ти не мав звільнитися від проходження? – в кінці мій тон став здивований і я просканувала його підозрілим поглядом. 

–  Хальденс достатньо підступна, щоб їй вірити, – тихо прошепотів він. 

– Добре, зроблю вигляд, що вірю тобі, – наголосила на двох останніх словах.

Запала незручна тиша. Я роздумувала над тим, як перевірити чи не ілюзія він, нарешті я про дещо згадала і  за мить вже стояла біля нього, доторкнувшись його руки. Він не зник, не змінився.

– Я думав ти і так усе зрозуміла, – беземоційно кивнув і потягнув мене прямо цим коридором. Я лише слухняно слідувала за ним, відчуваючи його образу на мене. 

– Рент, – тихо покликала його, – Я…Вибач…

– Не потрібно, ти не повинна вибачатися, усяке могло бути, – все ще холодно відповів він. 

Я на мить зупинилася, роздратовано, потягнувши його до себе. Чому він не розуміє, що я мала повне право перевірити і тепер ще й злиться на мене. Через це я не розрахувала силу і потягнула його сильніше ніж мала і ледь не кинула його на землю, хоча насправді дуже хотілося. 

Але він швидко відреагував спираючись на стіну і тягнучи мене за собою, так я опинилися в обіймах Рента, від чого вся сцена стала ще більш ніяковою. 

“Дорогенька, якщо щось подібне станеться, роби вигляд, наче все як має бути і спробуй викрутити все на свою користь” 

Згадала слова однієї зі знайомих і вирішила, що це може допомогти у моїй ситуації, от тільки вибачатися більше не мала бажання.

– Якщо тобі від цього стане легше…– протягнула я, всміхнувшись – то я одразу зрозуміла, що ти це ти, просто мені потрібне було підтвердження, – закінчила я шепотом. 

– Делі, мені потрібно перехреститися, чи це справді був флірт? – сказав він з усмішкою. 

Спочатку я не зрозуміла про що він, а потім згадала, що у них та ж сама релігія, що й у нас. Справді незвичайні люди, ці чарівники. 

– Це було настільки погано? – запитала я з легким занепокоєнням, що як моя ідея взагалі провалилася. 

– Чому ж, я радий що так і є, але моя дорога, може нам пора йти? Ти не думала про це, моя Холодна леді? – з його невимушеної посмішки я зрозуміла, що все обернулося на краще. 

– А може мені й так зручно, не думав лорде Фенлерс, – іронічно розсміялася, не змігши стримати легку знущальну посмішку.   

– Тільки так і може бути, Аделі, – з сарказмом відповів він, – і нам пора йти далі, чи ти й справді хоч залишитися тут. 

Нарешті усвідомивши всю абсурдність ситуації, я відсахнулася від нього і зробила декілька кроків, відійшовши на безпечну відстань.