Частина 1. 2 Розділ 7 Хальденс Аміґен. Перешкоди.

“До мети веде багато шляхів - головне обрати правильний” 

Коли ми вийшли з палатки, нас окутало ранковою свіжістю і приємною прохолодою. Я вдихнула чисте лісове повітря і радісно посміхнулася. 

Аделі тим часом, виглядала настороженою і з підозрою оглядала усе навколо,  зловивши тривожний погляд Вел, вона кивнула у бік стежки.  Вона з Енгайдою теж дивилися у той бік і наша поява їх явно здивувала. 

- Чому ви…прокинулися так рано? -  запитала Енні повертаючись до нас, -  чи ви взагалі не спали? -  перепитала занепокоєно. 

Ми лише зітхнули, а Аделі зпитала.

- Що це за стежка? 

- Туди веде наш подальший шлях, -  тихо пояснила Енгайда. 

Ми переглянулися з Аделі. Ось і перше співпадіння. Нам залишилося лише приготуватися. Сніданок, швидко зібралися і вирушили у бік цієї стежки, ступаючи крок у крок за Енгайдою і Вільгельтою.

Ми прийняли свою долю і нам залишалося лише чекати на те, що станеться далі. 

Terramfroligе 

Я почула дивну мелодію і незрозумілі слова пісні, як тільки пройшла трохи далі. Цього у видінні не було і я завмерла в подиві так, що Аделі, яка йшла за мною ледь не врізалася у мене, але навчена гірким досвідом, встигнула вчасно зупинитися.

Terramfrolige

-  Ви теж це чули? -  тихо прошепотіла я, до присутніх. 

-  Так якась дивна пісня лунає навколо, -  погодилася Аделі. 

- Ми нічого, -  Вел і Енні перглянулися здивовано і з нерозумінням.  

- Аджешфеліто, - проспівала Елінго, точно відтворюючи голос і тон. -  Ви про цю? - перепитала вона. 

-  Як ти? -  здивовано вигукнула Енгайда, -  це ж пісня Переходу, її не можуть почути звичайні люди. 

-  Аджешфелітео.
Емі ен саль лодео, -  продовжила тихо наспівувати Елінго, а потім все ж вирішила пояснити. 

-  Одна людина навчила мене цієї пісні, якщо хочете я перекладу вам її слова. 

-  Було б чудово. 

- Террі темар лотео. ( Ця неосвоєна земля) 

Світ почав поступово змінюватися з кожним словом цієї дивної пісні. Легкий квітковий аромат, тихий шерех листя і дивні незвичні рослини, які я бачила вперше.

- Що це…що це за місце? -  невпевнено перепитала я. 

- Світ змінюється з кожним твоїм кроком, коли ти проходиш міст, це одна з його особливостей, тихо промовила  

- Еманліте( Завмри) 

Ці рядки, які озвучувала Елі…від них віяло неприємностями чимось небезпечним і мотрошним. Наче цей “міст” хоче, щоб ми залишилися тут на віки, у цьому прекрасному, як ілюзія місці. 

- Елізенфрай (Зачекай) 
- Тефі лорте( Не покидай)

І все ж я не могла не захоплюватися, як все застигло тут у часі і просторі, як навіть повітря з кожним кроком змінювало свій відтінок і все тут відчувалося як щось давнє або первородне, наче тут уже промайнула вічність.

 - Е шеден фрайд( безпечне місце) ( Анджелі цей рядок прослухала) 

Пообіч стежки, якою ми йшли були різні  зруйновані будівлі, які несли у собі свій шарм, але ще мене насторожували арки, які розташовувалися тут, а особливо та до якої ми наблизилися. Мої побоювання підтвердив наступний рядок пісні.  

- Енсан ріте the dark road (Ступи на темну дорогу) ( Але якщо дослівно це буде звучати, як Темний шлях прийме тебе в свої обійми) 

- Прийшли, - тихо і благоволійно прошепотіла Енгайда, -  пройшовши під цією Аркою, ми маємо стати максимально обережними, -  наставляла вона нас, але я лише махнула рукою. 

-  Зустічі не оминути, -  зітхнула я. 

- Джесфаріде 
Джесфаріде лорай. Ось чому залишається лише повірити у магію, як давню силу, що захистить нас від усього, -  Елінго проспівала рядки і пильно подивилася на мене, її погляд заставив мене здригнутися, тому що зовсім не був схожим на той, який був у неї завжди. 

- Мабуть, -  здавлено видушила я. 

- Амі не те 
Аміне лан лоу фрай. ( Хочеш залишись, бо шляху назад немає) 

Але вибір у нас був іти лише вперед. Ми пройшли крізь арку і опинилися у зовсім іншому місці. Ліс став моторошним і жахаючим, а нас обдало сильним поривом вітру, який взявся нізвідки. 

Обернувшись я не побачила нічого. Шляху назад і справді не було, нам залишалося іти вперед і тільки вперед. Ми переглянулися і феї повели нас далі. 

Якщо раніше з кожним кроком нас оточувало світло, сонце і краса навколишньої природи, зараз нас починав оточувати густий непроглядний туман. Зараз мені стало справді страшно, якщо в Енстрагральті ми мали можливість, хоча б якось морально підготуватися, то тут нас одразу кинуло з мосту у воду. 

Аделі знайшла мою руку у цьому тумані і стиснула її. 

- Усе добре, Анджелі, ми зі всім справимося разом. 

- Я рада, що у мене є така подруга як ти, -  тихо шепнула я. 

Елевонда. Те відчуття, коли в сучасних реаліях, можна подумати, що це натяк на вашу пару. 
Анджеліка. А так можна було!? 
Аделі. Жарти жартами, але добре, мені подобається моя пара з Рентом. 
Елевонда. І у нас гет, чи мені вже пора змінювати сюжет? “посміхається”
Анджеліка. Я не мала на увазі пару мене і Аделі в класичному розумінні, я говорю про те, що було б чудово, якби ми могли просто усе кинути і поїхати подорожувати світом. 
Елевонда. Що ж, атмосферу розбавили пора вернутися у реальність. Хоча як авторка цієї книги, офіційно дозволяю їх шиперити, але тільки як пару двох подруг. 

Тримаючись за руки, ми мали змогу не втратити одна одну серед усього цього, тому що єдиним орієнтиром були кроки Енгайди і Вел. 

Уверх я навіть боялася підняти свій погляд, там були лише моторошні силуети дерев, а це завжди лякало мене, єдиним моїм бажанням зараз було, щоб ми наблизилися як найближче до замку. 

Нарешті туман трохи розсіявся і ми побачили, як від замкових мурів ввіділилися люди схопили Енгайду з Вел. Хоча знала, що це станеться, все одно першим бажанням було кинутися бігти, але ж як ми самі зможемо вибратися з цього місця.