Розділ 4. 1 Бійся ночі в лісі Авермент.

Попри наші очікування, опинилися ми в лісі. Наше невдоволення читалося в очах, але також нас охопило незрозуміле хвилювання. 

- В цій подорожі їх буде багато, - відповіла на наше німе запитання Ен.

Феї поставили палатку і сказали нам зайти всередину, хоча ми й самі не хотіли залишатись кормити комарів.

Зсередини вона було набагато більша і просторіша ніж ззовні. Пробігшись приміщеннями ми побачили, що тут є: гарна обставлена затишна кухня, ванна з туалетом і  душовою кабіною, три кімнати, де були двоярусні ліжка з приємним інтер'єром, а також вітальня. 
- Вражає? - хитро запитала Елі, нахилившись до нас. 
- Вражає, - видихнули ми. 
- І ви її що з Гаррі Поттера вкрали? - не змогла стримати свій вїдливий тон я. 
- Взагалі є альтернативна реальність цієї книги, яка входить в Об'єднання, саме вони й постачають нам ці палатки.
- А у тій реальності, персонажі, які померли в канонній історії залишилися живі? - тихо запитали ми. 
- Не всі звичайно, але ключові так, хоча Дамблдор і звичайно Воландеморт померли, - ухилилася від відповіді Елі. 
- Ясно, - кивнули ми. 
Цієї відповіді нам вистачило для власного спокою, а детальніше розпитаємо пізніше. 
Анджеліка. Насправді мені не подобається світ Гаррі Поттера. 
Елевонда. Підтримую. Особливо дивлячись на те яким був Аві, то я його й за магічний світ не вважала, хоча я й розумію, що сюжет цієї книги може бути тільки таким яким він є. 
Анджеліка. Але в історії Гаррі Поттера нам з Аделі багато чого не вистачало з того, що ми потім знайшли у фанфіках. 
Елевонда. Це точно. Я не перестаю дивуватися тим цікавим сюжетам, які створюють фікрайтери і це ж набагато важче, ніж написати звичайну книгу. 
Аделі. Через те, що книга -  це повністю усе твоє, а там маєш старатися зберігти канонний характер персонажів або події. 
Елевонда. Саме через це. 
Анджелі. Тоді давайте завершимо розмову. 
Після цього ми почали розкладати речі у своїй кімнаті, яку ми довго не могли вибрати, поки Дейла не вирішила провести жеребкування. Тоді всі зібралися у кімнаті для важливих зборів. 
- Хочу сказати, що Енстраґральт все ж мені подобався більше, - промовила я. 
- Ти не любиш ліси?
- Я терпіти не можу одноманітність. А де ми взагалі знаходимося?
- Саме для цього я вас і зібрала. Це ліс Авермент північ країни Аві, королівство Бельфрат.
- Королівство? - здивовано перепитали ми. 
- Аві за розміром як вся Європа, ось чому його поділили на території, у яких різні правителі, але підкоряються всі головним -  королеві Ківенді і королю Ніреко.
- Думаю це зручно. І він, що з того Мадагаскару? - на моє останнє питання Енні кивнула.  
- Так, інакше це б вже була імперія, якби там були тільки одні король і королева на всю територію.
- І ніхто не забирає чужу? - продовжувала розпитувати. 
- Там такого немає, але було, коли території ще не стали країною Аві.
Ми кивнули. 
- А тепер вигляніть на вулицю, - шепотом сказала Енгайда. 
Ліс повністю змінився. Він став зловіщим і темним, серце сповнювала тривога, а паніка чомусь наростала. Це був зовсім не та гарна галявина, яку ми бачили раніше, це місце не віщувало нічого доброго і ми притиснулися до стіни, злякано дивлячись на вулицю. 
- Ліс Авермент являється так званим мостом між Аві і країною Квітів, яку тут називають Орхідеєю. Пройшовши так званий кордон ми потрапимо на територію герцогині Хальденс, володарки перших земель, які ми відвідаємо, - тихим таємничим голосом промовила Енгайда, наче розповідала нам жахастик біля вогню. 
- А ще цей ліс належить Кландонам, тому будьте обережні, - доповнила її  розповідь Алі.
- І в чому їх небезпека? - сказала стараючись опанувати себе. 
- Кландонам належить ніч тут, вони невидимі, але реагують на будь який рух. Ця палатка магічна і вони вам нічого не зроблять, - відповіла вона. 
- А що могли б? - запитали ледь приховуючи свій страх. 
- Вбити поглядом, - тихим як з підземелля голосом сказала Вел. 
- Як василіски тільки всіх підряд? - перепитали ми. 
- Гірше, цих ви не відчуєте і не побачите. Є не підтверджена інформація, що вони схожі на гномів, але їх ніхто не бачив, - відповіла Дейла. 
- Якби ми пройшли вдень, то цей ліс оминули б, а так доведеться перечекати ніч, шкода, що витратили цілий день, - сумно зітхнула Енні і у її голосі я почула вину. 
- Все добре, то ми б мали пройти цей “міст” - показала я лапки до останнього слова. 
- Анджелі, це й справді як міст, жодної метафори у моїх словах не було, але побачиш вже завтра. 
- А сьогодні ми побудемо на варті, можете спати спокійно, - закінчила за нею Вел і першою покинула приміщення. 
От тільки знали б вони, що сьогодні ми так і не заснемо.