Розділ 4. Подорож починається

Вечір знову настав, але тепер ми чекали на нього з якимось трепетом, у передчутті чогось важливого. 

Ми обійнялися з батьками. Мама попросила мене писати їй, тато сказав нічого не боятися. Аделі теж пообіцяла написати і тепло попрощавшись зі своїм батьком поспішила до фей. 

Ми пройшли на задній двір мого будинку, де нас не було видно зі сторони сусідів, щоб ніхто не зміг побачити переміщення, але 

- Політати хочете? - звернулася до нас Енні, посміхаючись. 

- ТАК!!! - прокричали трійнята, що ми з Аделі аж підстрибнули від несподіванки. 

- А може поясните для тих, хто не в курсі? - найбільше в житті ми з Аделі ненавиділи щось не розуміти і через це відчувати себе ідіотками.  

- Літаюча машина, як вам таке, - Елі весело посміхнулася. 

- Та ти що? Ми справді отримали таку можливість! - радісно вигукнули ми, перебуваючи у повному захваті. 

- Якщо всі згодні, то добре. 

- А взагалі на Аві, ви зможете літати майже на всіх видах транспорту, - з усмішкою відповіла Енні.

Що ж, тепер мені у цю реальність хочеться потрапити більше ніж раніше, але все ж я б багато чого віддала, щоб мати змогу залишитися у своїй. Одна моя знайома з майбутнього, точно не зрозуміла б мене. 

- Мені здається, що навіть в повітрі тролейбуси будуть повзти як черепахи, чи в вас такого "чуда-техніки" немає, - з насмішкою відповіла я. 

- Та є, і маршрутки, і поїзди, і все інше, але таке в нас не літає, - протягнула Енні. 

- Зрозуміло, а я думала... - розсміялася я. 

Тим часом Енгайда вийняла з кишені ключі від машини, натиснула кнопку і перед нами з'явилася Феррарі насиченого темно- синього відтінку. 
Енгайда з гордістю дивилася, чекаючи на наші захоплені вигуки, які не забарилися. 

- О монте, де ти її купила? - здивовано вигукнула Аделі. 

- Це магічний відповідник цієї машини, - відповіла Енні просто, - з допомогою магії вона може літати, має 15 місць - шість спереду і дев'ять ззаду, також можна робити невидимою

- А ти береш участь в перегонах, просто зазвичай, для цього і є таке авто. 

- Так і є, - замріяно сказала Енні, - взагалі, в нас участь в такому беруть всі хто вміють їздити, і кому не лінь. А так, як я змогла пройти і обійти більшість, впевнено тримаюся в п'ятірці Енстрагральту. 

- О, вітаємо. А мотоцикли? - продовжили розпитувати ми. 

- І там я є, але лише в десятці, там сильніша конкуренція, - відповіла вона ледь усміхаючись.  

На її слова ми кивнули, а мріями знаходилися на якійсь трасі, перемагаючи усіх і займаючи призові місця. Потім спустившись з небес на землю запитала

- А зі скількох років можна отримати пропуск на перегони?

- З повноліття. 

- О, то це ще не так довго, - задоволено посміхнулася я. 

Сівши у машину на передні сидіння ми пристебнулися. У середині простір був набагато більший ніж ззовні. І місць було справді так як і казала Енні. 

Також тут була справжня панель управління з різними важелями і кнопками. 
Я запитально подивилася на фею і вона кивнула. З дитячим захватом ми з Аделі натискали на різні і перед нами відкривалися різноманітні шухляди у яких лежали якісь речі, також коли натиснули на один важіль відкрився невеличкий столик з їжею, а подібний, але іншого кольору відкривав напої. Жовта кнопка відкрила якийсь їхній магічний сайт з книгами на екрані який був встановлений в салоні, а синій пульт для цього екрану. 

- Це просто неймовірно, - захоплено вигукнули ви, -  У нас просто не знайдедься слів, щоб описати наш захват. 

- Це наше життя, - промовила Дейла меланхолійно, - світ де магія і технології утворюють одне прекрасне ціле. 

Ми замовкнули все ще знаходячись під враженням. Чари, які дозволяють усе, машини, які літають і мають стільки пристосувань. Це було дивовижно, цікаво що ще може бути у тих реальностях про які вони говорили. Хоча б заради цього, хотіла потрапити на Аві. 

- Але потрібний важіль ви так і не застосували, - видихнула Енгайда з полегшенням, завела авто і ми виїхали з двору. 

- А твоїй машині точно нічого не станеться, вона ж пристосована для ідеальних доріг? - запитала із занепокоєнням. 

- Де я тільки нею не їздила, - махнула рукою вона, - хоча дякую, що нагадала, - продовжила.  

Вона натиснула на сіру непомітну кнопку.

- Це змінює шину на потрібну. 

Ми кивнули. Проїжджаючи вечірними вулицями міста, ми наближалися до траси.  

- Ну що тримайтеся! - прокричала Енгайда. 

І розігналася на всю допустиму швидкість. 

- Ти божевільна, - засміялися ми. 

- Та не хвилюйтеся все добре, - розсміялася вона. 

- Це було занадто. Але це так круто, їхати так швидко, як тільки зможемо, ми точно візьмемо участь в перегонах, - з усмішкою сказали ми, серце в мене шалено калатало від такого адреналіну. 

- Але думаю вам цікаво, куди зникли всі інші машини? - запитала Енгайда про те, на що насправді ми зовсім не звернули увагу. 

- І це теж, - все ж кивнули. 

- Дякуючи магії ми як машина-привид, можемо пролітати через інші, не завдаючи їм жодної шкоди, просто буде наче вітер подув і все, - пояснила вона. 

- О тепер зрозуміло, хоча це дивно. 

А потім потягнула один важіль і ми злетіли в небо. Хмари оточували нас і я натиснула на кнопку, щоб відкрити вікно, мені завжди було цікаво чи можна їх торкнутися чи буде це просто вода. 

- Анджелі, ти задихнутися хочеш? - Ен натиснула на кнопку і вікно закрилося, 

- Без чар краще таке не робити, -  вже спокійніше відповіла вона і я зрозуміла, що вона хвилювалась до того. 

Я опустила погляд сповнений провини в підлогу. Далі ми просто летіли і дивилися на краєвиди внизу.

- Дельта, - раптом прошипіла Енні, злякано.

- Що сталося? – занепокоїлися ми.

- Ми пролетіли над Чорнобилем, - приречено прошепотіла вона, її погляд був сповнений тривоги, а пальці нервово стукотіли по поверхні.