Розділ 2 Підготовка до подорожі.

Сьогодні було сонячно, а на небі не було ні хмаринки і я хотіла вірити, що усе пройде добре. Можливо, нам справді пощастить, і ця подорож буде спокійніша, ніж попередня, а може це просто нездійсненні мрії. 

Перше, що я зробила після того як ми поговорили з Аделі – надіслала повідомлення Енгайді, щоб сповістити їй цю “чудову новину”, хоча я більш ніж впевнена, що фея уже про все знає. 

І справді, ще не встигнувши прочитати повідомлення вона вже була тут, але на цей раз не сама, а з 

– Елі! – радісно крикнула, обіймаючи подругу і щиро радіючи її присутності тут. 

– Анджелі, я теж тебе дуже рада бачити, але ж задушиш, – з усмішкою відповіла вона. 

– Ой, вибач, я не хотіла, – відсахнулася злякано і обернулася до інших знайомих. 

По черзі обійняла Алінго і Дейлу, які теж були тут, а з Вільгельтою, яку вже почала просто скорочувати, як Вел, ми лише обмінялися вітаннями і відійшли в бік. 

Аделі ж на відміну від мене ледь кивнула Елінго і справді радісно обійняла Вел з якою вони були дуже схожі, обидві завжди скептично до всього налаштовані і вміють чудово приховувати емоції. 

– Рада вас знову зустріти! – останньою підійшла Енгайда, тепло посміхаючись нам. 

– І ми теж! – сказали і міцно обійняли її. 

– Ти зовсім не змінилася, –  додала я з усмішкою. 

– О дякую, – вона знову тепло всміхнулася, але зніяковіло опустила погляд, на що я здивовано вигнула брову, але промовчала.  

Коли з вітаннями було закінчено я повернулася до молодших сестер Енгайди і Вел, яких справді не очікувала тут побачити, хоч і була щасливою з цього приводу. 

– А яким вітром вас взагалі сюди принесло? – тихо запитала в Елі. 

– Північно-східним. А взагалі, практика в академії, і ми напросилися з сестрами, - відповіла вона. 

– Це справді чудова новина! – радісно вигукнула я і запитала їх про факультети на які вони поступили.   

– Я на вогняний, – з гордістю озвучила та.  

– Ми навіть не сумнівалися, Елі, – всміхнулася, з таким життєрадісним характером і щирістю, їй і справді дорога була лише на вогняний.  

– Я – вітер, хоча сподівалася, що буде вода, – трохи засмучено відповіла Дейла. 

– Чому, Дейла, хіба вітер не вважають найкращою стихією? – хоча я теж здивувалася, адже була впевена у тому самому. 

– Просто в мене головна стихія пов'язана з водою, от я і думала...

Ми з розумінням переглянулися.

– А я лід, якщо чесно, я й не думала, що може бути по-іншому, – відповіла Алінго, перетягуючи увагу на себе, мабуть, щоб допомогти сестрі.

– Так, ти схожа, на ту в якої така стихія, – посміхнулися ми. 

Я запропонувала їм чай або каву з оладками, яких я зробила багато, щоб проявити свою гостинність, все ж вони були важливими для мене. 

Не потрібно було бути тою, хто знає майбутнє, щоб здогадатися, що Енгайда буде чорний чай з бергамотом, Вел – чорну каву, Дейла і Елінго – зелений, а от Алінго все ж здивувала мене тим, що вибрала трав'яний. Коли кожний отримав свою чашку, ми продовжили розмову. 

– Що ж, це ваша тільки друга подорож, але точно скільки їх буде мені невідомо, залежить, чи ви зможете обійти магію і скільком світам ви будете потрібні. На жаль, зараз вас будуть просто використовувати і ви не зможете відмовитися від завдання, – сумно посміхнулася Енні, зробивши ковток чаю. 

– Сумно, а якщо ми захворіємо, чи ще щось з нами станеться, то як? – запитала неочікувано для себе скептично.  

– Постараються протягнути час, як от зараз, насправді все почалося ще два роки назад. 

– Це ж як у моїх снах! – вигукнула Аделі і ледь не пролила на себе чай. 

На здивований погляд присутніх, вона переповіла спогади, які я уже бачила. Декілька миттєвостей ми сиділи у повній тиші, лише чутно було як йде годинник. Феї переглядалися між собою, мабуть, спілкуючись телепатично, але до чіткої відповіді так і не прийшли. 

– Я не впевнена, –  промовила Вел тихо, – та можливо я знаю відповідь, але поки не хочу озвучувати, бо це просто теорія. 

Я зацікавлено подивилася на неї і все ж сказала. 

– Думаю, що наша Аделі якось пов'язана з цим королівством. 

Вел кивнула, але думку продовжувати не стала.  

Зрозумівши, що довгої дискусії на цю тему не буде я сумно зітхнула і запитала про нагальне зараз. 

– Що нам потрібно взяти туди? Хоча думаю телефон, одяг, вистачить моєї сумки і твого рюкзака, і у нас все буде. 

– Анджелі, телефон брати не можна, – наголосила Енні суворо. 

– У них там що, часи до технічного прогресу. Жах і куди ви нас завести хочете, -  обурено проговорила я. 

– Ні такі прилади так не працюють, бо вони згубно впливає на жителів Країни Квітів, – пояснила Вел, скептично посміхаючись.

– То що брати? – перепитала Аделі і подивилася на них вимогливо. 

– Книгу про цю країну, свій посуд, ручку. Також магічні речі, такі як – браслет Броменфлорт, він показує наближення небезпеки або якщо хтось в ній, ми допоможемо вам з налаштуваннями. Далі заколки, які допоможуть нам завжди знати де хто знаходиться, вони приєднані до браслету, можуть перетворюватися на будь-який аксесуар. Тому ось, тримайте. 

Вона передала нам дві невеликі коробки. Ми обережно взяли їх в руки і я занесла у свою кімнату.