Вітаю вас!
Дякую всім тим, хто дочитав цю книгу до цього розділу. Сподіваюся, що сюжет і персонажі вам сподобалися і ви й надалі залишетеся спостерігати за ними.
Ця книга має найдовшу історію зі всіх моїх книг. Спочатку вона й справді мала бути казкою, про добро і зло, але я весь час відчувала, що цього замало і ця книга може бути набагато кращою. Далі цитата з першої версії( з часу її написання пройшло десь 8 років)
"Анджеліка думала про свою подорож. Вона подумала, що той все зможе, хто вірить в свої сили і той, хто має справжніх друзів"
Чесно зараз, я вважаю це справжньою нісенітницею. І я просто промовчу про те, що в першій версії вона нічого не робила, а ім'я Магнілора, їй сказала Енгайда.
Хоча добре, насправді я не так погано відношуся, до тої версії.
Зараз головна думка книги змінилася на
"Коли ти думаєш, що все закінчилося, насправді все тільки починається"
І ще одна з епілогу.
"Коли ти вже починаєш забувати минуле, воно саме несподівано нагадує про себе, коли ти найменше це очікуєш."
Минуле в цій книзі весь час перетинається з майбутнім. Хоча так в більшості моїх книг.
Що ж, а далі передаю слово головній героїні цієї книги. Зустрічайте Анджеліка Ланден.
Анджеліка Ланден
Це було добре знайоме усім кафе Shadow light у якому сиділа дівчина з каштановим волоссям і такою ж веселою посмішкою. Вона була така як і завжди. З Елевондою вона спілкувалася телепатично.
Елевонда. Рада, що ти прийшла Анджелі. І чи буде Аделі?
- Аделі зараз з Рентом, але думаю вона постарається прийти, - відповіла вона.
- Добре, можеш починати.
- Вітаю вас, наші дорогі читачі, з вами Анджеліка Ланден і сьогодні я розповім, що ця подорож насправді для нас означала. Нормально, Ело? - запитала.
Елевонда. Не ідеально, але могло бути гірше.
- Ой давай, без твого сарказму. Я взагалі - то хвилююся.
Елевонда. Ти і хвилюєшся? Це що якась альтернативна реальність?
- Ти жахлива, - насупилася вона, але все ж не змогла стримати хитру посмішку.
- А може зробити цю післямову у формі питань до нас, що думаєш, Ело?
Елевонда. Слово головної героїні закон. Що ж почнемо.
Як настрій? Як ти?
- О, у мене все просто чудово, хоча я трохи хвилююся, все ж це моя перша післямова.
Елевонда. "сміється" Їх у тебе ще буде багато, встигнеш звикнути.
Елевонда. Що ж, як тобі те, що про тебе написана книга? Що ти відчуваєш від цього?
- Якщо чесно, це дуже дивне відчуття, що про нас написана книга, а те що ще й читають, навіть трохи страшно. І це при тому, що я взагалі не боюся уваги. Хоча цікаво, хтось до цього моменту дочитав.
Елевонда. Однозначно. Все добре, Анджелі.
- А якщо чесно це одночасно з тим круте відчуття. Розуміння того, що це не залишиться простим спогадом, а буде записано в історії. Я дуже щаслива, що все так вийшло. Чесно, Ело, дякую, що пишеш про нас, це важливо. Завдяки тобі, справжній Елевонді, Еліс у різних реальностях можуть прочитати про нас. Це справді чудово.
Елевонда. Це так мило з твого боку.
- Я не запізнилася?
В приміщення вбігла Аделі, сідаючи за потрібний столик.
- Звичайно, що ні. Це тільки початок, тому все добре.
- Я так хвилювалася що не встигну, дівчата.
- Та все добре. Що ж якщо вже наші головні героїні разом, то запитання таке.
Елевонда. Що у вашій подорожі вам сподобалося найбільше, а що найменше?
- Щодо першого, то найбільше це наші нові знайомства, я так щаслива, що тепер знаю цих всіх людей, - радісно посміхаюся, згадуючи минуле. А щодо другого, то це однозначно Дорога Смерті, якби не Темфрі, я б не дойшла, до Аделі. І ще тоді, коли ми йшли лабіритом по Венельс.
Елевонда. "сумно посміхається" Так, ті розділи було складно писати, і я теж дуже хвилювалася за вас обох. А в тому, коли ви потрапили в коридор Сонця...
- О дякую, Ело. Я можу сказати, що найбільше мені сподобалося...
Анджеліка і Елевонда. Знайомство з Рентом, подруго? Взагалі тут є, ті, кому він не сподобався?
- І це теж, але не перебивай.
Елевонда. "ключ до Анджелі"
Анджеліка. "рот на замку"
Елевонда. Аделі можеш відповісти, вона тебе поки не потурбує.
- Дякую, - Аделі вдячно посміхнулася і переможно подивилася на Анджеліку, яка ображено пила чай.
- У мене якраз був час подумати. Перше, це можливість керувати стихіями, непередати словами як це мені сподобалося.
Елевонда. О, так я тебе розумію, шкода що зараз для цього у мене немає можливості. Але я щаслива, що у мене є хоча б якісь магічні здібності, а ще я можу писати про чарівників і таким чином теж відчувати себе частинкою цих світів. Хоча справжня Елевонда була там.
- Не сумуй, Еллі, коли-небудь, і ти зможеш це відчути.
- Звичайно. Так що?
- Для мене найгірше це був той поїзд, я так боялася, що не встигну, що залишуся там назавжди, я ще раніше так не боялася, як тоді.
Елевонда. "засмучено" Коли я цю частину писала, в мене в самої сльози котилися. Я взагалі дивна майже ні через що не плачу, зате чогось через розділ своєї книги.
Анджеліка. "мовчить"
Елевонда. Ой точно, заблокувала і забула, що тобі ще відповідати потрібно.
- Як на мене це логічно, Ело, я думала, що це нормально - відповіла їй, коли знову змогла говорити подумки.
- А взагалі нам обом найбільше сподобалося кафе Shadow light, - закінчили ми разом.
Елевонда. Підтримую. Що ж, наступне питання - якби у вас була можливість щось змінити в цій подорожі, щоб це було?