Післямова

Вітаю вас!

Дякую всім тим, хто дочитав цю книгу до цього розділу. Сподіваюся, що сюжет і персонажі вам сподобалися і ви й надалі залишетеся спостерігати за ними. 

Ця книга має найдовшу історію зі всіх моїх книг. Спочатку вона й справді мала бути казкою, про добро і зло, але я весь час відчувала, що цього замало і ця книга може бути набагато кращою. Далі цитата з першої версії( з часу її написання пройшло десь 8 років) 

"Анджеліка думала про свою подорож. Вона подумала, що той все зможе, хто вірить в свої сили і той, хто має справжніх друзів"

Чесно зараз, я вважаю це справжньою нісенітницею. І я просто промовчу про те, що в першій версії вона нічого не робила, а ім'я Магнілора, їй сказала Енгайда. 

Хоча добре, насправді я не так погано відношуся, до тої версії.

Зараз головна думка книги змінилася на

"Коли ти думаєш, що все закінчилося, насправді все тільки починається"

І ще одна з епілогу. 

"Коли ти вже починаєш забувати минуле, воно саме несподівано нагадує про себе, коли ти найменше це очікуєш."

Минуле в цій книзі весь час перетинається з майбутнім. Хоча так в більшості моїх книг.

Що ж, а далі передаю слово головній героїні цієї книги. Зустрічайте Анджеліка Ланден.

Анджеліка Ланден

Це було добре знайоме усім кафе Shadow light у якому сиділа дівчина з каштановим волоссям і такою ж веселою посмішкою. Вона була така як і завжди. З Елевондою вона спілкувалася телепатично.  

Елевонда. Рада, що ти прийшла Анджелі. І чи буде Аделі?

- Аделі зараз з Рентом, але думаю вона постарається прийти, - відповіла вона. 

- Добре, можеш починати.

-  Вітаю вас, наші дорогі читачі, з вами Анджеліка Ланден і сьогодні я розповім, що ця подорож насправді для нас означала. Нормально, Ело? - запитала. 

Елевонда. Не ідеально, але могло бути гірше. 

- Ой давай, без твого сарказму. Я взагалі - то хвилююся. 

Елевонда. Ти і хвилюєшся? Це що якась альтернативна реальність? 

- Ти жахлива, -  насупилася вона, але все ж не змогла стримати хитру посмішку. 

- А може зробити цю післямову у формі питань до нас, що думаєш, Ело? 

Елевонда. Слово головної героїні закон. Що ж почнемо. 

Як настрій? Як ти? 

- О, у мене все просто чудово, хоча я трохи хвилююся, все ж це моя перша післямова. 

Елевонда. "сміється" Їх у тебе ще буде багато, встигнеш звикнути.

Елевонда. Що ж, як тобі те, що про тебе написана книга? Що ти відчуваєш від цього? 

- Якщо чесно, це дуже дивне відчуття, що про нас написана книга, а те що ще й читають, навіть трохи страшно. І це при тому, що я взагалі не боюся уваги. Хоча цікаво, хтось до цього моменту дочитав. 

Елевонда. Однозначно.  Все добре, Анджелі. 

- А якщо чесно це одночасно з тим круте відчуття. Розуміння того, що це не залишиться простим спогадом, а буде записано в історії. Я дуже щаслива, що все так вийшло. Чесно, Ело, дякую, що пишеш про нас, це важливо. Завдяки тобі, справжній Елевонді, Еліс у  різних реальностях можуть прочитати про нас. Це справді чудово. 

Елевонда.  Це так мило з твого боку. 

- Я не запізнилася? 

В приміщення вбігла Аделі, сідаючи за потрібний столик. 

- Звичайно, що ні. Це тільки початок, тому все добре. 

- Я так хвилювалася що не встигну, дівчата. 

- Та все добре.  Що ж якщо вже наші головні героїні разом, то запитання таке. 

Елевонда. Що у вашій подорожі вам сподобалося найбільше, а що найменше?

- Щодо першого, то найбільше це наші нові знайомства, я так щаслива, що тепер знаю цих всіх людей, - радісно посміхаюся, згадуючи минуле. А щодо другого, то це однозначно Дорога Смерті, якби не Темфрі, я б не дойшла, до Аделі. І ще тоді, коли ми йшли лабіритом по Венельс. 

Елевонда. "сумно посміхається" Так, ті розділи було складно писати, і я теж дуже хвилювалася за вас обох. А в тому, коли ви потрапили в коридор Сонця...

- О дякую, Ело. Я можу сказати, що найбільше мені сподобалося...

Анджеліка і Елевонда. Знайомство з Рентом, подруго? Взагалі тут є, ті, кому він не сподобався?

- І це теж, але не перебивай. 

Елевонда. "ключ до Анджелі" 

Анджеліка. "рот на замку" 

Елевонда. Аделі можеш відповісти, вона тебе поки не потурбує.  

-  Дякую, -  Аделі вдячно посміхнулася і переможно подивилася на Анджеліку ,яка ображено пила чай.

- У мене якраз був час подумати. Перше, це можливість керувати стихіями, непередати словами як це мені сподобалося.  

Елевонда. О, так я тебе розумію, шкода що зараз для цього у мене немає можливості. Але я щаслива, що у мене є хоча б якісь магічні здібності, а ще я можу писати про чарівників і таким чином теж відчувати себе частинкою цих світів. Хоча справжня Елевонда була там. 

- Не сумуй, Еллі, коли-небудь, і ти зможеш це відчути.  

- Звичайно. Так що? 

- Для мене найгірше це був той поїзд, я так боялася, що не встигну, що залишуся там назавжди, я ще раніше так не боялася, як тоді. 

Елевонда. "засмучено" Коли я цю частину писала, в мене в самої сльози котилися. Я взагалі дивна майже ні через що не плачу, зате чогось через розділ своєї книги. 

Анджеліка. "мовчить" 

Елевонда. Ой точно, заблокувала і забула, що тобі ще відповідати потрібно. 

- Як на мене це логічно, Ело, я думала, що це нормально - відповіла їй, коли знову змогла говорити подумки. 

- А взагалі нам обом найбільше сподобалося кафе Shadow light, - закінчили ми разом.

Елевонда. Підтримую. Що ж, наступне питання - якби у вас була можливість щось змінити в цій подорожі, щоб це було?

- Цікаве питання, імпровізація в тебе чудово виходить, -  хитро посміхнулася я.  ( коли я вперше писала післямову, це справді була імпровізація)