Епілог 2 Після Балу. Енстраґральт.

Венельс Монріде 

- І що це було? - Венельс невдоволено запитала Ленфалло, коли вони йшли одним з коридорів замку.

- Ти про що? - запитав він. 

- Про те, що ніхто не повинен був побачити, що ти темний. 

- Просто я сам не думав, що так вийде. Ти ж знаєш, як я недолюблюю Фенлерсів. 

- Але ти король і завжди повинен залишатися спокійним, навіть Анджеліка і Аделі звернули на це увагу. 

А ще там була Елевонда. 

Венельс задоволено дивилася, як при останніх словах він скривився. 

Елевонда. І що я йому зробила?

Ленфалло. Ви занадто багато знаєте і лізете не в свої справи. 

Елевонда. Як скажете. "сарказм"

- А вона там що забула? 

- Леді Евермонт-Еливедо завжди бажана гостя в цих стінах.

- І чим же ж вона це заслужила? 

- Багато чим, Ленфалло. Знаєш, а ти не хочеш мені нічого розповісти. 

- Що саме ти хочеш почути? 

- Про твоє минуле. 

- Ти здогадалася. 

На це тільки кивнула, давно вже зрозуміла. 

- Так, я справді Фроло, той хто випадково зруйнував твоє життя, я його переродження, і тоді коли я потрапив в минуле, навіть подумати не міг до чого це призведе. Вибач за все. 

Він просто пішов, а вона застигла від цієї жорстокої правди. Той кому вона найбільше довіряла, виявився тим, кого в минулому найбільше ненавиділа. Більше вони не говорили, вона старалася його уникати, їй потрібен час, щоб все прийняти, і він його дав. 

Зараз Венельс була зла, їй взагалі це все не подобалося, а ситуація в країні нагнітала. Мабуть, Анджеліка була права, можна було країну і не розчаровувати, і так все було тихо і спокійно. А зараз вона не розуміла, що зробити спочатку, а що далі. Хоча справжня королева, повинна вміти знаходити вихід з будь-якої ситуації. 

Вирішила відволіктись від думок і провідати Фелітріс-Анджамону і Магнілора, бо з того часу, як вони живуть разом, їх не видно і не чути, чи то вона увагу не звертала. 

Вони були в кімнаті Магнілора і щось обговорювали. 

- Добрий ранок! - голосно сказала, і вони здригнулися. 

- Добрий ранок! 

- У нас проблеми, - сказали одночасно. 

- Добре, ви перші, думаю у вас нічого такого не сталося, що важко вирішити. 

- Так і є. Я з Леєю посварилася, вона не хоче зрозуміти все. За допомогу можемо віддати вам всю інформацію, яку знайшли про Елеонору.

- А звідки? 

- З Елою приходила її найкраща подруга Арфа, вона ж покращила чари інформації, тому у нас тепер є все. 

- Це дуже добре. Мінус одна найбільша проблема. 

- Ви ще не допомогли мені, - але в очах Мони була надія.

Багато для неї означала ця дружба. 

- Тут все надзвичайно просто. Сказати Леї, що магія не прийняла ваш шлюб, бо світло має бути іншим, і все, так ви протягнете час для того, щоб звести її зі стихійною парою. 

- А це справді подіє, королево? 

- Не знаю, але спробувати можна. 

- А що сталося між вами?

- Коли ти вже починаєш забувати минуле, воно саме несподівано нагадує про себе, коли ти найменше це очікуєш. 

- Король не Ленфалло. 

- Це був Він, Магні. 

- І що тепер буде з нами всіма, нашої сім'ї більше не буде?

- Поки що мені важко це прийняти, занадто складно, але може пізніше все стане краще. 

На столі лежала вся інформція про Елеонору, а Фелітріс пішла.

Анджамона-Фелітріс Ландваурд-Монріде

Зараз мої спогади повернули мене за тиждень до балу, коли і відбулася кардинальна зміна плану. 

- Мона, скажи правду, ти робиш це тільки через Лею? - запитав мене Леф, і я здивовано подивилася на нього відповідаючи:

- Чому ж, я хочу щоб ми були щасливі.

- Але ми можемо бути щасливими тільки окремо. Ми з тобою не стихійна пара,- холодно відповів він. 

- Я знаю, але...

- Магію не обійти, зрозумій це. Та й хіба, тобі не хочеться стати Монріде, це ж найкращий варіант. 

- Я не думала, що тобі це не потрібно. Обійти можна все, навіть магію. 

- Можливо, але точно не через ваш план. 

Я обернулася від нього, ображено посміхаючись, я ж як краще хочу, а він

- Моно, не ображайся, але зв'язок стихій небезпечно руйнувати.

Леф застосовував проти мене свій дар, гіпнотизувати голосом. І тепер, мені не залишається нічого іншого як погодитися.

- То діємо за старим планом, але з новим результатом, - я повернулася до нього посміхаючись, і чому сама не хотіла це розуміти.

- Так, і вибач, я ж обіцяв не використовувати дар проти тебе.

- Я не ображена, ти просто підштовхнув мене до правильних думок.

Шкода, що ми не зможемо бути разом, але така наша доля.

- На жаль, так. А ще я нарешті взнав, хто моя стихійна пара.

- Вітаю, я її знаю?

- Дуже добре.

- Знаєш ми тільки те й робимо, що складаємо якісь плани.

- Так і є

- То, що підіграєш?

- А як інакше. Вистава буде проведена ідеально, ніхто з головних героїв навіть не зрозуміє.

- Хай все пройде добре.

Я згадувала це з посмішкою, спочатку все мало бути по-іншому, але я навіть рада, що так не сталося.  

Після балу для мене все змінилося на краще, якщо не рахувати те, що ми посварилися з Леєю. 

Але так все добре, зараз я живу в замку і тепер я Монріде, відношуся до цієї величної династії, що скільки років править нашою країною. Я краще почала спілкуватися з Магнілором, але наші відносини були більше дружні, хоча це вже добре. 

У нас вийшло здобути всю інформацію про Елеонору і я очікувала, коли можна буде віддати це Венельс, останнім часом ми не бачили ні її ні короля. Я не відчувала провини за те що я зроблю, тому що моя мама стала темною, і несе загрозу, тому що не контолює свою темряву.