Розділ 43. 2 Грані часу

Те що ви не бачили, але вже знаєте. 

-  То куди ми йдемо? -  з цікавістю запитала.

-  Ви будуте раді туди піти.

Що ж, якщо вони ведуть себе так, ніби того всього не було, то добре, ми будемо так само. Переглянулася з подругою, вона кивнула.

Наче нічого не сталося ми спустилися і пройшли невідомою нам вулицею, потім перетнули зелений коридор і опинилися у місці, яке я хотіла б відівідати.  Це був парк атракціонів! Я була щаслива потрапити сюди.

-  Куди далі? -  запитали вони в нас. 

-  Можна спочатку на колесо огляду. 

У мене очі розбігалися і я вибрала найпростіший варіант. 

Тут виявилося, що всі атракціони безплатні, крім деяких. ( Це для них вони безплатні, бо вони з принцами) 

Колесо могло підняти дуже високо, і я змогла побачити повністю весь Офріленд.

Далі ми багато куди йшли і на звичайні і на такі, які є тільки тут.

-  Ми хочемо завести вас в ще одне місце.

-  А воно не зникне, як тільки ми з нього вийдемо?

-  Все можливо, Холодна Леді.

-  Знаєте, ви б хотіли побачити майбутнє?

Ми завмерли від цього несподіваного питання. А справді?

-  Мабуть ні, -  відповіла.

-  Хоча, якщо це дозволяє щось змінити на краще, щоб цього не було. А що?

-  Тому що зараз у вас є така можливість.

- Те що ви не бачили, але вже знаєте? -  прочитала напис.

-  Так що?

Я задумалася. А що я там побачу, що взнаю і яка користь мені від цього буде, може це для чогось потрібно? Ще одна частина завдання?

Аделі Фрейлез

Йти чи не йти? Майбутнє - це те, що краще не знати. Я невпевнено підійша ближче, з дивним передчуттям, що нічого хорошого мені не покажуть. Але, мабуть, так.

Анджеліка Ланден

-  Ми йдемо. 

-  Добре, заходьте. 

-  А ви? 

-  Ми теж. 

Невпевнено підійшла до цих дверей, відкрила і опинилася в чомусь схожому на часовий простір в лабіринті Туннеля.

Раптом мене огорнув туман різних відтінків фіолетового. Виглядало гарно і захоплююче.

Раптом я почула голос. 

- Моє ім'я Кейсіона Афіна Фрат - Пріор. (ця героїня буде в одній з моїх книг)

Я чекала на тебе.

- Але для чого?

- Зараз це вже неважливо.

Хоч її голос лунав, наче з підземелля, я б всеодно не дала їй багато років.

- Що ти хочеш взнати.

- Чи буде через десять років наша реальність магічною?

- Все ще можливо, - туманно відповіла вона.

- Ви провидиця.

- Так. Хочеш почути пророцтво для себе?

- Це буде цікаво.

- Тоді слухай. 

Вона деякий час перебувала у трансі, а тоді сказала:

Твій шлях вкритий туманом, коли ти згадаєш хто насправді, все почнеться з початку. 

І ще, не забувай про інтуїцію і друзів, не закривайся ні від кого.

- Який початок. І ти про що?

- Будь обережна. Готова побачити майбутнє?

- Думаю так, -  невпевнено сказала я 

- Тільки попереджаю, нічого хорошого там не буде.

Але вже було пізно щось змінювати, тому що я вже летіла крізь час і простір на десять років вперед.

Я була собою з майбутнього. 

Мене перенесло в 24.02.2022р. це я побачила на своєму телефоні. Цікаво, чому саме ця дата, але зараз, моє відчуття просто кричало про те, що щось сьогодні сталося. Але що саме? 

Телефон випав з рук, а я з майбутнього не звернула на те увагу, дивлячись поглядом, який нічого не виражає. 

Війна. Буде. Але чого? От найгірше те, що я взагалі не знаю, що відбувалося ці десять років. 

Елевонда. Мені самій завжди дивно розуміти, що події книги відбувалися ще в 2012 році.

Аделі обійняла мене і ми обидві зплакали. 

- Анджелі, все буде добре, - заспокоював мене Бен. 

Та я розуміла, що добре вже нічого не буде. 

- Вона не буде довго, - тихо відповіла Аделі. 

- Я розумію, але найгірше те, що тут ми нічого не можемо зробити, якби можна було потрапити в нашу реальність.

- Щось сталося? - запитав Олів'єрент.

Анджелі просто так не плаче, а Аделі не стає ще більш бліда, - додав він. 

- Так. У них в реальності війна.

Я була здивована. А я справді сподівалася, що все буде добре, і навіть подумати не могла, що таке буде. Далі були різні події, які проходили перед очима. 

Я повністю занурилася у це видіння і перестала відчувати саму себе з минулого. 

Дні змінювалися днями, тижні, місяці і вже пройшов рік з того жахливого дня. А потім ще один.

Про ситуацію у нашій реальності я взнавала від Тесс і Еліс. ( Більше від останньої)

Елевонда. Тесс це я, ( чай до цього скорочення жодного відношення немає) Еліс це я, але з їхньої реальності, тільки ми все одно дві різні людини

Анджеліка. І що одна, що друга...

Елевонда. Не починай.

Так, я взнала, що моя реальність мала Хранителів, які захищали країну від ще більших втрат, у реальності Тесс, Хранителів не було через відсутність магії. 

Елевонда. Всесвіт, Вищі сили, і хто там ще є. Вимагаю чари до реальності в якій я живу! 

Еліс. Це був крик душі? 

Анджеліка. Так у тебе ж вони є, хіба ні? 

Елевонда. То не те, що я мала на увазі. 

Анджеліка. То ти б уточнила.  

Елевонда. Мене Вищі сили чують через раз і ще й неправильно. 

Анджеліка. Таке життя

"А знаєш, я ж насправді предбачила це" 

Все що мені залишалося це спостерігати і чекати, коли ж це видіння закінчиться. Вона не могла зробити хоча б щось чи якось допомогти. Анджеліка чекала. 

Травень 2023 року. 

Вона прокинулася від щасливого крику Еліс. 

-  Що сталося? 

-  Я змогла, Анджелі, я змогла викликати свою світлу магію, поставити магічний купол на нашу країну і тим самим назавжди завершивши війну. Усе завершилося, Анджелі.