Розділ 42 Enjoy the Silence

-  От і підходить кінець нашої подорожі.

Я і Аделі сиділи на скелі Коорсо над морем Онріар. Тут відкривалися прекрасні краєвиди. 

Море було спокійним, лише інколи хвилі набігали на берег. Мене завжди заспокоював шум води, та й взагалі, я відчувала з нею якийсь зв'язок, мабуть, все через мою стихію. Але на море ми їздили рідко, мої батьки частіше брали мене в гори.

-  Ага, -  відповіла подруга, задумано дивлячись в далечінь, натягнувши сукню на коліна.

Його вона знайшла в сумці, а я була вдягнута в тому в чому прийшла сюди. 

-  Знаєш, було таке, що я справді хотіла піти, тепер можу, але не хочу, 

-  Точно так само, Анджелі, -  вона сумно посміхнулася. 

-  А ще, мені сподобалося це місце. 

- Ага тут так тихо, спокійно і гарно, -  відповіла вона. 

-  І так не хочеться йти, сиділа б тут вічно. 

- Words like violence - заспівала я.  
- Break the silence- продовжила за мною Аделі. Це була одна з наших улюблених пісень. 
- Come crashing in 
- Into my little world
- Painful to me
- Pierce right through me
- Can’t you understand
- Oh my little girl

 - All I ever wanted - приспів ми завжди співали разом. 
All I ever needed 
Is here in my arms
Words are very unnecessary
They can only do harm

- Vows are spoken

To be broken, - бачу, що Аделі посміхнулася ще сумніше ніж раніше. Поглядом запевняю, що більше не злюся на неї, але хіба до неї це дійде?
Feelings are intense
Words are trivial
Pleasures remain
So does the pain, - а от тут моя черга сумно посміхатися. 
Words are meaningless
And forgettable

- А давай приспів заспіваємо українською, - телепатично передаю. Я взагалі не знаю чому так вирішила. 

Подруга здивовано дивиться, але киває. 
 - Все, що я коли-небудь хотіла,
Все, що коли-небудь було мені потрібно,
Тут, в моїх руках.
Слова абсолютно не потрібні,
Вони можуть тільки все зіпсувати.

Enjoy the silence, - закінчили і з розумінням посміхнулися одна одній. 

- Раніше було, що я цю пісню тільки через цей рядок і слухала. 

- Але знаєш, ідеально підходить до цього вечора. 

- Насолоджуйся тишею, завжди любила це. 

- А ще, слова справді часто не потрібні, інколи мовчанням можна сказати навіть більше. 

- Аделі і цитати, -  я посміхнулася. 

Тільки подруго, ти не думай, що я на тебе зла, ми всі люди і маємо право на помилки, ми ж не роботи, щоб нас запрограмували, як захочеться і були ідеальними. Я підходжу і обіймаю її.

-  Дякую, мені справді стало легше. (а що про це все, Аделі думає насправді, буде в наступній книзі про їхні пригоди) 

- А тепер пора в дім, -  подруга як завжди, майстерно перевела тему. 

Востаннє подивившись вниз на море, де зникали останні промені сонця, я спустилася за Аделі. 

Нас поселили в будиночку на березі моря. Мені він сподобався навіть більше, ніж ті, що ми бачили на тій вулиці. Цей будинок був одноповерховий, але дуже зручний. Ще тиждень ми будемо жити тут, а потім буде бал і ...і повернення. Але зараз, можна насолоджуватися тим, що є (якраз після цього рядка  вирішила вписати пісню в розділ) 

А найкраще тут було те, що коли ми спали, могли чути шум прибою. Я б з радістю прожила тут все своє життя. З цими думками я й лягла спати. Завтра буде новий день, а сьогодні ...

Взагалі за своєю атмосферою це один з найкращих розділів в цій книзі і особливо ідеально сюди підходить пісня.