Розділ 41. 2. Естер це...

Ми задумливо сиділи в альтанці. Вона пильно подивилася на нас і промовила.

- То виходить, що залишилися Шенді, Лея, Мона і Тефлі. Ви маєте що додати? 

- Це хтось з двох останніх, -  невпевнено сказала Делі. 

- Все може бути, - відповіла Естер. 

Тиша накрила нас і ми мовчки сиділи, чекаючи на її наступні дії. 

- Що ж не буду затримувати розгадку. 

Вона сказала чари відміни зміни зовнішності. Здається, пройша ціла вічність, поки довге чорне волосся стало до плечей і хвилястим, а очі, стали більш блакитні. Сьогодні на голові в королеви була тіара, а вдягнута в спеціальний одяг для кінної їзди. Думаю більшість вже зрозуміли хто це.

- Королево Тефліє! Хоча ми ж казали тобі це, ще тоді, - радісно прокричала я, зрозумівши, що наші здогадки підтвердилися. 

- Коли я сказала, що не вчилася з Моною, - ледь усміхнулася вона. 

- Так, але ви вигадали хороше виправдання, ми навіть повірили, - ображене переглянулася з Аделі. 

- Коли я була Естер, як ви мене тільки не називали і вас не хвилювало, що я спокійно можу виявитися кимось з королев. Зате зараз на ви звертаєтеся, дивні. 

- Тоді ти була просто Естер, а зараз Тефлія. 

- Виправдання звичайно, верх оригінальності, - посміхнулася вона.

Дозволяю і надалі називати мене Естер і звертатися на ти. 

- Дякуємо, а чому саме таке ім'я? - запитали в неї. 

- Колись... 

- Це як початок казки. І що там буде "Колись в далекому-далекому королівстві жила принцеса Естер", і в честь неї ти себе так назвала? - перервала я.

- Взагалі, ти вгадала. А хотіла сказати, що в дитинстві ми всі собі склали ще одні імена і так, моє було в честь принцеси з моєї улюбленої казки. От тільки ще з цією історією зв'язані сумні спогади. 

- Це стосується батьків.

- Так, - спохмурніла вона. 

Більше про це ми не говорили і вирушили за королевою. 

- То в тебе Ен теж є інше? - швидко перевела тему. 

- Так. Едельвейс. 

- О, в кращих традиціях замку Леї. 

- Та не хотілося ще щось вигадувати. 

Поки ми вгадували, хто така Естер, фея кудись пішла, а зараз знову з'явилася.

- А ще, я хотіла сказати, що ми маємо зустріти Мону і Майорана. Звичайно, якщо вони ще живі, - на повному серйозі продовжила вона. (Ну а чого б Анджамоні його не вбити?) 

- Мене тепер що, всі будуть тільки так і називати? - він вийшов до нас із зеленого коридору,  ображено посміхнувшись. 

- Звичайно. А де наша Повелительниця Страху? - весело запитала Естер, впевнившись, що з принцом Енстрагральту все добре. 

- Я тут. І не називай мене так сестро. 

 Анджамона вийшла за ним і кивнула нам у знак вітання, вона старалася приховати сум за посмішкою. 

- Як скажеш. 

- Королево Анджамоно, я б хотіла подякувати вам за допомогу в Андерлані, не знаю чи без вас справилася, але одне не розумію чому ви не все казали правильно?

- Так потрібно було і ми обидві Лабіринторки, я просто не могла кинути тебе в біді. Можете звертатися на ти. 

- Добре. 

- Я б теж вам хотіла подякувати, що ви розчарували країну, дякуючи цьому я згадала як все було насправді, - постаралася усміхнутися вона. 

- Ми ж обрані, це наша робота, але ми раді що всі все згадали. 

Цікаво, що ж такого сталося в минулому королеви. З поведінки Естер, тобто королеви Тефлії, ми все зрозуміли ще раніше, коли вона вела себе вдавано весело. 

Тут в руки до Тефлії приземлився конверт. (Лея згадала про їхнє існування, точніше чекала поки вони всі разом зберуться.)

Привіт, мої дорогі подруги!

"Я Лілея Арде, запрошую моїх найкращих подруг Анджамону (Фелітріс) Ландваурд і Тефлію Ландваурд- Фенлерс на мій бал, в честь перемоги Анджеліки і Аделарди, розчарування нашої країни! І звичайно, в честь возз'єднання нашої компанії. До зустрічі! 

Я думаю зробити бал-маскарад, такого ще ніби не було. 

Прийти 25 серпня. "

Ваша Лея

- О, а в Манді і Шенді теж такий самий лист, тільки цей простіший. 

- Лея, як завжди, і місяця не пройшло, а вже новий бал. 

- Але такого ще справді не було, хоча це дивно. 

- Магні, а для чого, якщо наше життя і є суцільним балом масок, багато хто з нас рідко є самим собою, тому я розумію подругу, - сумно сказала Мона і поринула в свої думки. 

- Анджамоно, все погано? - запитала я прямо. 

 - Як добре, що ти не спитала чи все в мене добре. 

- Я нікому не скажу.

- Справа в Леї. Вона моя подруга і я не можу зрадити нашу дружбу. 

Більше вона не сказала нічого, на її обличчі знову була щаслива посмішка і навіть натяку на попередній стан. 

- Що з нею, Аделі? 

- Там якась історія з Леєю, може та була заручена з Магнілором, до Мони?

- Подруго, тут більш можливе, що їх мали заручити, але обрали Мону, серед цих двох.

- Мабуть, так і є, але ми цього не взнаємо, - сказала подруга, але моє передчуття говорило інше. ( останній розділ)

- Що ж підемо готуватися, - весело сказала Анджамона. 

Шкода, що ми пропустили їхню розмову. 

- Так бал 25, ще цілих 11 днів, Моно. 

- І що з того? За ці дні потрібно встигнути створити образ, знайти сукню, маску і взуття яке підійде. А є менше тижня, це так мало! Нічого ти не розумієш Магні. 

- Звичайно мені два дні вистачить. О, і ти одна хто називає мене скорочено від імені, а не просто, - він подивився на нас. 

- Ой подумаєш, - посміхнулася. 

- Тобі то ясно, маєш один костюм і все, а мені.

- В мене багато костюмів. І не ний, в крайньому випадку можна начарувати. 

Якби поглядом можна було вбити, від Майорана і попелу не залишилося. 

- Магні, дорогий мій, - вдавано милим голосом заговорила вона.

Я викликаю тебе на магічну дуель, - голосно сказала вона, здивувавши всіх присутніх. А хоча ні.