Розділ 40. 1 Анджамона. Повернення в реальність.

Анджамона

Спогади закінчиилися, але я все ще відходжу від них. Це важко, згадувати те, що назавжди хотіла б забути. Тефлія обійняла мене і тихо запитує. 

- Сестро, ти як?

- А ти як думаєш? 

- Після такого не може бути добре.

- Ти сама відповіла на своє питання. І Тефлі, я хотіла запитати, якщо ти знала, чому не посадила ще й мене, а тільки Лефа? 

Вона всміхається. 

- Моно, ти моя єдина сестра і завжди нею будеш, для мене таке зробити, ще гірше ніж те, що через вас, наші батьки не з нами. І Леф сам здався, я тут взагалі ні до чого, сестро. 

- Вибач, що так подумала.

- Вибач, що не була з тобою. 

У ці вибачення вони вклали більше сенсу ніж говорили, вони нарешті помирилися і тепер все повинно  бути краще ніж було. Повинно, але вона відчувала, що не буде.

- Знаєш, давай зараз підем до наших грифонів і коней? - вирішила перевести тему Тефлія.

- Давай, - погодилася.

Вставши із землі, ми обтрусилися і пішли до конюшні. 

- Ліссо без тебе навіть їсти і пити не дуже хотів, все чекав, що ти прийдеш, - сказала мені сестра дорогою.

Відчула себе винною. 

- Це жахливо.

Ми зайшли всередину і я побігла до стійла мого коня. Поки країна була зачарована вхід на території Тефлії був мені не доступний. 

- Ліссо, - радісно крикнула я, підійшла і погладила його.

Він подивився на мене з докором. 

- Вибач мене, вибач. Тепер я тебе не залишу. 

- Їдемо до грифонів.

- Але хіба Ліссо зможе?

Сестрі не потрібно було відповідати, погляд Лі показував, що він зможе.

- Якщо так, то поїхали. 

Вона обожнювала їзду верхи, коли забуваєш про все, а ще, відчуття повної свободи і польоту.

Мона могла проводити так багато часу, але зараз вийшовши з роздумів, зрозуміла, що вони скачуть не в напрямку грифонів.

- Тефлі, ми куди? 

- А ти не здогадуєшся? 

- Майже, але я краще до грифонів.

Направила Ліссо в іншу сторону, подалі від замку Монріде.

- Сестро, ти злякалася, - каже Тефлія наздоганяючи мене. 

- Ні, але після спогадів мені краще побачитися з Магнілором пізніше.

- Якщо так, то добре.  

Ми направилися до грифонів

- Фрессел!

- Принцесо! 

- Як ти тут без мене? 

- Я б мав ображатися, зате що ви мене не навідували, я вас не прокатаю. 

- Подумаєш. Можеш просто мене заспокоїти перед однією не дуже приємною зустріччю. 

- З вашим Магнілором?

- Фрессел, не мій він і мені не треба, це все династичний шлюб.

- Моя мама розповідала, що з цих слів все покотилося в прірву, не повторюйте її помилку, не говоріть цього йому. 

- Дякую за пораду! Я мабуть, вже піду. 

- Добрий день, 

- Привіт Онікс! - привіталася з грифонами, які підійшли, останній, це грифон Тефлії. 

Сестра поговорила з ним і ми пішли.

- Тефлі, може не треба? - благально подивилася я. 

- Моно, це обов'язково, ви ж скоро повинні одружитися.

- ЩО!!!

Мої очі округлилися і я сперлася на сестру, щоб не впасти.

- Вбийте мене хтось і воскресіть, коли це закінчиться, - приречено сказала. 

Життя жахливе і несправедливе, ну чому ми з ним стихійна пара, як так могло вийти, я мала бути з Лефом, а він, з іншою. Якраз через останню, я так противилася цьому шлюбу. За цей час ми підійшли до замку. 

- Ти зможеш, Моно. Я ж з тобою.

- Завжди?

- Завжди, - вона посміхається заспокоюючи.

- Добре, це тільки зустріч, - але ви ж не подумали, що я просто змирилася?

Сподіваюся, тому що в мене завжди є план. 

Елевонда. Чудовий план. 

Анджамона. Прекрасний план був. 

Елевонда. Поки ти не взнала один цікавий факт з життя свого друга. 

Анджамона. Я точно цього не очікувала. 

Елевонда. Так само як і я. Це було вперше, коли ті кого я називала своїми персонажами, вийшли з під контролю. 

Анджамона. А як у тебе зараз з книгами. 

Елевонда. Догралася. Тепер я не можу контролювати нікого з них. 

Анджамона. Якщо не знаєш, ти завжди можеш спитати у когось з нас і ми тобі допоможемо.

Елевонда. Знаю. Та й не потрібно забувати про Фантазію, Натхнення, Уява і інших ,які повернулися зі своєї довгої відпустки і працюють як божевільні. 

Анджамона. Цікаво буде послухати. О, я ще як щодо обіцяної нам книжки. 

Елевонда. Я напишу, але тільки тоді, коли закінчу зі своїми книгами, які зараз. Вибачте, займайте чергу. 

Лілея. Наша черга вже пройшла. 

Елевонда. Чекайте наступну.  

А от сам замок після скількох років і далі продовжував мені подобатися. 

Мармурові сходи, грецькі колони. Вона, як і Магнілор, любила цю старовинну атмосферу. Дивно, чому нікого немає? Хоча це й на краще, ми ж до Магнілора йдемо. Зайшли в хол, тут майже без світла, але це придавало ще більшої загадковості цьому місцю. 

- Може, підемо в тронну залу?

- Якраз хотіла тобі сказати. 

Зайшли в неї.

- Добрий вечір, королево Венельс, король Ленфалло! - привіталися ми і присіли в реверансах. 

- Добрий вечір, королево Тефліє, королево Анджамоно! - привіталися вони. 

- Але я ж принцеса? - здивовано перепитала.

- Ставши королевою одного разу, залишаєшся нею назавжди. 

- Он як, зрозуміло. І ще одне, для чого ви те зробили? - і я знала, що вона зрозуміє про що запитую.

- Ти про розрив заручин з твоїм Лефлерсом. 

- Він не мій, але для чого? 

- З Магнілором тобі буде краще. 

- Ви це зараз серйозно?

Вона кивнула. 

- Та я його терпіти не можу. 

- Але чи ти справді впевнена в цьому, подумай над цим. 

- Ага, тільки про це і буду думати.