Розділ 39 Шендевільна і Мандевільна

А зараз подивимося, як зняття чар вплинуло на королев Добра і Зла, які думали, що нічого не забули, але насправді це не так. Що ж, приємного читання. 

Шендевільна

Вони завжди знали, що так і буде, і думали, що це їх омине, але це не так. Зараз сестри сиділи і пили, Шенді - Вельде (це в них така кава) з тирамісу, а Манді - лате.

(знаєте в мене зараз пара (10.00 - 11.20), там нічого важливого, тому сиділа шукала, відповідність між характерами людей до вподобань кави. Потім просто види кави, десерти до них, щоб написати експресо і лате, а потім стерти і написати - кава з Енстаґральту...) 

Елевонда. Читаю я цю примітку з думкою про те, яка пара? Я ж цю книгу в школі писала. А потім згадала, що викладала ці розділи, коли була на першому курсі. А зараз я на третьому. 

Анджеліка. Це все занадто сумно. 

Елевонда. Господи, яке щастя, що ще трохи я нарешті викладу її з кінцями і нарешті почну викладати мою улюблену другу частину циклу. 

Анджеліка. А тепер давайте повернемося до самої історії про королев Шендевільну і Мандевільну. 

Вітальнею розлітається запах випічки, кави і кориці. Давно вже тут не було такої теплої атмосфери.

- Знаєш, - задумано сказала Шенді і продовжила

На нас це не мало вплинути, ми знали, що так і буде, ми знали майбутнє, але всеодно, я стала добрішою, чи що. І ця атмосфера, відразу показує, що зміни є. Тепер після перемоги, наше життя однозначно зміниться.

- Це правда, але всеодно так дивно, я думала, що з нами нічого не станеться абсолютно нічого.

- Так, але відразу видно, що все змінилося, що ми змінилися!

І це правда. Тихо потріскував вогонь в каміні (в них же ж там холодно). А замок оживав від довгого сну довжиною у п'ять років. Він наповнювався атмосферою добра, затишку радості і щастя.

Так тут було на Різдво, коли сестри святкували, тепер так буде майже завжди. Замок теж святкував перемогу, навіть темні стіни замку посвітліли. Все показувало, те що - все, темного чарівника більше немає. А королева справді змінилася. Чари добра тепер живуть в її серці, хоч вона і залишилася злою (І що я тільки що написала?)

- Знаєш, нарешті ми можемо знову ось так сидіти. Мені не вистачало наших посиденьок.

- Справді!? Я ж до тебе заходила кожен день, дивно, що я тобі ще не набридла, - посміхнулася Манді

- Це не те, це зовсім не те, - зітхнула Шенді. 

- А що ти тоді маєш на увазі?

- Останній раз ми ось так сиділи якраз тоді, коли Магнілор зачарував країну. А потім? 

- А зрозуміло, - Манді сумно посміхається.

Я згадала. Ми думали, що на нас це не вплинуло, тільки тому, що ми не забули, що сестри, але це не так, це зовсім не так, як ти і казала, Шенді.

- Ага! Пам'ятаєш ми ж давали клятву, що це буде наша традиція, - отак сидіти в вітальні їз чашкою кави чи чаю і їсти випічку, яку ми спечемо разом.

- Ми ж завжди так любили це робити - у Манді з очей покотилися сльози.

- Сестичко, ти чого?

- Знаєш, королеви не плачуть, але я не можу не заплакати (моя улюблена цитата в книзі, та й взагалі)

Я плачу, тому що обіцяла не забути, але забула. Це так нестерпно і боляче! Тому що традиції це традиції, для мене це святе. А це ж була наша з тобою, Шенді! - сказала сестра, як трохи заспокоїлася.

- Я тебе розумію, тому що обіцяла те саме, бач, які ми схожі.

- Ми ж двійнята.

Манді засміялася крізь сльози.

- Зате ти тепер не плачеш.

- Ти завжди знала, як мене заспокоїти.

- Але значить ти теж не пам'ятала.

- Я добре знала, що ми сестри, що в нас хороші стосунки, я знала більше фактами, а не спогадами.

- Точно знала, що те було, але без спогадів? - питання-твердження.

Але, мабуть, це через сильний магічний зв'язок.

- О, а я про це і забула.

- Так сама казала, що багато чого забула, то не дивно, що це теж.

- Ну так л-логічно.

І королеви засміялися. Це був просто сміх, без різних його видів і підвидів. Просто засміялися.

Хоч було ще літо, але відчуття, ніби в замку панувала осінь. Тепло і затишок. Шенді була щаслива, що тут знову, так як 5 років тому.

- А, що з іншими Манді?

- А, з Баюнеттою все добре, Баю людиною став.

- Нарешті, так не вистачало цих двох.

- Ага, майже всі в зборі. Вони зараз чай в Леї п'ють. А ще, мабуть, вона зробить бал.

- Не думаю, недавно був, вона може і не захотіти.

- Сестро, ти не знаєш нашу Лею, вона не омине нагоду зробити бал.

- А ну так. Їй тільки дай який-небудь привід, хоча і не обов'язково, щоб був. (в одній з книг відкриється чому насправді Лея так любить бали і ця правда не найкраща) 

Лея завжди любила бали. Коли раніше хтось робив, подруга вже тут як тут, і просто допомагає, встигає знайти ідеальну сукню собі та іншим. Нам завжди було дивно, як там вона когось не знайшла.

- Так може знайшла, а ми щось пропустили? 

- Хіба!?

- Так, в неї був хтось, з ким вона була заручена, але чого наша Леї не заміжня, не знаю. 

Елевонда. А, тобто. Цікаво це я відразу так писала чи вже після КУТа. 

Аделі. Справді цікаво чи це випадково вийшло чи натяк? 

Елевонда. Ну це хіба в минуле повернутися. 

- Спитаєш, як зустрінеш, бо це відбудеться ой як швидко. На столі лежав конверт з печаткою лілії - печаткою роду Арде. 

- От бачиш, а ти не вірила.

- Так, читаю.

Привіт, мої дорогі подруги!

Я Лілея Мімоза Арде, запрошую моїх найкращих подруг Мандевільну Лофрад-Ендклафіер і Шендевільну Роузенд-Ендклафіер на мій бал, в честь перемоги Анджеліки і Аделарди, розчарування нашої країни! І звичайно, в честь возз'єднання нашої компанії. До зустрічі! 

P.S. Я думаю зробити бал-маскарад, такого ще ніби не було. 

P.S.2 Прийти 25 серпня. (зараз в них 14-те)