Розділ 38 Пробудження. Баюнетта.

Моя улюблена пара. У цьому розділі стане відомо, ким є Баю. Візуалізації можна побачити на телеграм каналі. 

Королева прокинулася від яскравих сонячних променів, які пробивалися через штори. 

- Так не хочеться вставати.

- Ага, мурр. Баюнетта обернулася до крісла, на якому спав кіт. 

- Баю, міг би і на ліжку спати.

- Нетта, мені і тут нормально. Та і скоро все закінчиться. Ти ж відчуваєш те що я? 

- Не знаю, що відчуваєш ти, - почала вона, але в неї почала боліти голова і вона замовкла. Незрозумілі спогади почали з'являтися в її голові. 

- Нетто, все добре? - занепокоєно спитав Баю.

- Я щось згадую.

-  Королево Баюнетто, хочу привітати всіх нас з тим, що ми розчаровані.

- Невже, - видихнула вона з полегшеням.

І справді, скоро все закінчиться, - розсміялася вона. 

- І там де щось закінчується, там щось починається.

Вона нічого не сказала. Вони встали і пішли в тронну залу. 

Баюнетта була рада, що залишилася королевою, хоча якщо вона була нею до цих подій, то ясно чому і зараз є. Багато хто думав, що вона темна королева, але сама Баюнетта з цим не погоджувалася. 

Вона - світла чарівниця, і таке просто неможливо. Вона завжди любила котів, світлі відтінки і лавандовий колір, який означає спокій, відданість, чистоту. Шкода, що про це не знають інші.

Зараз Королева могла повністю відчути, що країна розчарована. Світла енергія повністю наповнювала весь їхній світ. 

Королева йшла на зустріч новому життю, без темного чарівника і де все буде добре. Королева посміхнулася. Вона - не Баюнетта - Королева Ліні (не Баю + Нетта)

Вона - Лаванда Бальзаміна Баюнетта Мехіко (і я досі не розумію, чому прізвище вийшло, як столиця Мексики) 

Баюнетта

Ми зайшли в Тронну залу. Підійшла і сіла на трон, поруч, в такий самий примостився Баю.

Невже магія нарешті пропустила його, я так довго чекала цього. Не кліпаючи дивилися на нього, очікуючи, коли все завершиться. І ось, сірий кіт зник і на місці кота, став мій чоловік.

Як давно я його не бачила, п'ять років він був котом, звичайно я їх люблю, але як же ж боляче бачити, що він теж кіт. Це були найжахливіші роки в моєму житті, кожен день я прокидалася з думкою, що це сон, але була тільки жорстока реальність. (Знаєте, я чомусь тільки зараз зрозуміла, як їй було)

Подивилася на нього як на людину, а не кота. Він ніяк не змінився з нашої останньої справжньої зустрічі. Таке саме темно русе волосся, зелено-блакитні проникливі очі, але у ньому все ще залишилося щось котяче. Погляд, такий як може бути тільки в котів.

- З поверненням, Бальзамін Баю Мехіко.

Я зі сльозами на очах, кинулася в його обійми.

- Як я щасливий знову бути людиною. Тепер ми назавжди разом, Нетто.

- Завжди. 

- Я от думаю, а як я тебе раніше скорочено міг називати?

- А хіба в тебе не збереглися всі спогади?

- Я занадто звик до Нетта

- Баю.

- Ну що не так, моя королево, тобі не подобається таке скорочення?

- Баю!

- Моя королева!

- Мій король.

- Вона сказала це! Сказала!

- Ох, Баю, інколи я думаю, що тобі не 34, а 20. Ще б сказав, що я чекав.

- 12 років в Азкабані чекав. І дочекався.

Фиркаю. А він все ж такий самий, хоча він може і абсолютно не проявляти емоції, якщо захоче. Телепатично викликала головну служницю. 

- І не фиркай, Нетто.

- Сиди тихо Бальзам. 

Він замовк. Бідолашний, мабуть, в шоці, що я змогла його заткнути.

- Нарешті, в мене вийшло.

- Аж не віриться.

В залу зайшла дівчина. Руде волосся, сині очі. Зробила реверанс.

- Добрий ранок, Ваша Величносте Король, Королева.

- Добрий ранок, Андреа.

 Через її вигляд навіть не зрозумієш, що ще мить тому, вона сміялася.

- Викликали.

- Так. Можеш сказати принцесі Камелії, щоб вона прийшла.

- Буде виконано, королево.

- Добре, можеш йти.

Андреа

Не розумію нашу королеву, для чого вона прикидається іншою. Рада, що король повернувся і може вона знову ''оживе'' і стане попередньою. Пішла за принцесою. Стукаю в двері.

Чую її холодне заходьте, і відкриваю. Для принцеси повернення короля теж матиме користь. Королева навчила її не показувати емоції, і хоч розумію, що це правильно, але не в той період, що був.

Камелія

Прокидаюся. Сьогодні сонце таке яскраве, що навіть думаю, що проспала, але встаю і бачу, що ще тільки восьма година ранку. Вдягаюся. Це просто футболка і штани. Чую стукіт в двері.

- Заходьте.

В кімнату заходить Андреа. Моя подруга.

- А, це ти. Привіт! 

- Привіт, Мелі. Тебе королева просила прийти.

- І що їй з самого ранку від мене потрібно, - невдоволено пробурмотіла.

- І що на цей раз, - сказала вже в голос.

- Нічого поганого, не переживай, це не те про що ти подумала.

- Як добре. А вдягнути щось святкове, чи так зійде. 

- Гардероб.

Я відкрила двері шафи з одягом, подруга оглянула це все, щось обдумала і вийняла широкі джинси і білу блузку. 

-  Іди переодягатися. 

- В нас, що якесь свято? 

- Тільки не кажи, що ти не знаєш, що країна розчарована.

- Чому ж ти відразу не сказала, Андрееа, - протягую її ім'я, і мене як вітром здуває, вже через хвилину я стою повністю одягнена.

- Можеш допомогти розчесатися. 

З моїм волоссям дуже важко щось робити, воно в мене пишне і ще й трохи кучеряве, тому дозволяю тільки Андре.

- Звичайно, подруго. 

І ось моя зачіска готова. 

- Пішли, - каже вона.  

Ми майже біжимо в залу. Я обережно відкриваю двері, бо боюся що не вгадаю. За мене це робить Андреа. 

- Тато, - кажу радісно.

 Біжу до нього і міцно обіймаю. По очах котяться сльози щастя.