Розділ 37 Офріленд.

Ми зі всіма попрощалися і розійшлися по своїх справах. Венельс, Ленфалло і Магнілор пішли узамок,  Тунель і Технесса - на площу. А нас Ен повела кудись, бо як завжди нічого не сказала. 

- То все-таки куди ми йдемо? - спитала Ада. 

- Ви пройшли всі завдання, тепер ваш шлях лежить до відповідей.

- Енні, а тобі не здається, що ця фраза мала прозвучати відразу після Дороги? - з посмішкою спитала Делі.

- Ну забула сказати, з ким не буває? - спокійно відповіла Ен.

- То може тобі зілля випити для покращення пам'яті, подруго?

- Ой Делі, давай без сарказму. А взагалі, ви зараз побачите куди ми йдемо.

- Та невже!? - одночасно сказали Я і Делі.

- Так, крім міста Фей і Королівського міста, є ще багато інших в Енстраґральті. Столиця нашої країни - Офріленд.

- Гарна назва, то ми зараз в столиці?

- Так.

Ми пішли затишними вуличками цього міста. Дуже великих вулиць не було або Енгайда вела нас такою частиною міста. Але мені вони сподобалися. Це був приватний сектор, тут скрізь були гарні будинки, найчастіше біля них, росли рівно підстрижені кущі або квітники. Ще тут не було високих суцільних парканів, це для того щоб всі бачили, як в них гарно, чи що?

Багато біля яких, росли троянди, які заплітали паркани і виглядали з них, наче хотіли побачити, що робиться на вулиці і потім передати іншим квітам новини. О так, я знаю, що це порівняння дивне, але чого б так не могло бути. А ще, тут скрізь були рівні дороги, не те що в нас вдома, яма на ямі, навіть нормально не поїздиш. (В Анджеліки це ж ще тільки 2012 рік, досі дивуюся тому, що події цієї книги відбувалися аж 12 років назад)

Я б з радістю жила тут, але поки що, це тільки мрії.

Ми пішли далі і ось звернули в якийсь квартал. Невже нам сюди?

- Так, - відповіла Енні.

Як швидко пройшло відчуття ідеальності цього міста. 

- Ну Анджелі, взагалі це нормально, у кожному місті є його різні частини, є різні вулиці. А вулицю Андани Лілео, вважають найгарнішою в Офріленді. А той будинок, біля якого стояли, був її будинком-музеєм.

- А чому був, і чому вона відома? - спитали ми.

- Був, тому що вона переродилася, і це назад став її будинок. Вона художниця, її картини дуже цінуються і дорогі, може колись потрапите на виставку. 

- Зрозуміло.

Аду явно зацікавила ця інформація, вона просто любить мистецтво і все, що з ним зв'язано. Той квартал - це насправді Старе місто, тут було багато старовинних будинків, часто зустрічалися в готичному стилі. Делі була рада пройтися тут.

Ми пішли далі. Мабуть, Ен просто хоче показати нам місто, а то за тим всім, навіть могли б і не побачити, а так, в нас майже мовчазна екскурсія Офрілендом.

- Ось тут в 1520 році, жили Тунель і Технесса. Тут було дуже зручно жити, тому що через спеціальні пастки, зайти могли тільки вони. Це було через десять років після магічної війни. 

Вона почалася в 1410 році і тривала до 1510 року. 

- Давно ж вона була. Але я ще досі не розумію чому так вийшло.

- Все просто, темні були сильніші. Тоді багато було вбитих. А Кельта, Сельвія і Еміліо, ті які так допомогли світлим, народилися під час війни. Інші не змогли зібрати всіх, хоч і пробували.

- Це так дивно, але всеодно добро перемогло зло, тому, все як має бути.

- Ага, а більше взнаєте про це, на історії в магічній школі. 

- Та добре, але ти ж не хочеш сказати, що Тунелю і Технессі 502 роки?

- Ні, звичайно. Роки переродження не рахуються, тому їм менше.

- Зрозуміло, що нічого не зрозуміло! - вигукнули ми з подругою разом. 

- Ідемо вже, - Енні тепло посміхнулася на це. 

Повернули ліворуч, там була просто стіна, до якої Ен торкнулася, з'явився тунель з дерев, ми пішли цим проходом і опинилися вже десь в іншому місці. Почали з'являтися контури будинків.

- Таке є в більшості магічних міст. Дуже зручна технологія, а особливо, якщо кудись запізнюєшся.

- О, після цього нам би в реальний світ таке. А це може бути між містами такий коридор?

- Ну це тільки від великого міста до іншого великого.

- Шкода, а ми вже розмріялися. Це ж уяви, живемо ми в Луцьку, а захотіли в Одесу, і так підходиш до спеціальної стіни, заходиш, а виходиш вже десь на пляжі. І все безплатно! (головне це останнє, хоча де б вони взяли гроші в 12 років)

- Так ще для цього існують портали. Може і до вашого світу, колись магія дійде назад.

- Це було б чудово! Стоп, ти хочеш сказати, що в нас колись теж була магія?

- Якщо чесно, я ж казала, що якийсь відсоток магії в вас є, але його недостатньо, щоб викликати чари. А так справді, вони десь давно в минулому, все-таки були.

- Ясно, можеш більше нічого не казати, ми вже зрозуміли, що життя до нашого світу взагалі несправедливе. 

- Не переживайте і на вашій вулиці буде щастя, - підбадьорила нас Ейга.

- Молимось і віримо, - відповіли ми разом.

- Але ж ви всеодно, можете дещо застосувати з чар.

- А ми ще про інших думаємо. На цьому завершивши нашу розмову, підійшли до гарного будинку, схожого на ті, які ми бачили раніше. Пройшли доріжкою викладеною бруківкою і підійшли до дверей.

Подзвонили в двері. Ось почули кроки, і нам відкрила дівчина.

І це була...

Спочатку це теж мав бути один розділ, але я вирішила, що тут його закінчити цікавіше. 

Що ж, як вам Офріленд?  І як ви думаєте, хто ж все-таки та дівчина