Розділ 36 Зала Дощу.

Венельс Монріде

Прокинулася в якомусь дивному місці, відчуття, наче вже була тут, а згадати не могла. Роздивилася. Ця кімната мала світлі стіни, чотири м'які крісла, стіл, люстру, була як вирізана в печері. Була такою знайомою... І  тут мене осінило, та це ж Зала Дощу! Кімната-міраж в лабіринті Тунеля. Чому назвали Залою Дощу не знаю. 

Я завжди любила проводити тут час, я часто чекала їх, але вони не приходили. Зараз в мене є надія, що це вони. (про кого це, зрозумієте далі)

Двері-люк відкрилися, вниз опустилися сходи і до мене підійшли чоловік і жінка. Вони були в масках і їхніх обличчь не могла побачити. 

Вони сіли в крісла навпроти мене і одночасно сказали:

- Прокинулась. Вибач, що застосували до тебе такий портал, надіємось з тобою все добре? - спитали схвильовано.

- Та нормально, я ж знаю про такі портали. Але ви взагалі хто?

- Хіба ти ще не зрозуміла, хто ми? І ще подругою називаєшся.

Її голос я впізнаю з тисячі. Невже це справді  вони, невже справді знову зустрілися, невже я справді знову разом з ними?

- Технесса! Тунель! - стримано, але щасливо сказала. 

- Звичайно Венельс.

Обійняла їх. Ми не бачилися більше ста років і я взагалі нічого про них не знала.

Взагалі, вони були моїми єдиними друзями в минулому. Зустрілися вперше тоді, коли вони під іншими іменами, вчилися зі мною в одній школі. Коли ми стали друзями, вони сказали ким є. Я була щаслива дружити з такими людьми, і з того часу люблю цей лабіринт, а особливо Залу. 

- Так що з вами було? - спитала після того, як вийшла зі спогадів. 

- Спочатку давай зробимо чай, розмова буде довгою, та й часу ти тут проведеш не мало.

- О, звичайно. Мені зелений.

- Що ж, а смаки твої ніщо не змінило.

Через трохи, перед нами стояли три чашки чаю, а на столі з'явилося печиво.  

-  Що ж, тепер можна і поговорити. За нами було полювання, не питай, самі не знаємо хто це і для чого. І ми за допомогою нашого дару ввели себе в магічну кому, проснутися мали незадовго до того, як ти станеш назад собою. Зараз ми жили в одній з кімнат, а в світ ще не виходили, - прояснила ситуацію Технесса.

 - І там в лабіринті це вже був я, - продовжив Тунель.

- Тобто ви були весь той час, як є дівчата? 

Про дар їхній я знала. 

  Але ще хотіла спитати, ви ж не завжди були в штучних комах?

- Та ні, ми рідко так робимо, це не дуже безпечно. А щодо дівчат, то так, своєю появою Анджеліка зняла чари. 

Що ж, ясно. 

- А ти? Як королівство? - запитала Техно. Подруга не любила, як її так називали, але мені дозволяла.

Мені подобалася ця атмосфера. Так, наче всі думки залишилися за стінами кімнати, а тут місце лише спокою і радості. Звідси не хочеться йти і це навіть на краще, що я тут, якраз люди встигнуть змиритися з тим фактом, що Магнолія все-таки Венельс. Хоча ні, для цього потрібно більше часу.  

Я зробила ковток чаю і починаю говорити:

- Та, все добре, - гірка посмішка і сарказм. 

Я тридцять років прикидалася іншою людиною і майже ніхто не здогадувався, що я Венельс. Та й  Ленфалло скоріше всього не знав, хоча він міг просто робити вигляд. Але хто його знає?

Та всі вірили, що я Магнолія, і навіть я сама почала думати, що вона, почала звикати до створеного образу. Хоча мене можна зрозуміти, її ж всі любили, а мене ненавиділи. Якби могла, то б заплакала, але після цього всього більше не можу. 

- Хоча і людей можна зрозуміти, вони не знають повної історії.

Стало справді легше, тому що виговорилася хоча б комусь. Найгірше, довго все тримати в собі. Моя чашка чаю стала порожньою, а печива стало набагато менше.

- Ще чаю? - тільки і спитала Тен (ще одне скорочення до Технесса) Всю мою розповідь вони не перебивали, а просто слухали. За що я їм була вдячна. 

- Так, -  сказала тихо.

Декілька хвилин ми сиділи мовчки. 

- То ти через Анджеліку стала Венельс? - Тунель вирішив порушити мовчанку цим питанням.

- О так, вона робила все, щоб так сталося, - до мене повернувся мій звичний тон.

- Але це і так, мало колись статися, вона просто пришвидшила події, - сказала Тен.

- Так і є, якби не вона, не знаю, коли б сама сказала, - погодилася.

- А ще я тут подумала, що ти переродилася через Ленфа.

- Тобто? - не зрозуміла я. 

- Ти хіба не знаєш, що щоб переродитися, потрібно знати для чого чи для кого ти це робиш? - спитав Тунель.

- Звідки мені б це знати?

- Добре, тоді поясню. Щоб переродитися, потрібно знати для чого чи для кого ти це робиш, всі підряд не пероджуються. Та і не всі готові до змін, які чекають їх там, в майбутньому. Багато що може змінитися за п'ятдесят років, а що говорити про сто і більше.

- А Ленф був тим, хто зв'язував тебе з цим часом. Він чекав тебе тут і ти прийшла. (Як ви думаєте ким він може бути? )

- Що ж, ясно. А коли ви маєте відкритись іншим?

- Тоді коли нас знайдуть. А так, як в них є Аделі, а вона сильна Лабіринторка, то думаю, це не буде важко.

- Але Зала-міраж і може здаватися, що вона є там, де її немає. 

- Якщо в неї не вийде знайти, може попросити допомогу в нас. 

- Тоді добре. Ми ще багато про що говорили, і я не хотіла, щоб мене знайшли. Так, це не дуже хороше бажання, але тут так добре і спокійно, що зовсім не хочеться нікуди йти. І повертатися не хочу, залишитися тут якнайдовше.

Перша частина цього розділу. Взагалі не мала розділяти, але якось воно не зв'язувалося разом.

Ще тут з'явилися Тунель і Технесса, про них я згадувала в двадцятому розділі, але там небагато. А тут, вже буде більш ясно хто вони.

В наступному розділі, можна буде побачити іншу сторону лабіринту, більш небезпечну ніж та, якою йшли Анджеліка і Аделі в першій частині.