Розділ 35 Венельс чи Магнолія?

Час відкриття правди настав! Так, все-таки, Венельс чи Магнолія? 

Одні знали, інші здогадувалися, деякі просто вірили, що це Магнолія, а Венельс - давно забуте минуле. Але хто вона? Магнолія чи Венельс?

Магнолія 

Магнілор закінчив свій виступ. Слово дали Королю і Королеві. Це мала бути просто шаблонна промова, те що говорять в такій ситуації. І все. Але сталося по іншому. 

Королева Магнолія виглядала чимось занепокоєна, але не показувала цього, щось прошепотіла королю Ленфалло, він кивнув. Все, їхній вихід. Яскрава посмішка, маска "що все добре" і ніхто не зрозуміє, що насправді все не так, як здається. Її життя складається з різних масок. Вона вже й не згадає, коли по справжньому була собою. Вона давно забула ким є. 

- Все буде добре, Нолі, - тихо каже Ленф і бере за руку, подумки підтримуючи.

Слова зараз непотрібні.

- І я тобі вірю. Мабуть, він один, кому ще може довіряти і з ким почувається в безпеці.

А ще тільки Ленф бачить її іншою. Скоро це закінчиться і Магнолія видихне з полегшенням.

- Доброго ранку! - посміхаюся майже не награно. 

Хай живе королева Магнолія! Хай живе король Ленфалло! - вітаються вони.

А далі все йде зовсім не по плану. Хоча ні, спочатку все було так, як і запланували сказати, що їм дуже шкода, ще раз вибачитися вже від свого імені, і подібне. Але далі, все справді пішло, не так як мало бути.

 А все через закон Енстраґральту про те, що під час виступу когось, присутні можуть задати будь-яке питання тому хто виступає.

( Анджелі і Аделі про це розповіла Енгайда, хоча хто ж ще)

Анджеліка Ланден

- Андж, ввімкни режим журналістки.

Я киваю, на прохання подруги. 

- Що ж, з вами знову я - Анджеліка  Ланден! Надіюсь, що ще вам не набридла і зараз в нас пряма трансляція з місця подій...

- Подруго це не те, третє речення лишнє, зміни, - руйнує весь момент Делі, а ще подругою називається. 

- А це моя подруга Аделарда, ой Аделі Фрейлез, - ледве стримуюся, щоб не засміятися.

 І взагалі Делі не щипайся. Я уявляю, що це насправді, а ти...

- Просто задай їм питання і все, - шипить подруга.

- Добре-добре. 

- І зараз я буду брати інтерв'ю, ну знаєте мріяти не шкідливо, бо в майбутньому хочу бути журналісткою. Це так, просто сказала.

- Подруга, прошу спитай вже, - добре, не буду ще більше знущатися і злити Аду.

- Так от. 

Поки інші думають, я випускаю з руки блакитний вогник. Всі хто засмученоо, хто зі злістю дивиться на мене, але правила є правила. Я і так довго говорила, вже б могли придумати, що сказати.

- Королево Магноліє і король Ленфалло, моє ім'я ви знаєте, чи можна задати вам декілька питань?

- Звичайно, Анджеліко, - дозволила Магнолія. Мої очі радісно засяяли, я була абсолютно впевнена і не боялася. 

- І так, питання перше, що ви скажете на рахунок того, що було з вашим сином, вибачте, але ви так і не розповіли про це?

- Що скажемо?  - телепатично передала Магнолія.

- Та щось нейтральне, - відповів Ленфалло.

- Добре.

І вже в голос сказала.

- Ми не знали, що так буде. 

Ой королево, я розумію, що це не правда. 

- А ви б не могли сказати правду? - попросила я.

Магнолії це не сподобалося, тому що вона знала, що викрутитися не вийде.

-  Добре, -  тихо прошепотіла вона. 

В цьому була моя вина.

Це прозвучало, як грім серед ясного неба. Я ледь втримувалася, щоб не викрикнути "ЩО!?" На хвилину розгубилася, але швидко зібралася, хоча все ще була вражена. 

- Розкажіть, будь ласка, про це більш детально, ця фраза майже нічого не пояснює. 

- Я розповім замість Магнолії, їй не хочеться це згадувати.

Королева з вдячністю подивилася на нього. Він завжди розумів її з півслова. Ленф посміхнувся. 

- Звичайно. У кожного є те що хочеться назавжди забути і ніколи не згадувати. Вибачте, королево, - це було сказано абсолютно щиро. 

- Я не послухав Магнолію, коли вона просила краще сховати такий небезпечний артефакт.  Думав, що все обійдеться.

- Але ж ви король! І маєте розрахувати все на дуже багато часу вперед. І ще, чому тоді королева думає, що винна?

Мене справді цікавило це питання. 

- Тому що вона помиляється - сказав більше звертаючись до королеви і у його голосі звучала вина.

Магнолія

Її погляд був сумним, але це всеодно було приховано. Ніхто не повинен знати, що вона відчуває, хіба що Ленф. Магнолію вже втомила ця розмова, через спогади, які заставляла згадувати. Вона все-таки була винна, якби не вона, артефакту не було б взагалі. Хотіла просто, щось сказати і піти, але ця Анджеліка.

- Вибачте, але це все що ви можете сказати? 

Ні, для тих хто нічого не знає, то цього вистачить, але...

- Андж! - незадоволено прикрикнула на Анджелі Аделі.

- Я знаю, що роблю, - телепатично передала та. 

- Це конфіденційна інформація, яку не має права ніхто знати навіть ви двоє. 

- Добре, ви вибачте мою подругу, інколи вона буває занадто вже нестерпною, - Аделі ретельно підбирала слова. 

- Та вибачити вибачу, але Анджеліко Ланден, в майбутньому будьте більш стриманішою.

 - Так, звичайно, королево, - Анджеліка нахилила голову, це означало, що вона визнає свою провину. 

Аделі нарешті зрозуміла, що її подруга просто старається протягнути час, але для чого, вона здогадувалася, але хіба те вийде. 

Далі Анджеліка багато чого запитувала, а король і королева відповідали. (тут моя фантазія пішла від мене і я абсолютно не знала, які їм питання вигадати, тому вже як є)

Що ж, нарешті їхній виступ закінчився, і Магнолія змогла полегшено видихнути. 

Але Анджеліка змогла прорахувати все ідеально. 

Здавалося, з моменту закінчення пройшла ціла вічність, або ці події можна розглядати, як в уповільненій зйомці. Так навіть буде краще.