Розділ 33 Кінець початку

Ми стояли перед чорними дверима. Це початок кінця чи кінець початку? Важко відповісти, хто знає як все пройде. Декілька годин в Кломфлорсі пролетіли непомітно, і тепер я і Ада тут. Нам залишається тільки ввійти, щоб перемогти або... Хоча ні, ніяких або, ми розгадаємо його ім'я і крапка.

В наших руках доля цілої країни. Сьогодні вирішиться все! Час настав!

Повільно відчиняємо двері. Це було схоже на кабінет. На диво, тут затишна атмосфера і так спокійно, наче ми не прийшли до темного, а просто до якогось хорошого знайомого. Дивно. Тут також були два крісла, але ми не наважувалися сідати. Майоран, хто забув, я придумала йому таке скорочення, який до цього часу стояв до нас спиною, обернувся. 

- Ви все-таки прийшли, - він не задоволений цим, але голос його приємний, навіть не схожий на темного чарівника.

- А не повинні були? - я посміхнулася.

- Я все для цього робив. 

- Але, на жаль, ми робили все щоб прийти, - сарказм від Делі. 

Дивно, але нам не було страшно, думала буде гірше. Взагалі, він був навіть гарний (Дивно, що Анджелі думає, що темні мають бути страшними, якщо насправді, у світлих найчастіше більш звичайна зовнішність. Але вже як є, потім вона це і сама зрозуміє)

В нього був темний одяг і волосся. Це він так, щоб було видно хто він. 

А ще я подумала, що він з Анджою ідеальна пара, такі самі думки і в Ади. Дивні ми люди, в темного чарівника, а почуваємося як вдома.

- Як прийшли, то сідайте, - щось занадто Майоран добрий, в честь чого це?

- Дякуємо! - посмішка.

- Але ми можемо і постояти.

- Як хочете, моя справа запропонувати...Дивна в темних аура. 

- Хоча знаєш, Делі, гірше думаю не буде. 

Він дав нам чашки з чаєм. Так, а звідки він знає, який ми п'ємо?

- А він, хоч не отруйний? - спитала.

- Ви вижили на Дорозі Життя, не думаю, що вона вам страшна, але ні, її там немає, - в його тоні можна було почути... повагу до нас? Дивно.

"Хоча ні, про що я? Найдивніший сам факт того, що ми п'ємо з ним і в нього чай. Ми пили чай з темним чарівником. Ми..., а ні не буду починати, бо це може продовжитися надовго. Але, це ж настільки дивно! Просто немає слів, одні емоції, які я старанно приховую.

Але те, що він чує мої думки це точно, хоча зараз мені без різниці.  Це ж навіть уявити таке неможливо, а ми присутні на такому. Так, спокійно Анджеліка. Насолоджуйся моментом, а то ми ж мабуть такі перші з обраних.  

Хоч в чомусь відрізняємося, бо серед всіх книг, які прочитала, ще такого не зустрічала ніде.   

Тому заспокойся нарешті, бо поки можна, треба користуватися такою можливістю." 

Нарешті спокій Анджеліки Ланден повернувся, і я спокійно почала пити свій чай. І смак нормальний і цукру вистачає, а то завжди або забагато або замало. 

- А як він такий ідеальний виходить? - все ж запитала.

- Спеціальна магія, вловлює те що ви хочете,  - відповів він.   

- Ясно, я так і думала.

Далі всі сиділи мовчки. Але ми з подругою телепатично говорили:

 - І як тобі тут?

- Непогано, але все це дивно, і як би це не звучало, але він точно не темний, - подруга була здивована такому.

- Та чомусь мені здається так само.

На цьому розмова закінчилася. А ще він ніби чекав, щоб ми заговорили перші. І так, як мені набридло мовчати, я сказала.

- Все звичайно круто, але може нам щось робити треба? А то сидимо собі. А країна чекає. І не для того ми пройшли це все, щоб зараз тут чаї розпивати. Хоча цим ви нас здивували, але давайте, хоч якесь питання задайте. 

- Ваша думка про мене? - сказав він.

І ми просто ледь не впали. 

- Серйозно!? - одночасно переслали одна одній.

- Звідки він впав, подруго, на наші голови? - Делі ще б трохи і сміялася в голос.

- З іншої планети. Так, що говорити будемо? - питає Делі.  

- Давай правду. 

Ми говорили разом.

- Якщо чесно, то спочатку погано.

- А що ж тоді змінилося зараз? - його посмішка сумна.

- Те, що ми зрозуміли, що ви не схожі на темного, на справжнього темного чарівника, - твердо відповіла Ада.

- Темними не народжуються, ними стають. Навіть ті, які можуть народитися в сім'ї таких чарівників, не обов'язково мають ставати темні. 

Це заставило нас задуматися, то значить це йому ще й допоможе. 

- Більш нічого не хочете сказати, - хитро посміхнувся він. А точно, в мене ж думки чути. 

- Та начебто ні, - а я справді думала, що він відстане.

Багато хочеш Анджелі.

- Справді?

- Добре, ми вважаємо вас з Анджамоною ідеальною парою.

- Могли б і одразу сказати, ми з нею заручені. І як вона там?

- Вітаємо. Ви підходите одне одному. А з нею все добре, радіє, що має якусь владу тут. Вона справжня королева Страху. 

- Ясно, ще от хотів спитати як ти, Анджеліко, пройшла Дорогу Смерті? - дивився таким поглядом, наче я провинилися.

А ще зараз, звернула увагу на те, що очі в нього теж чорні. Чорна людина якась.

- За допомогою розуму, везіння і Темфрі.

- От про останнє детальніше, як ти з ними домовилися?

- Може тому що я обрана і допомогла їм вийти. Послуга за послугу. Допомога за допомогу.

- І для чого ти допомогла? - його погляд був холодним. 

- Інакше б Ельза померла, - відповіла.

- Ельза Дреффолт? - у його тоні почулося занепокоєння. 

Я кивнула. 

- Тоді добре.

- А взагалі скільки нам ще тут сидіти? Він просто промовчав. 

Зараз мені стало нудно, це все вже набридло, хотілося нарешті вийти з цієї дороги. І тут я зрозуміла, що мене прив'язують до крісла невидимі мотузки. Подивилася на нього і побачила недобру посмішку.

Ясно, вирішив, що вже достатньо побув нормальним. Хотіла встати, та звичайно, в мене нічого не вийшло. Атмосфери спокою більше не було, відчуття безпеки зникло, тривога і паніка наростали. Потім я зрозуміла, що і говорити не можу. Мабуть чари наклав, чи що? Що ж робити?