Розділ 31. 2 Томора і Діелро.

Мене хтось витягнув звідти  і тепер я сиділа на блоці. До мене наближалася якась дівчина.

- Не давай нікому до себе торкатися. І не довіряй їй, - почула я голос Аделі.

Та дівчина сіла біля мене. У неї було коротке рожеве волосся. Зріст мала високий, а років я б їй дала десь двадцять п'ять. Вдягнута в чорні джинси і коротку футболку. Та мене здивувало побачити когось тут. Звідки вона з'явилася так вчасно?  Мені вона одразу не сподобалася, а ще більше, коли заговорила.

- Привіт, я Томора, можеш називати просто Тома. Я та, хто тобі допомогла, - голос був дуже приторним.

- Привіт, я Анджеліка. Рада знайомству. І дякую.

- Взаємно, - мило посміхнулася вона. 

- А ти знаєш, хто на мене напав? - запитала, бо здогадувалась, що дівчина має на це відповідь.

- Так, я знаю.

І тут я подумала про те, що вона могла почути мої думки, які зараз стали шепотом.

- Так, це правда. Я справді почула твої думки, але зараз не про це. 

Я знаю, хто напав на тебе, тому що, я одна з них. Ми ті, хто не змогли пройти дорогу Смерті. Ми Чорні Темфрі, - її голос став серйозним, наче це інша людина.

- А що означає останнє?

- Чорні Примари. 

- Але ти відрізняєшся, як ти змогла перетворитися на людину?

- Це може кожен з нас. Взагалі, наші хотіли забрати тебе, але я не дозволила, тому що, ти нам ще корисна.

- Я ваш квиток на вихід?

- О, а ти здогадлива, - посміхнулася вона. 

- І як я вам допоможу? - в тон їй відповіла.

Хоч Ада і говорила не вірити їй, але ж цікаво почути, що ж вона скаже. Послуга за послугу.

- Все просто - ми можемо вийти тільки з тобою

- Ясно, а коли ви вийдете, ви не станете темними?

- Ні, хіба що серед нас є хтось темний, а так все зберігається. Звичайно, через нашу назву тут, ти могла так подумати, але ми звичайні мешканці міста, які потрапили в пастку. Ти теж, якщо не вийдеш станеш такою. А ще, той хто на тебе нападав, це мій чоловік, з яким я прийшла сюди.

- Діелро! - покликала вона.

- Що, Томо?

До нас підійшов хлопець, який мав світле волосся, вдягнений в прості джинси і футболку, не було в ньому аж нічого такого, як було, коли я дивилася на інших з їхнього світу.

Вона щось прошепотіла йому і він пішов. 

- Я хочу тобі розказати нашу історію.

Кивнула і послала телепатичне повідомлення.

- Ада, як ти думаєш, допомагати?

- Якщо вони допоможуть нам, то чого б і ні? - думка Ади про них, мабуть, покращилася.

- Я і Діелро вирішили пройти дорогу Життя. Розчарувати країну була тільки одна з причин, чому ми сюди пішли, - почала свою розповідь. 

Ми пройшли всі завдання. І ось Дорога Смерті, яку пройти не вийшло, вихід залишався, хіба що стати Темфрі, про яких я раніше тільки чула, але я не думала, що вони справді існують. Тепер ми чекаємо тих двох обраних, які мають нас врятувати. 

- Я і є одна з тих обраних, хоча думаю ти це і так знаєш. Я допоможу вам, але от тільки ви повинні допомогти мені.

- З радістю, от якраз Діелро всіх вже знайшов. Потрібно ще сюди привести.

- А ви тут хтось типу головних?

- Так, - коротко відповіла вона.

Зараз ми з Діелро приведем людей. Ідеш з нами?

- Та ні, я тут почекаю. І ще одне, мені потрібна гарантія, - зупинила її. 

- Гарантія? - здивовано перепитала вона. 

- Так, - підтверлила свої слова я. 

Ти можеш вийти і залишити мене тут. Я не можу повірити тобі просто на слово. 

Вона задумливо всміхнулася, а потім схвально подивилася на мене. 

- Ти отримаєш її, Анджеліко, але для початку ми все ж приведемо людей. І ти справді підходиш на роль обраної. Я не помилилася в тобі, - посміхнулася вона. 

Я з нерозумінням подивилася на неї. Хто вона взагалі така? 

Цікаво, скільки людей перебувають в полоні цієї дороги? Темфрі. Чорні примари, трохи моторошно звучить. Я подивилася в той бік, в який пішла Тома, і побачила, що вони з Діелро ведуть десь більше сотні людей. Я здивовано на це дивилися. 

- За всі роки назбиралося, ти ж уяви - це ще із заснування. 

- Уявити не вийшло, зате тепер хоч все зрозуміло. Але ще, чому тут всі молодо виглядають?

- Бачиш, якщо ти стаєш Темфрі, то твій вік залишається таким, який був, перед тим, як туди зайшов.

- Це навіть добре.

- Навіть не знаю, тут ти губишся в просторі і часі. Все може змінитися, коли виходиш, а люди можуть залишатися в минулому і комусь буде важко, пристосуватися до нових умов.

- Тут ти права.

- Час настав!, Я - Томора Вентанд, Королева Темфрі, хочу сказати вам, що зараз той день, який ми всі так довго чекали! Сьогодні ми вийдемо на волю, але чи готові, що у багатьох все буде не так, як ви знали?

- Так! - пролунали голоси Темфрі.

- Тоді, вже через півтори години ми будемо на свободі. Час настав!

- Час настав! - прокричали за Томою всі і я теж.

Друга частина розділу. Як ви думаєте, що зроблять Аделі і Анджелі, що це допоможе їм всім вийти?