Розділ 29. Випусти стихію. Допомога Землі.

Ми знову були в залі з завданнями. Я очікувала на будь що, крім того, що сталося далі. 

– Вибір стихії був зроблений, тому тепер ви зможете виконати завдання. Вам потрібно буде використати стихії і дійти до виходу,  – з поблажливою посмішкою сказали нам. 

– Але ж ми навіть не знаємо як їх викликати? – здивовано запитали. 

– З допомогою магії, – таємниче посміхнувшись продовжила вона. 

Яку по ідеї має кожна людина. Це те про, що мені раніше розповідала Енні.

– Ви готові?

– Так! – сказали ми в один голос, хоча я була абсолютно не готова.

Двері відчинилися, ми зайшли, двері зачинилися. Нічого нового. Головне стабільність. Я вже навіть перестала на це увагу звертати. 

– І що далі? – перепитала я, добре знаючи, що мене почують. 

А далі засвітилося світло, таке відчуття, наче я знаю його.

– Завдання починається.

Вдруге засвітилося. Тепер ми стояли в печері з льоду. 

І ось світло світиться втретє, але воно виходить з наших рук, а не просто так. 

– Цікаво, вони ще щось скажуть?

– А хто їх знає? – відповіла на це Делі.

 – Я що сказала це вголос? – з нерозумінням глянула на неї. 

– Так, – підтвердила подруга.

– Перше завдання, знайти вихід з цієї печери. Також тут будуть всі чотири головні стихії, – отримали пояснення. 

– Зрозуміло, дякуємо, що хоч сказали.

– Але спочатку, ви маєте навчитися ними керувати, – продовжила кажан знущально. 

– А як це робити, не підкажете? – спитала Делі з іронією в голосі.

– Попросіть в стихії, – просто відповіли, ніби це щось абсолютно нормальне. (теж не бачу в цьому ніякої проблеми)

– Що!? – здивовано запитали ми.

Але більше нічого нам не сказали. От же ж, нахабні створіння, мали б совість так з нас знущатися.

– Ну... ем...давай разом спробуємо, може щось та й вийде, – невпевнено протягнула я.

– Давай, – погодилася Аделі, – стихія повітря нам допоможи, щоб тут подув вітер

(Елевонда. То може б у вітру просили, а не в повітря?

Анджеліка. А може ми тоді ще не знали цього? 

Аделі. Але хіба б в нас вийшло? 

Елевонда. Однозначно. Лід найкращий провідник для вітру. 

Анджелі. Точно, це найбільш крінжовий розділ. Це просто іспанський сором. 

Елевонда. Андж, не потрібно хвилюватися, не ви перші, не ви останні. Та й заперечую, не все так погано. 

Аделі. Дякую. )

– Це тільки перша спроба, давай спробуємо ще раз, – запропонувала Делі, і я звичайно, погодилася.

– Вогонь розпалися! (неправильно роблять, починати потрібно з найлегшого, а те що вони будуть робити, це вже вищий рівень)

– Вода полийся!

– Вогонь загорися!

Через незрозуміло скільки часу після того, Анджелі:

– Все, подруго я так більше не можу. Ми що тут, через це, навічно застрягнемо? Можеш дати води, в мене більше сил немає, – емоційно сплеснувши руками, вона почала намотувати кола печерою, щоб заспокоїтися. 

– Тримай, – простягнула вона.

Я відкрила пляшку і випила води.

– Дякую, ти мене врятувала від смерті, – сказала роблячи жартівливий реверанс. 

– Навіть за такої ситуації ти завжди залишаєшся однаковою, – розсміялася подруга. 

– Вже яка є.

Піднялася з теплого пледу і сказала:

– Останній раз спробую, якщо не вийде, то не буду більше оптимісткою, – клятвенно запевнила я. 

– Молюся і вірю, щоб у тебе все вийшло.

Аделі склала руки в молитовному жесті і я справді почула, що вона говорить “Отче наш”

Я підняла руки, зосередилася і прошепотіла – вогонь з'явися.

( Елевонда. А відразу так не можна було? Ні, бо потрібно їм помучитися, щоб зрозуміти як правильно

Анджеліка. Відкишайся.

Елевонда. А розділ ти за мене викладеш, цикл сама допишеш? Жах просто. 

Анджеліка. Все мовчу. Але будь добра, без коментарів.

Елевонда. З цього моменту – я риба.

Аделі. Друга розмова, за один розділ. )

Подивилася на свої руки, на яких почали з'являтися ледь помітні іскри – перші іскри вогню.

– Вийшло, – мій тон був здивований, розгублений і радісний.

Ура! Вийшло, по моїх очах текли сльози щастя. Нарешті!  Невже все так легко, а ми просто робили неправильно. Але зараз я була неймовірно щаслива, з'явилося багато енергії, а втому, як рукою зняло.

– А тепер ти теж спробуй, Делі! – з ентузіазмом вигукнула я. 

– Звичайно, тільки з іншою стихією, – погодилася вона. 

Аделі Фрейлез

Яку ж стихію вибрати? Зараз я ні про що не думала, а просто уявила сніжинки, не знаю чому саме сніг. Коли відкрила очі, все стало реальним. Невже все було так легко – закрив очі і уявляєш. (не зовсім так)

А ще, я дещо зрозуміла.

– Анджелі, земля! – вигукнула я вражено. 

– Ти про що? – не зрозуміда вона, оглядаючись довкола. 

– Тобі не здається, що ми забули про цю стихію?

– Точно! Фейспалм просто, – закотила очі вона. 

Анджеліка Ланден

– Знаєш, не знаю чи стихії можуть чути, але...

– Вибач нас, стихія землі, за те що ми про тебе забули, – скзали ми разом з чистим розкаянням в голосі. 

– О, а я думала ви і не здогадаєтеся – почули ми величний голос.

– Хто ви? – здивовано і трохи налякано запитали. 

– Земля, – просто відповіла вона. 

Як реагувати ми не знали. Яка земля, не вірю, що втілення цієї стихії прийшло до нас?

– Добре, це зрозуміло, але хто ви? – зробила наголос на останніх двох словах.

– Та хто допоможе вам з стихіями, а також ваш провідник тут, – зазначила вона рівним і беземоційним тоном.