Розділ 29. Випусти стихію. Допомога Землі.

Ми знову були в залі з завданнями. Я очікувала чого хоч від нього, але точно не те що буде.

- Вибір стихії був зроблений, тому тепер ви зможете виконати завдання. Вам потрібно буде використати стихії і дійти до виходу.

- Але ж ми навіть не знаємо як їх викликати?

- З допомогою магії.

Яку по ідеї має кожна людина. Це те про, що мені раніше розповідала Енні.( 11 розділ)

- Ви готові?

- Так! - сказали ми в один голос, хоча я була абсолютно не готова.

Двері відчинилися, ми зайшли, двері зачинилися. Нічого нового. Головне стабільність. Я вже навіть перестала на це увагу звертати. 

- І що далі? 

А далі засвітилося світло, таке відчуття, наче я знаю його.

- Завдання починається.

Вдруге засвітилося. Тепер ми стояли в печері з льоду. 

І ось світло світиться втретє, але воно виходить з наших рук, а не просто так. 

- Цікаво, вони ще щось скажуть?

- А хто їх знає? - відповілана на це Делі.

 - Я що сказала це вголос?

- Так, - підтвердила подруга.

- Перше завдання, знайти вихід з цієї печери. Також тут будуть всі чотири головні стихії.

- Зрозуміло, дякуємо, що хоч сказали.

- Але спочатку, ви маєте навчитися ними керувати.

- А як це робити, не підкажете? - спитала Делі.

- Попросіть в стихії, - просто відповіли, ніби це щось абсолютно нормальне. (теж не бачу в цьому ніякої проблеми)

- Що!? - здивовано запитали ми.

Але більше нічого нам не сказали. От же ж, наглі створіння, мали б совість так з нас знущатися.

- Ну... ем...давай разом спробуємо, може щось та й вийде.

- Давай - стихія повітря нам допоможи, щоб тут подув вітер

(Елевонда. То може б у вітру просили, а не в повітря?

Анджеліка. А може ми тоді ще не знали цього? 

Аделі. Але хіба в нас вийшло? 

Елевонда. Однозначно. Лід найкращий провідник для вітру. 

Анджелі. Точно, це найбільш жахливий розділ. Це просто іспанський сором. 

Елевонда. Андж, не потрібно хвилюватися, не ви перші, не ви останні. 

Аделі. Дякую. )

- Це тільки перша спроба, давай спробуємо ще раз, - пропонує Делі, і я звичайно, що погоджуюся.

- Вогонь розпалися! (неправильно роблять, починати потрібно з найлегшого, а те що вони будуть робити, це вже вищий рівень)

- Вода полийся!

- Вогонь загорися!

Через незрозуміло скільки часу після того, Анджелі:

- Все, подруго я так більше не можу. Ми що тут, через це, навічно застрягнемо? Можеш дати води, в мене більше сил немає.

- Тримай.

Я відкрила пляшку і випила води.

- Дякую, ти мене врятувала від смерті, - сказала роблячи жартівливий реверанс. 

- Навіть за такої ситуації ти завжди залишаєшся однаковою, - розсміялася подруга. 

- Вже яка є.

Піднялася з теплого пледу і сказала:

- Останній раз спробую, якщо не вийде, то не буду більше оптимісткою.

- Молюся і вірю.

Я підняла руки, зосередилася і прошепотіла - вогонь з'явися.

(А відразу так не можна було? Ні, бо потрібно їм помучитися, щоб зрозуміти як правильно

Анджеліка. Киш звідси.

Елевонда. А розділ ти за мене викладеш, цикл сама допишеш? Жах просто. 

Анджеліка. Все мовчу. Але будь добра, без коментарів.

Елевонда. З цього моменту - я риба.

Аделі. Друга розмова, за один розділ. )

Подивилася на свої руки, на яких почали з'являтися ледь помітні іскри - перші іскри вогню.

- Вийшло, - мій тон був здивований, розгублений і радісний.

Ура! Вийшло, по моїх очах текли сльози щастя. Нарешті!  Невже все так легко, а ми просто робили неправильно. Але зараз я була неймовірно щаслива, з'явилося багато енергії, а втому, як рукою зняло.

- А тепер ти теж спробуй, Делі!

- Звичайно, тільки з іншою стихією.

Аделі Фрейлез

Яку ж стихію вибрати? Зараз я ні про що не думала, а просто уявила сніжинки, не знаю чому саме сніг. Коли відкрила очі, все стало реальним. Невже все було так легко - закрив очі і уявляєш. (не зовсім так)

А ще, я дещо зрозуміла.

- Анджелі, земля!

- Ти про що?

- Тобі не здається, що ми забули про цю стихію?

- Точно! Фейспалм просто, - закотила очі вона. 

Анджеліка Ланден

- Знаєш, не знаю чи стихії можуть чути, але...

- Вибач нас, стихія землі, за те що ми про тебе забули, - скзали ми разом. 

- О, а я думала ви і не здогадаєтеся - почули ми величний голос.

- Хто ви? - здивовано і трохи налякано запитали. 

- Земля.

Як реагувати ми не знали. Яка земля, не вірю, що втілення цієї стихії прийшло до нас?

- Добре, це зрозуміло, але хто ви? - зробила наголос на останніх двох словах.

- Та хто допоможе вам з стихіями, а також ваш провідник тут.

- Дякуємо, а ви так і залишитесь невидимою? - продовжила я.

- Не обов'язково, це як ви захочете.

- Тоді покажіться.

- Добре.

Перед нами стояла дуже гарної зовнішності, молода дівчина. Вона була висока, з довгим чорним вооссям, у смарагдовій сукні, яка була спереду коротка, а ззаду довга, такі як я найбільше люблю, у мене їх дуже багато. Так, очі в цїєї дівчини були синьо-блакитні, які наче заглядали в саму душу, тому я старалася не дивитися на них. Взагалі, чимось вона нагадувала мені мавку.

Нарешті запитала:

- Звідки ми маємо знати, що вам можна довіряти?

- І це ж точно ваше несправжнє ім'я.

- Просто довіряйте. Тоді ви точно будете знати хто я. І так, Аделардо, це лише один з моїх псевдонімів.