Розділ 28 Flashnext Церемонія.

Церемонія Стихій - подія, яка в житті чарівників відіграє дуже велику роль. У кожного вона відбувається по-різному, дуже рідко бувають однакові.

Церемонія Стихій - подія, яка відкриває багато можливостей, а найголовніше - це вільний доступ в Раду своєї стихії і навчання в Академії Стихій, де можна навчитися керувати навіть, якщо маєш, найбільш некеровану стихію. Але це все після церемонії (хоча бувають рідкісні випадки, коли в Раду вступають раніше).

P.S.1  Церемонія Стихій проходить в магічній країні Бал Аві у 24 роки.

Анджеліка Ланден-Фенлерс

Я і Аделі стоїмо в залі і чекаємо, коли можна буде йти на церемонію. Сьогодні наш день. День, коли ми станемо повноправними королевами наших стихій, коли ми зможемо входити в Раду Водоспадів (Анджеліка) і Лабіринтів (Аделарда). Хвилююся, тому що не кожний день проходиш таку церемонію. Коли вже ті двоє прийдуть? Чим скоріше почнем, тим краще.

- Анджелі, все буде добре, заспокойся!

- Передчуття погане, а ти ж знаєш, що воно завжди правдиве.

- Що ж може статися, і це щодо Бена?

- А ти як завжди вгадала, - я посіхнулася. Але більш нічого сказати ніхто з нас не встиг, бо двері відчинилися.

Бенджамін Фенлерс

Йду на церемонію. Хоч Джелі і не казала, що вона королева, але я це і так знав - зв'язок стихій, все ж таки. І я був радий, що вона вже Фенлерс, хоча по-іншому і бути не могло, теж через стихії.

Але чим ближче я підходив, тим більше з'являлося якесь дивне відчуття, і так, наче я починаю забувати все, що стосується Анджелі. Я підійшов до дверей і зрозумів, що знав хто має бути королевою, але тепер зовсім не можу згадати. Стерли, все-таки, пам'ять. Біля входу зустрівся з братом і ми разом зайшли всередину, де нас вже чекали. Не правильно так, але що зробиш.

Олів'єрент Фенлерс

Сьогодні я стану королем Лабіринтів. Взагалі, всі мої друзі і знайомі завжди дуже дивувалися з того, яка в мене стихія. Бо як же ж такий вічно веселий і рідко коли серйозний Олів'єрент, може мати далеко не світлу стихію? (Сарказм). 

Так, лабіринти відносять до темних стихій. Взагалі, багато хто думав, що в мене стихія Світла, або ще чогось з тої серії, хоча я не один був такий. Щодо королеви, я думаю, що це скоріше всього Аделі. Вона найбільше нею може бути, через свій характер.

Тут скрізь сірі коридори, так наче йду в Раду Лабіринтів, а не на церемонію. Біля входу зустрічаю брата, він якийсь дивний, та чомусь не звертаю на це увагу, а потрібно було б.

Заходимо. Бачу мою Аделі, і щаслива посмішка з'являється сама-по-собі.

Аделарда Фрейлез

Відкриваються двері. Зайшли вони одночасно. Побачивши Олів'єрента готова відразу побігти до нього і радісно обійняти, та стримуюся. Ще не час. Він підодить до мене. Так, спокійно Аделі. От тільки як тут бути спокійною? Правильно, ніяк.

- Я знав, що це будеш ти, Аделі!!! - радісно каже він і обіймає.

Посміхаюся.

- Я теж знала, ще з Енстраґральту.

- Здогадувався, що тобі все-таки скажуть.

- Та ні, я сама там зрозуміла, їм тільки залишалося підтвердити.

- Ясно. Приготуйся, церемонія почнеться з хвилини на хвилину.

Олів'єрент Фенлерс

Лабіринтори наближаються, а це означає, що часу в мене небагато, потрібно встигнути, щоб все співпало так як треба.

- Аделарда Аннабет Фрейлез, ти вийдеш за мене заміж?

- Так! - з її очей котяться сльози щася, але це не довго, вона швидко опановує себе.

Аделі просто звикла контролювати свої емоції, і це вже в неї ввійшло в звичку.

Надягаю їй нашу фамільну обручку, яка передається з покоління в покоління. Світло вимикається. 

Аделарда Фрейлез(-Фенлерс)

Я здогадувалася, що так і буде, але всеодно щаслива. Я ж так довго це чекала. Світло вимикається, а коли з'являється, то якесь дивне. Коли це все закінчилося, ми стояли в сірих мантіях з емблемою Лабіринту. Тепер, офіційно стали королевою і королем Лабіринтів.

А далі те, що в Анджеліки і Бенджаміна

Анджеліка Ланден-Фенлерс

Двері відкрилися. Та невже вони прийшли!? Делі з Лів'є йдуть в іншу залу, хоч церемонія разом, але приміщення різні.

Я хотіла підійти і обнійняти Бена, як завжди роблю при зустрічі з ним, та чуття зупинило мене, а так як я завжди йому вірю...

Він підійшов і дивився так, наче взагалі не розуміє, що я тут роблю.

- Привіт, Бен! - привіталася.

- Привіт, Анджеліко Ланден!

Що!? Так, а чому він сказав моє повне ім'я, та ще й прізвище? Хоча це ж можна використати собі на користь, зраділа.

- Взагалі-то, Бенджамін, я вже два роки як Фенлерс, - сказала і приготувалася до реакції.

- Я радий! - з таким саркастичним тоном він це сказав.

Невже це те, про що згадували тоді?

- І це все? - використала коронну фразу одного мого друга.

- Ще те, що зовсім не очікував, що королевою будеш ти!

Він, що безсмертний? Чи забув, що я занадто емоційна, щоб таке терпіти.

- Логіка пішла і більше не вернулася.

Як добре, що моєю подругою була Делі, і я теж можу говорити з сарказмом.

- Та ні звичайно... 

Але я не дала йому договорити.

- Досить цих марних розмов, тому закриваєм цю тему. Всеодно з хвилини на хвилину почнеться церемонія, а я хочу бути на ній з нормальним настроєм, який ти мені зіпсував. 

Як добре, що коли потрібно, можу швидко взяти ситуацію під контроль.

Але ще сумно від того, що йому стерли пам'ять, а я так сподівалася, що нас це омине, але не тут то було. Земля почала вібрувати і на ній з'явилося коло, яке світилося, і в яке, я швидко застрибнула. Бен був якийсь дивний, бо просто з скляними очима дивився в одну точку.

- Чого стоїш, хочеш не встигнути? - це подіяло.