Розділ 28 Flashnext Церемонія.

Церемонія Стихій – подія, яка в житті чарівників відіграє дуже велику роль. У кожного вона відбувається по–різному, дуже рідко бувають однакові.

Церемонія Стихій – подія, яка відкриває багато можливостей, а найголовніше – це вільний доступ в Раду своєї стихії і навчання в Академії Стихій, де можна навчитися керувати навіть, якщо маєш, найбільш некеровану стихію. Але це все після церемонії (хоча бувають рідкісні випадки, коли в Раду вступають раніше).

P.S.1  Церемонія Стихій проходить в магічній країні Бал Аві у 24 роки.

Анджеліка Ланден–Фенлерс

Я і Аделі стоїмо в залі і чекаємо, коли можна буде йти на церемонію. Сьогодні наш день. День, коли ми станемо повноправними королевами наших стихій, коли ми зможемо входити в Раду Водоспадів і Лабіринтів відповідно. Хвилююся, тому що не кожний день проходиш таку церемонію. Коли вже ті двоє прийдуть? Чим скоріше почнем, тим краще.

– Анджелі, все буде добре, заспокойся! –  спробувала заспокоїти мене Аделі. 

– Передчуття погане, а ти ж знаєш, що воно завжди правдиве, –  не змогла не хвилюватися. 

– Що ж може статися, і це щодо Бена? –  перепитала подруга, легко все розуміючи. 

– А ти як завжди вгадала, – я посміхнулася.

 Але більш нічого сказати ніхто з нас не встиг, бо двері відчинилися.

(Я не знаю чого, але мені наступна частина трохи дивна) 

Бенджамін Фенлерс

Йду на церемонію. Хоч Джелі і не казала, що вона королева, але я це і так знав – зв'язок стихій, все ж таки. І я був радий, що вона вже Фенлерс, хоча по–іншому і бути не могло, теж через стихії.

Але чим ближче я підходив, тим більше з'являлося якесь дивне відчуття, і так, наче я починаю забувати все, що стосується Анджелі. Я підійшов до дверей і зрозумів, що знав хто має бути королевою, але тепер зовсім не можу згадати. Стерли, все–таки, пам'ять. Біля входу зустрівся з братом і ми разом зайшли всередину, де нас вже чекали. Не правильно так, але що зробиш.

Олів'єрент Фенлерс

Сьогодні я стану королем Лабіринтів. Взагалі, всі мої друзі і знайомі завжди дуже дивувалися з того, яка в мене стихія. Бо як же ж такий вічно веселий і рідко коли серйозний Олів'єрент, може мати далеко не світлу стихію? 

Так, лабіринти відносять до темних стихій. Взагалі, багато хто думав, що в мене стихія Світла, або ще чогось з тої серії, хоча я не один був такий. Щодо королеви, я думаю, що це скоріше всього Аделі. Вона найбільше нею може бути, через свій характер.

Тут скрізь сірі коридори, так наче йду в Раду Лабіринтів, а не на церемонію. Біля входу зустрічаю брата, він якийсь дивний, та чомусь не звертаю на це увагу, а потрібно було б.

Заходимо. Бачу мою Аделі, і щаслива посмішка з'являється сама–по–собі.

Елевонда. У мене однієї питання до Рента. Чому Аделі ще не Фенлерс? Тобто я в курсі, але навіщо так довго чекати. 

Аделарда Фрейлез

Відкриваються двері. Зайшли вони одночасно. Побачивши Олів'єрента готова відразу побігти до нього і радісно обійняти, та стримуюся. Ще не час. Він підодить до мене. 

Я роблю вигляд, наче уявлення не маю, що той з ким я так довго зустрічалася просто не міг виявитися зі мною в парі. 

– Я знав, що це будеш ти, Аделі! –  промовив він зі своєю звичною посмішкою, крутячи мене в обіймах. 

Посміхаюся. І як перестати подумки все одно називати його блазнем, хоч я й добре знаю, наскільки серйозним Рент буває, коли справа стосується важливих питань чи моєї безпеки. 

– Я теж знала, ще з Енстраґральту, –  якомога більш байдужим тоном мовила вона. 

– Здогадувався, що тобі все–таки скажуть, –  засмучено говорить він. 

– Та ні, я сама там зрозуміла, їм тільки залишалося підтвердити, –  посміхаюся. 

– А ну якщо так, то я навіть не дивуюся розуму Холодної Леді. 

–  Ти так все життя будеш мене називати, –  закочую очі від цього звертання. 

–  А ти? –  запитує він.

–  Блазень, –  говорю я поблажливо. 

–  Холодна Леді, –  сміється він. 

І ми залишаємося чекати того моменту, коли Церемонія почнеться. 

Олів'єрент Фенлерс

Лабіринтори наближаються, а це означає, що часу в мене небагато, потрібно встигнути, щоб все співпало так як треба.

– Аделарда Аннабет Фрейлез, ти вийдеш за мене заміж?

– Так! – з її очей котяться сльози щастя, але це не довго, вона швидко опановує себе.

Аделі просто звикла контролювати свої емоції, і це вже в неї ввійшло в звичку.

Надягаю їй нашу фамільну обручку, яка передається з покоління в покоління. Світло вимикається. 

Аделарда Фрейлез(–Фенлерс)

Я здогадувалася, що так і буде, але всеодно щаслива. Я ж так довго це чекала. Світло вимикається, а коли з'являється, то якесь дивне. Коли це все закінчилося, ми стояли в сірих мантіях з емблемою Лабіринту. Тепер, офіційно стали королевою і королем Лабіринтів.

А далі те, що в Анджеліки і Бенджаміна

Анджеліка Ланден–Фенлерс

Двері відкрилися. Та невже вони прийшли!? Делі з Лів'є йдуть в іншу залу, хоч церемонія разом, але приміщення різні.

Я хотіла підійти і обнійняти Бена, як завжди роблю при зустрічі з ним, та чуття зупинило мене, а так як я завжди йому вірю...

Він підійшов і дивився так, наче взагалі не розуміє, що я тут роблю.

– Привіт, Бен! – говорю радісно.

– Привіт, Анджеліко Ланден!

Що!? Так, а чому він сказав моє повне ім'я, та ще й прізвище? Хоча це ж можна використати собі на користь. Радію.

– Взагалі–то, Бенджамін, я вже два роки як Фенлерс, – кажу і готуюся до реакції.

– Я радий! – такого саркастичного тону він нього я ще в житті не чула.

Невже це те, про що згадували тоді?

– І це все? – використовую коронну фразу одного мого друга.