Розділ 26 Знайти вихід, щоб вижити. Андерлан.

Аделі Фрейлез

Анджеліка ввійшла, і тоді кажан (Несса) спитала мене:

– А що ти, любиш робити, Аделардо Фрейлез? – запитала вона з лукавою посмішкою ледь примруживши очі. 

– Ну ходити по закинутих будинках, – відповіла, і хоч і зрозуміла, що нічого хорошого не чекатиме мене, не вийшло обманути її. 

Наче просто подивившись на неї була змушена сказати тільки правду. 

– Ясно, тоді знайди вихід, щоб вижити, – байдуже мовила вона. 

 І ось я уже стою біля якоїсь п'ятиповерхової закинутої будівлі, яка схожа на школу. Я підійшла до будівлі, піднялася сходами і вже хотіла заходити, як почула:

– Ці двері не можна просто відкривати – голос був занадто знайомий, та хто це, згадати не могла.

У мене в руках з'явилися маска і рукавички (в них не коронавірус), і я вдягнула це. Тепер можна зайти, сумнівів не було, це справді школа, і так ніби вона більша ніж виглядає ззовні. Ще таке відчуття, наче тут люди не були, як мінімум років десять.

Історія Андерлану

– Ти правильно зрозуміла, це Магічна приватна школа – академія Андерлан, – знов той самий жіночий голос.

– А що з нею сталося, що вона така? – запитала зацікавлено. 

– Спочатку почну з історії. Школа була заснована в 1650 році, а закрилася в 90–х роках минулого століття.  

Та я розуміла, що вона щось приховує і без сумніву  їй відомо, коли академія точно закрилася.

– Якщо це приватна школа, то ви, напевно, знаєте про неї більше? Можливо, навіть навчалися там? – обережно запитала я.

– Як я й думала ти про все здогадалася, – схвально сказала вона і додала тихіше, – У цих стінах надто небезпечно багато згадувати про академію. 

– Зрозуміло, – кивнула, не бажаючи підставляти цю жінку, яка так раптово вирішила мені допомгти.

– Також ця школа–академія знаходиться в реальному світі, і для простих людей виглядає як закинутий будинок, – додала вона. 

– А що робили з такими людьми як я? – сказала, натякаючи на те, як я обожнюю досліджувати такі будівлі. 

– За допомогою чар зробили, щоб ніхто сюди не заходив, – пояснила вона і продовжувала пояснювати доступну для мене інформацію.

 – Ця школа за часів свого існування була дуже популярна, тут навчалися маги з усіх куточків світу. Вчилися з двадцяти до двадцяти п'яти років, це найпізніше, бо у всіх інших магічних школах, починають вчитися набагато раніше. Сюди йшли, щоб краще вивчити якусь одну спеціальність, тому в цій академії було лише три факультети – Чари, Зілля та Алхімія.

– Якби я тут вчилася, то б пішла на третій.

– Туди не так легко вступити, але насправді, раніше ще були Артефакти, Аурознавство та Ілюзія, але їх забрали ще до того часу як я потрапила в неї. ( Сумно, це ж такі важливі факультети. Тепер точно потрібно буде написати книгу, де розповісти довгу історію цієї академії.) 

– Шкода, – зітхнула я, адже мене це теж цікавило, – сподіваюсь, що в тій магічній школі, в яку я піду це буде.

– Звичайно! – вигукнула вона і продовжила захопленим тоном, – Аури це взагалі обов'язковий предмет, тому що з допомогою аури, про людину можна взнати все – від стихії, до всієї іншої важливої інформації. Це залежить від магічної сили чарівника, і це може бути вроджений дар, але такі маги погано можуть протистояти гіпнозу.

Примітка. Ну взагалі вона її обманула. По перше – поглиблене Аурознавство доступне лише тим чиї роди схильні до цього. Початкове – усім. Щодо ілюзій, аби їх вивчати потрібно мати дуже сильну психіку і мати висококласний ментальний захист. А от у тему артефактів я в житті, тому взагалі не впевнена щодо них.  Та й у школу в яку потраплять Анджелі і Аделі це все вивчається лише в теорії. 

– Так, а зараз не про це, ти це і так будеш вчити всі шість років, – швидко відмахнулася вона і перевела тему назад у правильне для неї русло, – Взагалі, про приватні магічні школи мало що відомо, звичайно, якщо ти не відносишся до них. Ця школа не була світла, але й темною не була, і багато років поспіль, а точніше 340, чарівники вчилися тут. Та ось у останні роки академії все змінилося… – вона зробила довгу паузу.

– Почалося все з того, що почали зникати викладачі, але потім вони поверталися і не пам'ятали де вони були перед цим. Звідки вони зникали було конкретним місцем – кабінет Зіллєваріння.

– То їм що, там хтось якесь зілля підливав? – вставила свої п'ять копійок я.

– Ця версія має право на життя, та все було зроблено магією, – таємничим тоном мовила вона. 

– Але як так, що люди були в цьому кабінеті? – не зрозуміла я, – Тобі не здається дивним, що вони всі туди потрапляли? – перепитала зацікавившись. 

Ми з Анджелі дуже любили такі містичні детективні історії і нам завжди було надзвичайно розгадувати, а хто ж головний антагоніст і чому він це робив. 

– Здається, але відповіді я не знаю. Мені теж дивно, чому він вибрав саме цей кабінет? – задумливо сказала жінка. 

Та чи справді вона не знає? Чи лиш хоче приховати щось не розраховане для мої вух?  

– Так, як я уже казала, коли заходили туди, то одразу зникали і ніхто їх більше не бачив. Були версії, що з ними там досліди проводять. Ти б спитала мене, чому ж її не закрили? А суть в тому, що всі поверталися і все було нормально, – продовжила свою розповідь далі вона. 

– Відчуття, ніби це передмова до якогось шкільного хоррору, – ледь здригнулася я продовжуючи йти далі коридором. 

– Можливо, бо далі почалися смерті, – її тон був на диво зовсім байдужим, наче у цьому не було чогось незвичного. 

А може вона і є тою, хто усе влаштувала. 

– Що!? Фільм жахів під'їхав, – протягнула я з краплею сарказму.  

– Ну насправді на цю тему і справді зняли багато документалок і серіалів, тому якщо цікавишся таким, глянеш як випаде нагода, – так як і раніше мовила вона. 

– Та я вже стільки в такому жанрі подивилася, що мене не налякаєш.