Розділ 25 Танцюй щоб вижити.

Ми підійшли до ще однієї кімнати, яка нічим не відрізнялася від першої, якщо не враховувати розмір, і те що в ній було двоє дверей. Цікаво, куди вони ведуть? Хоча, якщо логічно подумати, то там мають бути завдання. Ще одна кажан заговорила. Вони нас, що переслідують?

– Для того, щоб пройти це завдання, скажіть, що ви найбільше любите робити? Анджеліка, ти перша, – звернулася до мене. 

– Ну я люблю танцювати, а що? – байдуже відповіла я, не розуміючи навіщо їй це. 

Я навіть не думала, про те що уже через хвилину буду стояти під дверима, а ця дівчина – анімаг зловісним тоном скаже. 

– Тоді танцюй щоб вижити

До такого мене життя ще не готувало. А якщо не пройду, то на мене впаде там, наприклад, цеглина і скажуть, що так і було? Чи що? Хоча, потрібно думати оптимістично, скоріше всього вони повернуть мене додому, але добре, якщо з пам'яттю.

Якась невидима сила штовхнула мене всередину, а двері зачинилися. Це все відбулось занадто швидко, що я на декілька хвилин застигнула. Точно, вони ж найбільше люблять, щоб коли заходиш, двері за тобою закривалися. Оговтавшись, я роздивилася приміщення, це було щось схоже на клуб–кафе. Я сіла за стіл біля вікна і чекала наступних вказівок. 

– Анджеліко Ланден, зараз тут з'являться квадрати, наступати можна тільки на ті, які світяться, інакше програєш, ще ти будеш танцювати під музику. Я думаю ти зрозуміла правила, – нізвідки почувся голос тієї дівчини, а потім вона додала з деякою жалістю, –  можеш випити води. 

Перед мною вже стояв стакан.

– О, дякую! – посміхнулася, а тоді перепитала, – чи буде дозволено мені це й під час завдання?

– Звичайно, – завпенила та, хоча щось у її тоні змусило мене засумніватиця у цьому.

 Я випила Воду, і морально приготувалася до завдання, після чого сказала, що готова розпочинати.

– Точно? Ну що ж, якщо так, то ...

Мені здалося, ніби тут є хтось невидимий і починає усе забирати, і вже через декілька хвилин зала стала більш просторою. Натомість, з'явився танцпол весь в квадратах, вони поки що не світилися, тому я не наважувалася ставати на них, а то хто їх знає?

Почали звучати перші акорди англійської пісні і я з подивом зауважила, що це моя улюблена. Квадрати почали загорятися. Я швидко перестрибнула з першого на другий, але виявилося, що не все так просто, я справді повинна танцювати, а не просто стрибати.

Тому тепер я вже правильно робила це завдання. І спочатку мені подобалося, тут навіть були україномовні пісні, за що я їм дуже вдячна, але одна з них була така, що я її не знаю, але відчуття ніби десь чула. Дивно.

Та потім квадрати почали настільки швидко змінюватися, що встигнути було просто неможливо. Це все схоже на білку в колесі.

Та тут до мене дійшло, не пройшло і сто років, що головні тут зелений, жовтий і червоний кольори, які діяли за принципом світлофора. Що ж, тепер я могла хоч трохи передихнути і дотанцювала нормально. А ще, я побачила стіну, на якій писали мої бали. Максимум можна набрати 100 балів за всі пісні і 20 за одну, тому перша (пісня) – 20, друга – 15, третя – 6. Мало, але це ясно чого, далі четверта – 9 і п'ята – 15. Прохідний бал 60, а в мене 65, як раз нормально.

А от далі на стіні з'явились букви і там писало – другий раунд. Ясно, першого їм не вистачило, не здивуюсь, якщо і третій буде.

– Ну що ж, готуйся, Анджеліко, – почула я знайомий голос. 

– Давно не чула, називається, а як хоч тебе звати? – запитала просто, бо втомилася називати її кажаном. 

Мені дали час відпочити і я змогла випити води. 

– Я не можу сказати своє ім'я, поки ви не пройшли, хоча скорочено – Несса, – легко дала відповідь вона. 

– Ясно, а яке завдання далі? – запитала з цікавістю. 

– Тобі потрібно танцювати постійно ковзаючи, і ні на мить не зупинившись, інакше вибуваєш. Кількість пісень та ж сама.  

– Зрозуміло, а якщо не пройду, то яка моя подальша доля? – потрібно запитати поки вона націлена на розмову. 

– Опинишся біля початку Дороги, без права зайти і чекатимеш свою подружку, а якщо вона не пройде, то все буде ще швидше, – мовила вона з неприхованою презирливістю. 

– Ясно. Я готова.

Добре. Квадрати зникли. Я приготувалася, музика заграла.

– Давай, Анджеліко, ти зможеш – підбадьорила саму себе.

Але це не допомогло. Це я зрозуміла, коли вже перша пісня була 7 балів. Цей раунд важче ніж попереднє, майже неможливо ковзати по поверхні, на якій це ніяк не зробиш. Тобто, марна трата часу якось старатися, бо сили мене покидають, а ще тільки друга пісня, тому, потрібно просити допомогу, я не можу не пройти це завдання. Торкнулася білого кольору королеви Лілеї.

– Добрий день, королево Лею, допоможіть будь ласка, – попрохала у неї. 

– Зараз. О, тут почалася найцікавіша частина, а ти довго трималася, – тепло сказала вона. 

Вони мене вже дістали, якщо ще хтось це скаже, я приб'ю ту людину, але зараз не до того. На мені з'явилось дивне взуття, мабуть, спеціальне.

– Дякую, Лея!

Зараз ковзати стало набагато легше, тепер можна танцювати і ловити від цього кайф. Я ж насправді, дуже люблю це – коли повністю віддаєшся ритму і музиці, не звертаючи увагу на те що робиться довкола, коли ти зливаєшся з танцем і живеш ним, можна забути про всі проблеми і просто насолоджуватися. Танець – це те, як я живу, танець – це те, для чого я живу, танець – це і є життя (щодо останнього, є такий термін в моєму магічному світі, як "танець життя" і краще, коли ніколи не використовуєш його на практиці, бо це означає, що над людиною смертельна небезпека, потім Анджелі про це взнає).

А зараз для мене немає якихось небезпечних термінів, дякуючи королеві, я справді змогла нормально дотанцювати, так як завжди, всі проблеми відходять на задній план, є тільки я і музика. На жаль, танець вже завершився, і чому щось приємне так швидко закінчується. Набрала я 87 балів, а прохідний 85.