Розділ 23 Дорога Життя - історія. Венельс Монріде.

Ми знову були на тій самій галявині, де розпочинали свою подорож в Енстраґральті, у мене знову ті самі думки, і ще й вечір. Знаєте, якось це все занадто символічно. Та зараз було страшніше, тому що, ми йдемо на "Дорогу життя", звучить так собі.

- Енгайдо, а що означає назва цієї дороги? 

- Анджеліко, ця історія довга, а нам скоро йти, - спробувала відмахнутися вона.   

Здається, вперше назвала мене повним ім'ям, і невже вона справді не розкаже.

- Ен, це така собі відмовка, тому що зараз 17:00, а йти нам о 19:00, думаю ти зможеш вкластися в дві години, - своїм постійним скептичним тоном сказала подруга.

- А взагалі, нам просто цікаво - додала я.

- Добре - з тоном мучениці, сказала Енні, і продовжила.

Тоді почну із заснування.

Ми сіли якнайзручніше і приготувалися слухати нову, цікаву і захопливу розповідь. Нарешті ми взнаємо більше. Ен взяла пляшку води, випила ковток і почала.

- "Дорога життя" - це і є дорога, яку створили за правління королеви Венельс Монріде.

Також її називали Венельс Жорстока. І це не дарма, а все через список законів, який вона видала, і дала наказ спорудити Дорогу, яку проходили ті люди, які не виконували їх. Та на жаль, вони були такі, що виконати їх було майже не можливо.

Погляд феї посумнішав, але вона продовжила:

- Жахливі тоді часи були. Люди були налякані і здригалися ледь не від кожного шороху, тому що думали, що ось зараз прийдуть слуги королеви, і заберуть їх на ту Дорогу.

- Шкода тих людей. Але ти знаєш, які були завдання?

- Мені теж ця історія була завжди сумна, і раніше я навіть плакала. Мені бабуся розповідала, яка була там.

- А хіба це не дуже давно було? - запитала.

- Ні звичайно, та й я казала, що феї живуть довго, а це було всього-на-всього 125 років назад, якщо я не помиляюся.

- Ну для вас це мало, а для нас це багато.

- Так от, моя бабуся розповіла, що там 15 завдань: десять питань і п'ять завдань. Питання могли здаватися занадто простими, та насправді, це було не так. А ще, найчастіше на них не потрібно казати правду, а ще краще маячню. Щодо завдань: деякі доволі небезпечні, хоча є і легші. Та все вирішувало останнє.

Вона зробила довгу паузу, як часто любила робити.

- Останнє, це були дві таблетки, як на мене, класика жанру. Як ви зрозуміли, одна - життя, друга - смерть. Але бабуся говорила, що якщо все виконано правильно, то й таблетку вибереш правильну.

- Хоч щось добре.

- Але за що туди потрапила... - Ада на хвилину зупинилася.

- Глорія Лоєр-Тернер - підказала фея. І сама продовжила: ( я яка хоче згадати в кого з моїх персонажів було прізвище Лоєр, бо інакше я б не виділила.

Знайшла, це героїня моєї улюбленої написаної книги про героїнь, які помінялися реальностями, одна з найпохмуріших моїх книг. ) 

- Тоді за будь-що, могли зловити і заставити проходити. А коли всі  зрозуміли як проходити завдання, їх зробили ще складнішими. Тому почалося постання, перші - жорстоко придушили, але потім, її нарешті змогли перемогти і вбити, але це не точно. А от далі стає ще цікавіше...

Ми завмерли в очікуванні. Що ж буде далі?

- У крові королеви знайшли досі невідому феям речовину - Авермін.

- І що в ній такого? - з цікавістю запитали. 

- Ця речовина дозволяла темному чарівнику того часу керувати нею і заставляв робити всі ті жахливі речі. 

- Пристрасті і драма зростають в геометричній прогресії, а розповідь стає ще цікавішою - не змогла не прокоментувати я.

- Ти навіть не уявляєш які, та щоб зрозуміти більше, нам потрібно думками повернутися ще в той час, коли Венельс була принцесою, і тільки мала стати королевою. Тоді, на ній хотів одружитися цей чарівник, і це стало його помстою за відмову.

Венельс одразу зрозуміла, що йому більше потрібна корона, а не вона, тому відхилила цю пропозицію. Дивно те, що темною вона стала якраз після того. Щодо цього є велика кількість різноманітних версій, деякі з них навіть логіці не підлягають, але головні ці.

1) Те що він підлив їй Авермін;( хіба ти про це раніше не говорила?)

2) Те що він був під зіллям зміни зовнішності та сам правив замість неї.( А це було б цікаво)

На щастя, його тоді знайшли і зробили все, щоб той більше не ожив.

- Шкода королеву, він їй життя зруйнував, ще й померла, хоча стоп!

Тут подруга зупинилася і над чимось задумалася. Одна думка одночасно промайнула в нас обох, а в голові звучали слова феї, "щоб він не міг ожити".

- Ожити? - це слово ми сказали одночасно.

- Швидко ви здогадалися. Так, справді існує версія, що королева досі жива.

- Але як таке можливо?

- Фей і чарівників об'єднання не ховають, хоча в нас є кладовище. Їх залишають в їхньому будинку, щоб вони могли переродитись (і таке тут існує)

- А це ще що таке? - запитали ми.

- Переродження - це коли людина не помирає, а може переродитися в себе, або дуже рідко, в якусь іншу людину. Вся пам'ять минулих життів зберігається. Це може тривати від п'ятдесяти до сто п'ятдесяти років.

- Я навіть не знаю як це, з однієї сторони добре, але з іншої - погано, бо типу заснув в одному столітті, а прокинувся в іншому, для цього потрібно вміти пристосовуватися.

- Так і є. Так от, до цієї версії: дехто думає, що наша королева Магнолія і Венельс, це одна й та сама людина, але звичайно, ніхто це не довів.

- Але якщо це так, то тепер у неї хоч життя краще. Тому ми за цю версію.

- Та й я теж. Якщо це так, у неї є справжня повноцінна сім'я, її люблять піддані, королівство не таке як тоді. Але зараз ми точно не можемо нічого взнати, тому, на такій приємній ноті, завершимо цю розповідь. Нам пора.

- Я тут хотіла запитати, а в нас ті таблетки будуть?

- По ідеї ні, але дійдете, то побачите.

- Якщо ні, то добре, не хотіла б таке пити.