Розділ 18. Завдання від Шендевільни - лабіринт

Шендевільна приходить до тями після становлення скульптурою, сідає назад у свій трон і пояснює. 

- Тепер, як ви повернулися, я можу сказати, яке там завдання. Потрібно пройти лабіринт, щоб дістатись до виходу, а не так кудись.

- Зрозуміло. Я люблю лабіринти та думаю, що це може бути моя стихія, королево, - сказала Аделі. 

- Це цілком можливо. Така стихія справді існує, крім чотирьох головних, є ще багато інших, похідних або просто другорядних.

- Ясно, я навіть раніше не чула, що таке можливе.

- Та все в житті можливо. Йдіть я проведу вас.

Проходимо різними коридорами та залами, потім спускаємося моїми "улюбленими" закрученими сходами вниз, а далі коридор, в кінці якого - ковані двері. Вони були не великі, але такі, наче вбиті в камінь. Ще вони виглядають, неначе є тут вже понад сто років. Ніхто з нас не наважувався їх відкрити, та й на вигляд вони такі, що точно не хочеться в них зайти, від них віяло чимось таким, що відштовхує.

- Ну що ж, заходьте - вона підступно посміхнулася. 

Але заходити мені точно не хотілося. 

- А це точно тут? - Аделі сказала це якось злякано, і мабуть, вперше не рвалась в лабіринт.

- Точно, точно заходьте, - посміхнулася Шенді хитро. 

Аделі Фрейлез

Я стояла найдалі, але почала підходити. Зрозуміла, що маю їх відкрити перша.

Крок за кроком проходжу біля всіх і вже стою під дверима, які покриті пилом часу і таємничістю того, що ховається за ними.

Я рвучко відкриваю їх.

І там була темрява, темрява, за якою не видно нічого, та ледь-ледь можна побачити сходинки. Темрява заповнювала весь лабіринт.

Я закрила двері і відійшла назад.

Анджеліка Ланден

- І що там? - з цікавістю запитую її. 

- Темрява і більше нічого, хоча ні, трохи видно сходинки.

- Королево, я розумію, що ви королева Зла, але зробіть, хоча б щоб світло було.

- Воно автоматично вмикається, - знову хитро посміхнулася. 

- Ага, так я вам і повірю, - нахмурилася. 

- Але це справді так. Йдіть.

Вона пожаліла нас, і дала Аделі ліхтар.

Тепер двері відкривала я. Світла, поки що, так і не було. Ми почали спускатися вниз знову спіралеподібними сходами, від яких у мене було запаморочення.

Як тільки ми переступили останню сходинку, ліхтар погас і зник, а двері з гуркотом зачинилися. От знала, що тут щось не так. Світло нам давало тільки сріблясте світіння крил Ен, бо вона перетворилася у свою нормальну форму. 

- Якщо це пастка, я приб'ю Шенді, - прошипіла вона. 

І тут почули.

- Я не знала, що так буде, -  виправдання від Шендевільни.

- Добре ти все знала - це ми сказали одночасно з Манді. Секунда в секунду.

- Добре ти все знала - продовжили.

- Чи їм там все життя бути?

- Та не винна, що воно не хотіло вмикатись. Зараз спробую ще раз, - розлючено заперечила вона. 

Виявилось, що світло це факели, які почали скрізь з'являтися. Хоча, що я хотіла, це ж підземелля.

- Дякую! - сказала Енні, але її голос все ще звучав сердито.

Нарешті ми вирушили.

- Тут є пастки. Шкода, що я гілку ніяку не взяла, - порушила мовчанку Ада.

- Скажи, як гілка може допомогти в знаходженні? - голос феї звучав глузливо.

- У мене є свої способи, Ен.

Далі йшли, знову мовчки. 

Цю ділянку дороги, якою ми зараз йдемо я прозвала "Кам'яною алеєю" тому що ідеш, ідеш, а крім коридору з каменю нічого немає. Потім повернули ліворуч, де був коридор, якому здавалося кінця краю немає.

А Енді постійно бурмотіла - "тут десь мають бути двері." "А ось, знайшла", - вона переможно усміхнулась. Торкнулась рукою стіни, і  стіна від'їхала в бік. Магія - це чудово. Зайшли всередину, точніше пролізли в малесенький тунель, у якому навіть в повний ріст не станеш.

- І що, нам далі повзти? 

- Ні, - тихо і відсторонено проговорила моя подруга. 

Ось дивись - вона трохи подумала, торкнулася стіни, і так само як в Ен двері відкрилися, і пройшли в комірку із ... скейтбордами.

Вони були не прості, (і ні не золоті) а спеціально зроблені для таких тунелів. У них було вісім коліс, і такі, що був на всю ширину цього тунелю. Також можна було оборати будь-який колір і щоб колеса в них світилися, що ми з Аделі і зробили.

- І все таки, як ти це зробила?

- Просто - відповіла подруга і загадково посміхнулася. 

А зараз сідаємо і їдемо, - продовжила. Першою була Аделі, далі я і остання Енні.

У цьому тунелеві не було світла, тому тут скрізь непроглядна, тиснуча темрява.

Ось і початок пригод в лабіринті. В наступному, дівчата знову не будуть разом і їм потрібно буде знайти одна одну. Хто б сумнівався. Візуалізації як завжди можна знайти в телеграм- каналі.