Розділ 17. 2 Замок Працьовитості. Повернення.

Аделі Фрейлез

Королева Лілея зустріла нас біля входу.

– Добрий день, королево!

– Привіт, Лея – так привіталися Енгайда і Анджеліка, яка вже її знала.

– Привіт всім. Рада вас знову побачити!

 І вона яскраво посміхнулася.

– Як ти уже знаєш, Аделі, я королева Працьовитості і у нас є такий звичай, як квіткові імена, – пояснила вона мелодійним голосом. 

– Так, я знаю, перед цим мені розповіли. Хай буде Флокса–Фіалка, – мовила я і побачила як Анджелі завмерла дивлячись на мене, як на восьме чудо світу. 

Її погляд сповнився подиву, а потім змінився на полегшений, а її обличчя осяяла радісна усмішка. Цікаво, що вже я встигла пропустити?  

– Подвійне. Рідко хто так обирає, – задумливо протягнула королева, чомусь у неї були чимось схожі емоції як у подруги. 

– Моє незмінне – Бегонія, – кинула подруга. 

– Моє Едельвейс, – сказала Енгайда. 

Анджелі здивовано подивилася на неї.

– Але ж тоді, ти не казала своє ім'я? – зміряла її чи то здивованим, чи то навпаки невдоволеним поглядом, Ліка.

 – Ой, та яка різниця, коли казати, – відповіла вона.

Далі ми пішли на кухню. Дивно, але навіть я була трохи засмучена через це. Розповідь Енгайди справді захопила мене, і я ще більше захотіла потрапити в магічну академію. 

Це були так незвично для мене – раніше я б лише скептично посміхнулася при згадці магії і подивилася на того, хто про неї говорить як на дурня. Та тепер почала відчувати якусь дивну спорідненсть і усвідомила, що це набагато ближче для мене, ніж я могла думати. 

Що ж, а зараз потрібно готувати торт, та інші страви, щоб швидше завершити і у нас було більше часу.

Гардеробна королеви була велика, а суконь було безліч. Як добре, що мені допомогла Лея, а то сама б не впоралася, хоч і розбиралася у стилі значно краще за подругу. У школі мене часто називали моделлю або навіть королевою стилю. 

Проблема була у тому, що я мала ходила у сукнях, а так я часто допомогала іншим підбирати одяг і мені часто говорили, що я повинна стати дизайнером одягу, бо наша країна багато втратить без такої як я. Нарешті ми обрали. 

Аделі. І коли я це я комусь допомагала. Притормози. 

Елевонда. Але ж усе інше правдиво? 

Аделі. Ну можна й так сказати, якщо не рахувати твоє значне перебільшення в кінці. 

Ця сукня не була моїм стилем, але підійшла гарно. Зачіску довго не знали, яку обрати, та нарешті зробили. Взуття я вибрала таке, як і в Анджелі – чорні кросівки на високій платформі. Мій образ був готовий.

Ми зібралися. Бальна зала мене теж здивувала, раніше, я ще не бачила такої розкоші. Побачивши Баюнетту, ми підійшли привітатися, крім неї тепер впізнали королеву Зла, по сукні морського кольору. Мандевільну, так і не побачили, далі була зустріч з Тернерами. Ми сіли за стіл, і з цього моменту більш детально. Передаю слово Анджеліці. 

Анджеліка Ланден

Вгадайте біля кого сиділа Аделі?  Хто подумав, що це Олів'єрент, вітаю, це була правильна відповідь! Звичайно, це було те саме місце на яке я думала раніше, і вона була тою самою загадковою фіалкою до якої тепер дописалося флокса. 

Так, де мій чай з шипшиною? На щастя, він тут був і тепер я сиділа і думала про те, яка вони ідельна пара. Як добре, що Бен навчив, що думати потрібно тихо, а то, Делі за це і прибити могла б. Але мені було без різниці, я пила чай та чекала на подальший розвиток подій. Згадавши, те що може бути, всміхнулася.

– Привіт, Джелі! – з роздумів вивів голос Бена, який я точно з нічиїм не сплутаю, тепер його тон був більш радісним і теплим. 

– Привіт, Бен! Рада, що пам'ятаєш! Чай будеш? – з хитрою посмішкою сказала я. 

– А давай, а в честь кого? – запитав він, сівши поруч. 

– В честь помсти твоєму брату, за те, що він нас шиперить, то тепер він в мене з Аделі, – задоволено мовила я.

Я це майже прошепотіла, щоб Ада не почула.

– Аделі Фрейлез. Приємно познайомитися! – вона привітливо посміхається.

Подруга зрозуміла, коли говорити, тому я рада.

– Бенжамін Фенлерс. Мені теж.

Та невже!? Хтось по–іншому, ніж зазвичай відповів на це. 

Нарешті звернення королеви, яке я довго чекала. Тихо прошепотіла Аделі лише одне слово, приготуйся. Що ж, тепер я віддаю слово моїй подрузі і відходжу на задній план.

Аделі Фрейлез

Я сідаю на відведене мені місце. Подруга дивиться якось дивно, та згодом я розумію, що означає цей погляд. От же ж!  До нас підходить хлопець, якого Ліка вже знає. І про що вони там перешіптуються? Та добре, це не моя справа.  Зараз починається промова Леї, і Анджелі говорить, щоб я підготувалася. До чого? Та ось все стає на свої місця.  

– А зараз буде відкриття балу, є хвилина, щоб знайти пару. 

Я чую в думках своє ім'я. 

Що робити? Анджелі запрошує Бен, а я з жахом думаю про те, що ж мені робити далі. Я була інтровертом і зовсім не розуміла як діяти. 

До мене підійшов хлопець, який мав сидіти зліва. Ну що ж, була не була. Якщо вже Бог послав можливість, то гріх нею не скористатися. 

– Аделі Фрейлез – найчарівніша посмішка з мого арсеналу.

– Олів'єрент Фенлерс, –  він хитро посміхнувся. – Немає з ким йти? –  запитав з розумінням. 

– Є таке – жалісливо всміхнулася, що ж от і потренуюся в акторській майстерності, все ж саме акторкою я хотіла стати. 

– А мені Анджеліка розповідала про тебе. Що ж, запрошую на танець, Аделардо, – шепотом промовив він. 

Отже, я вгадала, що він дивився так, наче знає мене. Що ж обов'язково потрібно розпитати пізніше, а зараз часу не має. 

– Приймаю запрошення. І дякую – тихо мовила.

Чомусь мене перекидає на сходи, з яких ми вперше спускалися. Я була з одного боку, а подруга з іншого. Десь на підсвідомому рівні, зрозуміла, що повинна робити. Спуск відбувся без пригод, і ось ми вже пішли танцювати. На відміну від Анджелі, я дуже добре вміла танцювати вальс.