Розділ 17.1 Будинок Енгайдо. Замок Ліні- нові деталі

Знову галявина, знову зустріч з сестрами Енгайдо.  

– Тобі ж Вел все розповіла? – повернулася вона до мене з деяким хвилюванням. 

– Так, і батьки теж, – відповіла тихо. 

– Це дуже добре, – сказала Ейга з помітною радістю від того, що не потрібно буде повторювати усе двічі і вийде все швидко завершити. 

Далі ми зайшли в будинок. Взагалі, без ілюзії я його ще не бачила, тому було цікаво, який він? Виявилося, що двоповерховий і є багато речей з магією.

– Хочу показати тобі артефакт, який однозначно тебе здивує! – сказала Елінго.

Я лише зміряла її невдоволеним поглядом. Ми не були з нею настільки близькими, щоб я кудись з нею йшла. 

– Мене мало що може здивувати, – відповіла я зі скептичною посмішкою, але ці двоє розуміюче переглянулися і загадково посміхнулася. 

Коли ми зайшли, я застигла. Цей артефакт був просто... а його властивості вражали! Завжди думала, що мене нічим не здивуєш, але як я помилялася!  Магія – це те, що не перестає дивувати, скільки всього можна зробити маючи її! І зараз я зрозуміла, що точно хочу бути чарівницею, що ж Елі, тобі першій кому вдалося викликати в мене подив.

– Що, випади з реальності бувають і в тебе?  – саркастично спитала подруга.

– Та є трохи, а що не можна? – підколола її. 

– Та нічого, я минулого разу про тебе тут дивилася, – відкрила правду вона. 

– От же ж, а зараз я б хотіла дізнатися про Елі, – протягнула я, адже вона вже давно викликала у мене дивне занепокоєння. 

– Для цього потрібне її фото, – глянувши на мене з під лоба пробурмотіла Анджелі. 

Було видно, що подруга не схвалює мої дії. І чому в мене таке відчуття, ніби ми помінялися місцями (ага, в мене теж, але це ненадовго).

– Без проблем, – я здивувалася, коли сама Елінго приклала свою фотографію, наче цією дією показуючи, що їй немає, що приховувати.

І вже через хвилину я могла дивитися на кулю в дії. Те що зробила коштувало, щоб побачити це. Вона світилася різними кольорами, а листок просто впав в руки. Насправді, нічого такого про неї не було, якщо не рахувати деяку інформацію. Про одне я спитала, але інше було закрито як спойлер і відкрити текст було неможливо. 

– Елі, а що означає фея–напівкровка? – зі здивуванням перепитала, хоча у голові вже були деякі здогадки. 

– Коли хтось з батьків є простим чарівником, – просто відповіла вона, наче знала, що спитаю це.

До мене закрались підозри. 

– Так дівчата, а тепер біжимо поки ми не розчинилися через енергію і магію кулі, – сказала вона занепокоєно. 

Я швидко почала бігти, але мені було погано і я ледве могла триматися, щоб не втратити свідомість. Елі знову наклала ілюзію.

– Дивно, того разу свідомість втрачала, а зараз тільки легке запаморочення, – сказала Анджелі.

– Це тому, що тоді була тільки ти одна, а тепер магія розділилась на вас двох, – пояснила Елінго. 

Я ж думала, що вона знає звідки ми.

– Тобто, ти знаєш, що ми з майбутнього? – перепитала я. 

– Звичайно, – кивнула і подивившись на наші вражені погляди, мовила ледь сплеснувши руками, – Дивно, сестра мала б сказати, що в минулому вас всі пам'ятають, може Ен забула, але це малоймовірно.

– Дякуємо за інформацію. 

– Я просто сказала вам те, що ви і так повинні були і без мене знати, а тепер пішли на обід, – до неї знову повернулася її сонячна усмішка і теплий погляд очей. 

Мені ця сім'я дуже сподобалася. Далі була бібліотека, в якій я вже була одного разу. Що ж, книга "Вітер змін" відразу стала моєю улюбленою, тому у мене є її копія. Довго ми тут не затрималися і вирушили в замок Ліні.

Анджеліка Ланден

І знову нас зустрів Баю. Аделі, яка дуже любить котів відразу погладила його, від чого той замуркотів.

– О, ти з минулої нашої зустрічі пам'ятаєш, що я люблю, коли мене гладять, – самовдоволено посміхнувся він. 

– Звичайно – відповіла подруга.

Знайєте, Аделі, це та сама людина, яка завжди ходить похмурою, вся така холодна і цинічна, але як тільки бачить котиків її очі відразу починають сяяти, а усмішка стає справді щирою і радісною. Її думками точно були щось типу – “Ну який він милий, я просто зараз заплачу від передозування милотою!!!”

Я теж погладила, а то нащо ображати кота, який мені теж подобався. Баю завів нас в спальню.

 – Я б звичайно, порадив вам кращі ліжка, а не гірші, але знаючи, що ви з майбутнього, не зроблю це, – з найбільш байдужим виразом мордочки пройшов приміщенням. 

Правильно, а то ми зміряли його вбивчим поглядом, це ж минуле нам не можна довго спати. ( ну взагалі, ви б могли повернутися в минуле, щоб виспатися)

– Знаєш, давай ось ці виберемо. Ен скільки на них вийде поспати? – звернулися ми до фей, яка як слідувала за нами по пятах. 

– Тільки два дні.

– Чудово, це нам підходить, – переглянулися ми. 

Нарешті я зрозуміла, що означали ті слова зі сну. Мені прямим текстом сказали, що я і Ада повинні дойти до кінця, пройти це все разом, тому і зробили щоб вона повернулася. 

Аделі Фрейлез

Ранок. Пройшло два дні, і тепер потрібно йти до королеви. Цікаво, що там буде, яка вона. Того разу мені так і не випало нагоди відвідати її. Тому я з нетерпінням очікувала на зустріч, хоч і могла приблизно скласти її вигляд. 

До нас підійшла кішка і повела в тронну залу, опис якої вже згадувався раніше від імені моєї подруги.  Королева сподобалась, хоч вона відноситься до злих, але викликала лише одним своїм виглядом захоплення і повагу. Може це якийсь особливий вид магії чи що? (Хоча, це теж одна з моїх улюблених королев)

– Добрий ранок, Ваша Величносте!

– Добрий ранок, Анджеліко і Аделі! Добре, що знаєте про звертання.

– Стоп, але коли я тут була, то трону не було, – прошепотіла подруга.

– А де вона тоді сиділа, не на підлозі ж, – ледве не засміялася