Розділ 16 Зустріч з Шендевільною

Королева повела нас підземеллям, де все було змуровано з чорного мармуру, що надавало цьому місцю таємничості. Потім Мандевільна довела нас до сходів, які вивели до дверей. Як на мене, вони зовсім не підходять замку, чомусь більш нагадують браму, але може, це як своєрідний кордон між замками, між двома сестрами, між двома стихіями...

Королева перша підійшла до цих дверей.

– То ви теж йдете з нами? – здивовано запитала.

– Та так, сестру побачити захотілося, – промовила вона якось дивно всміхнувшись. 

Ага, так я і повірила, просто хоче проконтролювати, щоб вона мені нічого поганого не зробила.

Ми зайшли, але на цьому наш шлях ще не завершився. Для того щоб дійти до Шендевільни довелося йти великою кількістю коридорів і зал, та ось нарешті ми увійшли до тронної. Вона була майже така сама як в Манді, тільки ще темніша.

– Добрий день, Ваша Величносте! – вкотре звернулася я, відчуваючи себе запрограмованим роботом. 

– Привіт, Шенді! – на диво, так привіталася і Енні. Неочікувано.

– Привіт, Анджеліко! Привіт Манді і Ейга! – дивно, але говорила вона цілком привітно. 

Може їй просто нудно тут сидіти і вона рада, що її відвідують. Це було так дивно, все ж Шендевільна королева Зла. 

– Але чому так вийшло, що ви бачите Енгайду, і як я зрозуміла, нормально спілкуєтесь? – не стримала своєї цікавості і здивування. 

Але замість королеви відповіла сама фея.

– Тому що мені не обов'язково ставати перед нею невидимою, я її добре знаю. Звичайно як і Нетту, але вона мене не пам'ятає.

– Зрозуміло, – тепер усе й справді набувало значення. 

– Ми єдині, хто зберіг пам'ять серед королев, яких ти проходиш. Тому що ми втілюємо ці поняття, я – зло, вона – добро, тому у нас і не змогли забрати пам'ять, – тихим голосом прояснила ситуацію Шендевільна. 

“От тільки це не так. Все–таки є те, що вони забули.”( А одна з них, ще й свого чоловіка і доньок) 

– Ясно, – чомусь мені стало сумно.

Та ось Шенді нарешті згадала втіленням чого являється і вирішила ввімкнути режим королеви–зла. Її голос змінився на більш приторний і фальшиво–співчутливий. 

– Знаєш, Анджеліко, мені так не хочеться, щоб з тобою щось сталося на "Дорозі Життя"! – солодко проспівала вона. 

Мій погляд став здивованим, я взагалі про цю дорогу нічого не знаю, але її вигляд точно не викликав бажання в неї зайти (третій розділ). Королева тим часом говорила далі, не звернувши увагу на мою реакцію. Може це й краще.

– Тому давай ти просто підеш моїми підземними ходами додому, але так ти забудеш про цей світ і будеш думати ніби це був сон, – її погляд так і говорив – нужбо, погодься швидше, Анджелі. 

А я вже реально хотіла погодитися...ні звичайно, особливо після останнього речення. Але чому про це потрібно забувати? Щоб я нікому не проговорилася чи причина в чомусь іншому, про що я ще не знаю. Мабуть так, потрібно щось сказати королеві і треба щоб відповідь не була якоюсь дурною. ( та невже?)

– Королево, а чому ви так впевнені, що я не пройду? Я читала багато книжок про це і в них, обрані живі залишалися, принаймні, поки не виконають своє завдання, – ображено все заперечила я. 

У мене все ще були сподівання, що якщо я продовжу проходити цю історію, то в нагороду зможу отримати зустріч з Аделі. Все ж без неї я відчувала себе якось неправильно. 

На її обличчі з'явилася весела посмішка.

– Ніхто ще мені так не відповідав, – коротко засміялася вона. 

– Знаєш Анджелі – заговорила Манді. – Ось і завдання від Шенді під'їхало. 

Поки що сказати я нічого не встигла, бо вони зустірлися поглядами і обурено вигукнули. 

– Мандевільна!!!

– Шендевільна!!!

– Вони насправді не люблять скорочені версії своїх імен, – пояснила Енні.

– Тоді чому вони згадали про це тільки зараз? І вони як Баю з Неттою.

Ну що зробиш з тим, що я все ще не можу забути ту історію. Хоч би не розсміятися вголос, а то ще подумають, що це я з них.

– Тому що був привід для цього і так, тут ти права, – погодилася вона. 

– Ясно, Ейга. То що, завдання полягає в тому, щоб пройти тими ходами на вихід, а не додому? А що буде, якщо я ненароком вийду не там? – вголос розмірковувала я. 

– Ти майже все правильно зрозуміла. От тільки, це повноцінний лабіринт, а ще все залежить від твого бажання, хочеш додому – коридори тебе туди і виведуть, а якщо проходити завдання, то ходи зміняться відповідно – пояснила Шендевільна.

– О, тоді сюди потрібно мою подругу, у неї вроджений дар таке проходити. Вона була б рада пройти його зі мною і Енні, – згадала про дивне захоплення Ади.

– Тоді поклич її, – просто сказала вона.

– Як!? Типу, Аделі Фрейлез у нас тут є лабіринт, тому йди швидше сюди, а то без тебе підем! – я почувалася дурненькою, але якщо це справді так, отже і вона теж якось зможе потрапити на бал. 

Вона стояла переді мною і на відміну від мене зовсім не здивована. Я з нерозумінням дивилася на неї, не знаючи що сказати.

– Ого, а я думала, просто це сказати, а тут, подіяло, – говорила з сарказмом, щоб приховати своє хвилювання. 

– Все в житті можливо – це була філософія від Мандевільни.

– Ага, зрозуміло, і чому я дивувалася, це ж паралельний магічний світ, – радісно протягнула я. 

Нарешті я підійшла і обійняла Делі. Як же рада її бачити, і думаю вона мене теж. Хоча інакше б, не прийшла сюди.

– Привіт, ще раз, Аделі!

– Привіт, Анджелі!

Ось і відбулася зустріч подруг, ось і повернулася Аделі. Лабіринт від Шендевільни, вже є тим справжнім завданням, яке підготує їх до наступних. Цей розділ має дві частини і у наступній, буде таке, від чого ви (думаю) будете здивовані.