Розділ 14. Бал

Я гордо піднявши голову, тихо ступала за Енні і Леєю, стараючись йти так само рівно, як і вони, як справжня аристократка. Ми пройшли багато коридорів, які були гарно освітлені, доки дійшли до дверей.
 
Королева спустилася вниз і пішла до гостей, а я вирішила роздивитися залу зверху. Скрізь були світильники, які дарували світло. Столи, заставлені великою кількістю їжі і напоїв, були близько до стін, щоб було більше місця для танців.

– Королеви теж є із своїми сім'ями, тільки вони під зміною зовнішності. А ось там мої сидять, піду до них, – сказала Енгайда. 

– Ясно, я з тобою, хочу теж їх побачити, – швидко відповіла. 

Вона кивнула і ми спустилися з останніх сходинок, направляючись до Тернерів.

– Привіт всім! Рада вас бачити! Ліорен маєте гарний вигляд, – яскраво посміхнулася, адже їхня присутність насправді приносила мені спокій.  

 – Ох дякую, Анджелі, ти теж, Лея як завжди може знайти для всіх щось гарне, – з теплотою промовила вона. 

– Дякую, – мовила зніяковіло. 

Привітавшись з іншими Тернерами і похваливши їхні вигляди, все ж сестри й справді одягнулися неймовірно. Уже хотіла йти до столів, але вловила знайому постать у звичній лавандовій сукні і не втрималася, щоб не підійти. Навіть зміна зовнішності не змогла зробити її невпізнаваною. 

– Добрий вечір, Ваша Величносте королево Баюнетто, – я втомилася поки вимовляла це все, дивно, що так не було в неї і продовжила, – а де Баю, чи котів, навіть анімагів, на бал не впускають? – я мило посміхнулася.

– Добрий вечір, Анджеліко. Тобі не здається, що ми занадто часто бачимося? – нахмурилася вона. 

– Та ні, хіба ви не очікували мене тут побачити? – не зрозуміла її уїдливого питання. 

– Надія помирає останньою, – важко зітхнула вона. 

– Що, я вам вже так набридла, що ви мене бачити не хочете? – посміхнулася. 

– Ага, а Баю ось там, якщо тобі так цікаво.

Я подивилася в той бік, куди вона показала.

– Вітання Баю, вам дуже личить цей бантик, а ця корона надає вам вигляд Короля Котів, – защебетала я компліменти, щоб підбадьорити його.

– Мурр. Вітання, Анджеліко Ланден, ви теж чудово виглядаєте в цій сукні, – кинув у відповідь він. 

– Дякую. 

І тут я задумалася, з ким буде танцювати Нетта?  Не думаю, що з Баю, а то виглядатиме це ой як смішно. Від цих думок я ледве втрималася, щоб не засміятися вголос, тому запитала.

– А з ким ви тут? – спробувала перевести тему. 

– Ще дочка Камелія. 

– Зрозуміло. Що ж, була рада вас побачити, – наостанок я зробила реверанс і повернулася, щоб йти. 

– Я теж. 

Вона посміхнулася якось фальшиво. Мабуть, Баюнетта просто не в настрої, через те що Баю кіт, і не може перетворитися.

Я нарешті підійшла до столу, і сіла там де було написано моє квіткове ім'я. 

Цікаво вони придумали, нічого не скажеш. На жаль, дозволялося їсти тільки після промови королеви, це мені Ейга пояснила. Я звичайно не наїстися прийшла, але зрозумійте мене, я майже нічого не їла цілий день. 

– Привіт! – почула я голос якогось хлопця, який сидів праворуч від мене.

Він мав каштанове розтріпане волосся, вдягнутий в костюм і виглядав надто ідеально. Наче той самий син маминої подруги. На цьому моменті я ледь стримала усмішку, бо в подруги моєї мами була дочка, тобто моя подруга Аделі. 

– Привіт! – чарівно посміхнулася.
Треба ж справити гарне враження. ( Правильно робиш Анджелі) 

– Я Бенджамін Фенлерс, – сказав він тихим приємним голосом, поправляючи своє волосся нервовим жестом руки, наче йому було чи то некомфотрно в моїй присутності, чи то він був просто з тим людей, які не дуже добре вміють знайомитися. 

– Анджеліка Ланден. Приємно познайомитися! – мовила я, яскраво всміхаючись. 

– Навзаєм. І гарно виглядаєш.

– Та дякую. Так незвично, що кожний другий це говорить. 

Насправді, я просто хотіла поговорити, бо так менше відчувався голод. ( Бідна Анджелі, треба було хоча б води випити) 

– А що тут такого? – не зрозумів він, а ще він став якимось більш спокійним. 

– Та ніби й нічого, але все–таки. – і це була я, яка завжди на все має відповідь, а тепер  не могла два слова в речення зв'язати. 

– Просто я ще не була на балах, а так, я майже завжди в центрі уваги, а тут для мене все нове і чуже, я ж не звідси, – промовила я трохи невпевнено і якось занадто швидко. 

Ура, здатність говорити нормальні речення повернулася! А то я вже злякалася.

– Думаю тобі в нас сподобається, Джелі, – він ледь схилив голову дивлячись на мене і ледь посміхаючись. 

От нахабний, без дозволу взяв, і скоротив моє ім'я. Та як він взагалі посмів. Моєму обуренню не було меж і все ж в голос я сказала значно простіше. Все ж не відмо, що він за тип і чи не будуть у мене проблеми через свої дії. 

– Насправді, я не терплю, коли хтось скорочує моє ім'я, – відповіла ображено і стишено.

– Я принц, думаю мені можна, – ледь посміхнувся він. 

– Не очікувала, що так швидко познайомлюсь з кимось з таких людей. Називається не шукаєш "принца... " так він сам тебе знайде, – пробурмотіла я, ледь всміхнувшись.

Мій звичний настрій повертався до мене. 

– Таке життя, від чого ти втікаєш, те тебе наздоганяє. А взагалі, в нас з братом є цікавіше ніж просто білі коні, Джелі, – промовив він багатообіцяюче всміхнувшись. – А потім додав. – А зараз буде промова Лілеї. Глянь. 

Я подивилась, королева була на якомусь підвищенні, і ось за помахом її руки все світло враз згасло і залишилось тільки над нею. 

– Добрий вечір всім!

Їй із своїм дзвінким голосом навіть не потрібно ніяких мікрофонів, і так все буде добре чути або це через магію. 

– Я рада бачити вас на моєму балу і щаслива, що сьогодні ви змогли прийти сюди.

Вона багато всього голосно говорила і мені стало нудно, тому я більшу частину прослухала. Та одне заставило мене звернути увагу в цій довгій промові.