Розділ 13. 1. Про інших

Енгайда Тернер  

Відправивши Анджеліку я нарешті і сама змогла піти підготуватися. Сьогодні я маю виглядати неперевершено так, щоб він не міг відвести від мене погляду. Як часто було у фей, наші шлюби були договірні, але я й справді закохалася в свого нареченого. І тепер з нетерпінням чекала свого повноліття, коли наш шлюб вступить в дію. Але не він. 

Тафісо завжди лише чудово відігравав роль закоханого в мене, коли цього потребували обставини. 

І тільки...

Ейга засмучено опустилася на крісло і застебнула прекрасні босоніжки, які чудово підходили до сукні, поправила зачіску, востаннє подивилася в дзеркало і вийшла. 

Анджеліка вже чекала на мене застигнувши в німому зачудуванні. 

"Кого ти хочеш зачарувати своїм виглядом? " – почула я її питання подумки. 

"Є одна важлива для мене людина" – відповіла так само. 

"У тебе все вийде, просто вір мені" 

Вона посміхнулася і ми разом йдемо. І я справді хотіла їй вірити. 

Вільгельта Тернер 

Я з нехарактерним для мене хвилюванням довго обираю сукню, прикраси і зачіску. Едеріка, стиліст мами лише з посмішкою дивиться на мене і підказує, що і як буде краще. Сьогодні я вперше за п’ять років знову зустрінуся зі своїм нареченим. 

Хоча моя раціональна частина вважала, що делегація з Даркленду зараз зовсім не на часі, і могла лише сподіватися, що зала достатньо велика, щоб ті не перетнулися з обраними. 

Елінго, Дейла і Алінго Тернер

Їхні приготування були найвеселіші, хоча це був для них перший бал і вони старалися виглядати гарно, елегантно і вишукано. 

Вони зі сміхом допомагали одна одній з вибором суконь, прикрас, робили одна одній зачіски і чекали, коли нарешті зможуть вирушити. Вони були щасливі і безтурботні. 

– Дівчатка пора, – почули голос Ліорен за дверима. 

– Ми вже готові, мамо. 

Взявши в руки клатчі вони вийшли до неї.

– Ви як завжди чарівні, мої любі, – з гордістю посміхнулася вона. 

Лілея Арде

До кінця дня Лілея стає настільки втомленою, що єдине її бажання це впасти на ліжко і нікуди не йти, але вона сама влаштувала цей бал, тому не могла так просто відмовитися від цього. Тим більше, якщо це було проханням королеви. 

Ні, вона справді обожнювала свою роботу, їй подобалося організовувати це все, складати план як все має виглядати, якими мають бути меблі і дрескод. Але зараз Лілея відчувала себе жахливо втомленою ще й через незапланований вихід Анджеліки. 

Тепер вона сонно терла очі і готувалася до основної частини прийому. Зараз у неї була лише мить, щоб відпочити, а потім потрібно буде йти і збиратися. 

Все готово заздалегідь, тому за це можна було не хвилюватися. 

Коли її голова торкнулася подушки вона поринула в сон і ледь не проспала бал. 

Як йти на бал з котом. Баюнетта. 

Баюнетта швидко вдягнулася сама у вже давно готову для цієї події сукню і тепер перед нею стояла найважче завдання в її житті – заставити Баю, дати надягнути йому на шию бант. 

Він відвернувся до неї і дивився у вікно, наче йому зовсім байдуже, що вони можуть запізнитися. 

– Баю, ну будь ласка, – вкотре втомлено попросила вона. 

– Муррр. Муррр. Муррр, – він лише поклав голову на лапки і зробив вигляд, що є справжнім котом. 

– Ну ти ж не кіт, скажи щось, – попросила вона. 

– Муррр. Муррр. Погладь мене. Муррр. Муррр. 

Ні, насправді вона розуміла як б'ють по його гордості всі ці прийоми і чому він впадає в апатію і смуток, але ж мав би хоч краплину котячої совісті. 

– У мене її немає. Мурр, – сказав він з таким самовдоволеним виглдом, що Баюнетті захотілася кинути у нього тапок або побризкати водою, хоч навіть і думати не можна, щоб щось таке зробити. Коти – це ж майже як священні тварини. 

Його мурчання діяло на нерви, а бажання розридатися  з кожною хвилиною ставало все більшим. 

– Ну ти хоча б подивися, – засмучено сказала. –Ось цей чудово підходить до твоїх чарівних котячих очей, а цей гарно контрастує з твоєю шерсткою. А цей лавандовий чудово поєднується з моєю сукнею. Баю, я тебе прошу, – її тонкий голос звучав на грані плачу. 

В хід пішли компліменти, але на нього не подіяло. 

– Муррр. Муррр. Мене зовсім не цікавить, що ти там говориш, моя королево, муррр, муррр.

Як ні в чому не бувало він почав вимиватися. О Вищі, дайте мені сил, чому ж він такий нестерпний. 

– Це через жахливо–несправедливе життя, – сказав він нарешті повернувшись до неї мордочкою. 

Вона зробила останню спробу вдягнути йому бант, але він кігтем царапнув їй руки і виривався. 

– Жах, у тебе ще й нахили садистські проявляються, боляче ж, – прошипіла вона і чарами залікувала своє бойове поранення і витягнула свої останні козирі, щоб вмовити Баю. 

– Я буду гладити тебе скільки захочеш і давати найкращу їжу, – благально подивилася на нього. 

– Спррравді, моя королево, – його зрачки трохи збільшилися, а це означало, що він зацікавився її пропозицією. 

– Я дам тобі котячу м’яту з запахом лаванди. 

( Мені дуже цікаво як це має виглядати)

Він легко зістрибнув з вікна прямо їй в руки. 

–  Добре, де там твої банти, – протягнув він, виражаючи приреченість і глибоку образу на неї. 

– Ось, – вона з переможною посмішкою вказала на коробку. 

Він довго визначається і вибирає один зі смарагдових, прошитих золотою ниткою. 

– Чому ти завжди так довго пручаєшся, якщо все одно вибереш той, що завжди, – з нерозумінням подивилася на нього уже 

– Просто. І не забудь про мою маленьку котячу корону. ( Які ж вони милі! Я просто плачу від милоти, коли бачу цих котусиків. А ще коли в мене був поганий настрій я завжди перечитувала розділи з ними. Це одна з найкомфортніших пар з усіх моїх книгах. Це не зоофілія, він же ж анімаг.)