Розділ 13. Анджеліка готується до балу

Анджеліка, королева і слуги пішли в гардеробну. Там були різні сукні для балу - із шовку, атласу і нших тканин, найрізноманітніших кольорів і відтінків, тут були довгі і короткі. У мене розбігалися очі і я абсолютно не знала що вибрати, але на допомогу прийшла королева.

- Скажи, який твій улюблений колір і фасон?

- У фасонах я не розбираюся, а от кольори - це пастельні, відтінки синього, темні.

- Зрозуміло, так, на приміряй ось це, розмір можна буде підігнати під твій, просто хочу глянути, що тобі підходить.

Перше було бежеве, але на мені дивилося, якось блідо.  

Наступне, зверху було чорне, внизу темно-синє, та це було довге, хоч і гарне, а я хотіла середнє за довжиною, або навіть коротке, що я і сказала Леї.

- Я знаю, що це твоє бажання, але у нас є дрескод, який дозволяє лише довгі сукні, а ще у тебе обовязково має бути елемент синього. 

- Ваш улюблений колір, - з посмішкою стверджувала я. 

Вона кивнула і дала мені наступне. 

Далі була сукня зеленого відтінку, яка мені навіть сподобалася, і тому я залишила її, щоб ще раз приміряти. 

Останнє було чорне з червоним, яке було коротке. Магією мені його подовжили і доробили рукави.

Останнє було просто блакитним. 

Тепер мене чекає важливий вибір.

Але до них я вирішила взяти  чорні кросівки на високій платформі. Лея на це скептично подивилася.

- Бегонія, я розумію це твій вибір, але хіба до сукні не беруть туфлі?

- Мені в них буде погано, я взуваю те, в чому мені комфортно, а не те що треба, та й хто там під довгою сукнею побачить в чому я взута( ще й як побачать) 

- Добре. Вибирай плаття і робим зачіску. Мене посадили в крісло і перукар королеви почала чаклувати над моїм волоссям.

- Все готово, Бегоніє. Я подивилася в дзеркало і застигла в німому подиві, ледве втрималася щоб рот не відкрити від здивування.

- Це справді я!? 

Сукня чудово підходила мені, наче її шили спеціально для мене. Я і Аделі були найвищі в класі і виглядали старшими ніж є, а зараз було так ніби мені п'ятнадцять, а не дванадцять. Я не могла надивитися на себе. Усі були готові.

- Бегонію, нам пора, бал почнеться з хвилини на хвилину, пішли.

- Звичайно, вже йду, королево. І я не була така спокійна, якби знала, що мене там чекає.

Але я не провидиця і передбачити майбутнє не могла.