Розділ 13. Анджеліка готується до балу

Анджеліка, королева і слуги пішли в гардеробну. Там були різні сукні для балу – із шовку, атласу інших тканин, найрізноманітніших кольорів і відтінків, тут були довгі і короткі. У мене розбігалися очі і я абсолютно не знала що вибрати, але на допомогу прийшла королева.

– Скажи, який твій улюблений колір і фасон? – запитала вона підійшовши до вішаків з безліччю суконь. 

– У фасонах я не розбираюся, – зніяковівши мовила я, потрібно буде краще вивчити цю тему, коли повернуся, – а от кольори – це пастельні, відтінки синього, темні, – повернувши свою звичну впевненість завершила. 

– Зрозуміло, – королева почала прискіпливо перебирати сукні, –  так, на приміряй ось це, розмір можна буде підігнати під твій, просто хочу глянути, що тобі підходить, – з поглядом людини, яка робить свою найулюбленішу роботу сказала вона.  

Перше було бежеве, але на мені виглядало, якось блідо.  

Наступне, зверху було чорне, внизу темно–синє, та це було довге, хоч і гарне, а я хотіла середнє за довжиною, або навіть коротке, що я і сказала Леї.

– Я знаю, що це твоє бажання, але у нас є дрескод, який дозволяє лише довгі сукні, а ще у тебе обов'язково має бути елемент синього, – відповіла вона з натиском. 

Що ж, у деяких випадках, навіть королева Лея може бути різкою. 

– Ваш улюблений колір, – з посмішкою стверджувала я. 

Вона кивнула і дала мені наступне. 

Це була сукня зеленого відтінку, яка мені навіть сподобалася, і тому я залишила її, щоб ще раз приміряти. 

Останнє було чорне з червоним, яке було коротке. Магією мені його подовжили і доробили рукави.

Останнє було гарного блакитного відтінку і видавалося цілком собі звичайним, єдиним додатковим елементом був пояс. 

Тепер мене чекав важливий вибір.

Але до сукні я вирішила взяти чорні кросівки на високій платформі. Лея на це скептично подивилася.

– Бегонія, я розумію це твій вибір, але хіба до сукні не беруть туфлі?

– Мені в них буде незручно, – вперлася за свій вибір і пояснила вмикаючи режим капризної дитини, – я взуваю те, в чому мені комфортно, а не те що треба, та й хто там під довгою сукнею побачить в чому я взута( ще й як побачать, але на її місці я б зробила точно так само) 

– Добре, – дуже важко зітхнувши, зібравши усю свою витримку погодилася королева. –  Вибирай плаття і робимо зачіску. 

Мене посадили в крісло і стиліст королеви почала чаклувати над моїм волоссям.

– Все готово, Бегоніє, – сказала вона з теплотою. 

Я подивилася в дзеркало і застигла в німому подиві, ледве втрималася щоб рот не відкрити від здивування.

– Це справді я!? 

Сукня чудово підходила мені, наче її шили спеціально для мене. Я і Аделі були найвищі в класі і виглядали старшими ніж є, а зараз було так ніби мені п'ятнадцять, а не дванадцять. Я не могла надивитися на себе. 

– Бегоніє, нам пора, бал почнеться з хвилини на хвилину, пішли.

– Звичайно, вже йду, королево. 

І я не була така спокійна, якби знала, що мене там чекає. Але я не провидиця і передбачити майбутнє не могла.