Розділ 10 У замку Працьовитості

Як я вже знала, наступний – замок Працьовитості. Спочатку, був дуже красивий сад, через який потрібно було пройти, а в кінці стежки виднівся сам замок. Я звернула увагу на те, що там було дуже багато квітів, навіть в оздобленні.

Ми дійшли і нас зустріла дівчина. У неї було світле волосся, сукня синього відтінку, на якій не було жодних прикрас і вона була якась проста.

– Це королева – тихо прошепотіла Ейга, не подобається мені це скорочення, але я все одно ним Енгайду називаю.

– Ти серйозно? – вражено запитала.

 Вона тільки кивнула. 

– Добрий день! – промовила, ховаючи за своєю яскравою усмішкою, недовіру. 

– Привіт, Лея! – тепло привіталася Енгайда, що вказувало на їхні хороші стосунки. 

– Добрий день, Анджеліко! Привіт Енді! – сонцесяйно усміхнувшись сказала вона. 

– Вибачте, що питаю, але ви справді королева? – все ж не змогла стримати своєї цікавості. 

– Так, а що не схожа? – дзвінко засміялася вона, але чомусь він нагадував нервовий.

Я присіла в реверансі.

– Вибачте королево, але я чомусь думала, що ви будете сидіти в тронній залі, –  все ж Баюнетта була першою кого я побачила, ось чому тепер я автоматично рівняла усіх під неї. 

– Мені подобається зустрічати гостей самій, –  мовила вона з теплотою у голосі, –  Ой точно, забула представитися – Лілея Арде королева Працьовитості, приємно познайомитися, –  похопилася вона. 

– Анджеліка Ланден. Навзаєм, – усміхнулася я, присоромлено. 

– Але через традицію в замку, тобі потрібно змінити ім'я на квіткове, –  тихо пояснила вона і мабуть, це була справжня причина чому вона усіх зустрічала. 

Я задумалася. Мені завжди подобалися всі квіти, кожна по своєму гарна, кожна по своєму особлива. От і яку мені вибрати? Може маргаритку, о або взагалі орхідею, але зупинила свій вибір на...

– Моє ім'я буде Бегонія, –  несподівано для самої себе рішуче заявила я.

– Красиво, чудовий вибір. Енді, твоє незмінне? –  перепитала вона, повернувшись до Енгайди. 

– Все як завжди, думаю можна вже йти, –  махнула рукою вона. 

– Але якщо потрібно квіткове, тоді чому у вас Лілея, а не Лілія? –  знову не змогла промовчати я 

– Я королева, мені привілеї, – посміхнулася вона. 

– Зрозуміло.

Замок всередині був вишуканий і гарний. Світлі просторі коридори, з різними композиціями з квітів, великі зали у яких точно можна було б провести бал у яких були навіть скульптури, а з вікон було видно величезний сад. Нарешті ми прийшли, але ні не в Тронну залу, а на ... кухню. Типу!?

– Бегонія, ти маєш приготувати найкращий торт з моєї чарівної книги рецептів, –  промовила королева так, наче дванадцятирічні діти тільки й роблять, що готують. 

Ні, я звичайно можу приготувати звичайні страви або просту випічку, але до виготовлення тортів мене ще не допускали. Хіба тільки у ролі принеси подай. 

– Королево, у вас закінчились слуги? Тоді попросіть в Нетти, у неї на всіх вас вистачить, –  замість справжньої причини перевела усе в саркастичний жарт я. 

– Слуги в мене не закінчились, – вперше холодно, відповіла вона і продовжила. – Це твоє завдання.

Ого, а я думала, що вона завжди усміхнена.

– Вибачте, королево! Просто я трохи ображена через те, що хотіла побачити Тронну залу, а мене сюди привели, ніби я якась служниця, ще раз вибачте, – швидко проговорила я, знову забувши про основне. 

– Вибачаю, насправді ти мені про сестру нагадала, а вона зараз мене не пам'ятає, –  зі смутком в очах відповіла королева Лілея, враз поникнувши. 

– Та що у вас тут твориться!? – вигукнула з повним нерозуміння тоном.

– Всі темні королеви майже не пам’ятають, те що було до зачарування.

– Дякую, що пояснили.

– Та немає за що, а через завдання ми хочемо побачити, як ти працюєш, якщо ти його зробиш, то зможеш побувати на справжньому балу, – з таємничою посмішкою прошепотіла мені. 

– Зачекайте, ви хочете, щоб я готувала торт на нього, але я в житті не виготовляла тортів, що як він вийде несмачним і свято буде зіпсовано, –  засмучено опустилася на стілець я, закриваючи обличчя руками. 

–  Усе добре, Анджелі, –  фея сіла мені на плече і змахнула крилами в заспокійливому жесті, –  для цього є я і магія, не хвилюйся, зараз це твоя казка, то ж усе пройде належним чином. 

–  Але усе одно…

Так, я була така щаслива, мрії здійснюються одна за одною, аж дивно, але дуже боялася не виправдати їхні очікування. Я ж не можу так просто провалитися і здатися. 

–  Анджелі, там будуть королівські особи. 

Я зустрілася з поглядом Лілеї, який виражав чи то насмішку, чи то жалість і наче скинула з очей марення. Справжня потраплянка не може здатися перед такою простою справою. Та й ті незрозумілі слова Енгайди. 

– Ого, знаєте на що надавити,  – приречено зітхнула я і повернувшись до феї, яка уже перелетіла на стіл,  сказала ображено, –  і тебе це теж стосується, Ейго. 

– Треба ж було, щоб ти погодилася йти в країну, а зараз робити завдання, –  склавши руки у примирливому жесті сказала Енгайда.

– Також можете зробити ще щось, якщо залишиться час. До зустрічі! –  махнула нам на прощання рукою Лея, легкою граційною ходою вийшовши за двері. 

 Тепер ми залишилися самі.