Розділ 44. 1. Коли знімають маски.

Анджеліка Ланден

Ми хотіли запитати ще дещо, але не встигли, бо заговорила Лея і нам прийшлося зосередитися на її словах. 

- А зараз ви взнаєте, ще одну подію балу. А зараз зустрічайте крон принцесу Анджамону-Фелітріс Ландваурд і принца Магнілора Монріде. 

Зала оживилася зустрічаючи цю пару, реверансами і привітаннями. Як я зрозуміла, кланятися тут не принято. 

- Я запитувала про ваші здогадки. Найправильніша була -  тепер ми маємо чекати на їхнє весілля? - від Бегонії і Фіалки-Флокси.

Тобто ми вгадали. Найрозумніші. 

- Тільки тепер це під питанням, тому що повернувся Лефлерс Фенлерс.  Можеш більше не ховатися, я ж знаю, що ти тут. 

Елевонда. Як перестати постійно сміятися з його імені?

Анджеліка.  Підтримую, це ж треба. 

Після цих слів Леї зал наповнився вигуками. 

- Але ж це неможливо. 

- Йому ще два роки потрібно було відсидіти. 

- Хто він з присутніх? 

- Відставити паніку. Спокійно, від нього зараз немає жодної загрози, з ним розберуться. А взагалі, ледь не з кожної в'язниці можна знайти вихід.

Майже всі присутні дивилися на королеву здивовано, всі крім тих, хто знав більше.

- Думаєте, про те що буде далі? - запитала Ела, сівши біля нас.

- Ти нас трохи налякала, так безшумно підійшла.

- За це вибачте, роки практики.

- Ми думаємо, що нічого хорошого не буде. Так, ти ж це напишеш. 

- Частина правди тут є, а зараз давайте просто подивимося цю безплатну виставу.

Ела взяла бокал вина і випила ковток, у неї в руках був зошит і ручка і вона була готова записувати все, що побачить.

- Знаєте, навіть на Аві є багато вина саме звідси.

Ми просто кивнули.

- Так коли почнуться осовні події? І в тебе ж цей розділ вже записаний.

- Так і є ще з 2020 року, а зараз я пишу іншу книгу.

- А, зрозуміло. 

До нас підійшла ще одна дівчина, яка здалася мені знайомою.

- О, Арфі ти вже змогла прийти. А Афі? І тут є твоє улюблене вино. 

- Якраз це мені зараз потрібно. До нас підійшла Венельс. 

- Добрий вечір, королево Венельс! - привіталися ми всі з королевою

- Добрий вечір, Анджеліко, Аделі.

- Добрий вечір, леді Беатлінкс-Легбос. Ви тут самі?

- Армандо залишився з Афіною. І є те вино, яке я просила? 

Елевонда. Армандо, це її чоловік, Афіна, донька. 

- Звичайно, Арфо. 

- Добрий вечір, леді Евермонт-Еливедо. Рада, що ти прийняла запрошення, твоя присутність тут вкрай важлива.

- Я зроблю все можливе. І для мене більш звично, коли звертаються на ім'я. Терпіти не можу, коли на ви звертаються. 

- Добре, Ело, ти зовсім не змінюєшся. Хоча я теж. 

-  Головне стабільність. До зустрічі, Нельсі!

Зараз ми подивилися на Арфу, і здивовано переглянулися, а питання вилетіло саме:

- А ти часом не пов'язана з родом Блек? (для моїх книг взята альтернативна реальність Гаррі Поттера, тому тут може що хоч бути) 

Зовнішність, погляд, те як вона себе поводила, нагадувало про них.

- Я - Арфа Беатлінкс Легбос, з чого ви взагалі це взяли? 

- Ти копія Андромеди Блек, нічого не хоч пояснити. 

- Для чого говорити очевидні речі. 

Ела і Арфа посміхаються одна одній і обидві кудись зникають. До нас підходить один винуватців свята.

- Вітаємо! - яскраво посміхнулися ми. 

- Дякую. 

- Що будеш робити з Лефлерсом? - з цікавістю запитали. 

- Нічого, він не буде заважати, людям на деякий час стерли пам'ять, а сам він під зміною зовнішності, та й він мій друг. 

Вони теж друзі? Цікаво, що ми ще не знаємо про всі ці їхні зв'язки.

- Тоді добре, але ти впевнений, що все пройде успішно.

- Звичайно. Магні попрощався з нами і пішов на пошуки Мони.

Анджамона і Лефлерс

"Анджамона-Фелітріс Ландваурд"

Я йшла, щоб привітатися з друзями і сестрою, але мені не дали зробити це, хтось потягнув мене до виходу в сад. Я здогадувалася хто це, але все одно старалася вирватися.

- Спокійно, Мона. 

- Лефлерс, що ти тут робиш, тебе ж зловлять? - нажахано запитала я, хвилюючись за нього. 

- Магнілор все вирішив, ти ж знаєш, - відповів він. 

Але я не розуміла, про що він, та й чому Магні допомагав йому? Ніколи не помічала, що у них хороші відносини, чи вони теж грали?

- Просто хотів побачити тебе поки ти ще Ландваурд. 

- Ясно. Тут є одне місце, де ми зможемо спокійно все обговорити. 

- Добре йдемо. 

Але так вийшло, що їхню розмову почує Магнілор. 

- Так про що ти хотів поговорити?

- Про багато чого. Спочатку подякувати за допомогу, я справді вдячний тобі за це. 

- Я не могла не допомогти тобі, ти ж мій друг, я не могла по-іншому. 

- І тільки? - його голос сумний, але я твердо говорю заздалегідь заготовлену відповідь. 

- Так. Я виходжу заміж, наші шляхи розходяться, ми повинні попрощатися. 

- Я радий, що ти змогла це прийняти, - він задоволений тим, що я кажу. 

- Ти відпускаєш мене? - я не очікувала такої відповіді. 

- Мабуть, а взагалі твої почуття були справжніми? - це питання на мить заставило мене заціпеніти.